Писарівщина (Диканський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Писарівщина
Країна Україна Україна
Область Полтавська область
Район/міськрада Диканський район
Рада/громада Великобудищанська сільська рада
Код КОАТУУ 5321081704
Облікова картка Писарівщина 
Основні дані
Населення 360
Площа 1,1 км²
Густота населення 327,27 осіб/км²
Поштовий індекс 38522
Телефонний код +380 5351
Географічні дані
Географічні координати 49°51′19″ пн. ш. 34°37′55″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
90 м
Водойми р. Ворскла
Відстань до
обласного центру
38,4 км
Відстань до
районного центру
13,9 км
Місцева влада
Адреса ради 38521, Полтавська обл., Диканський р-н, с. Великі Будища, тел. 9-62-31
Сільський голова Покутня Христина Степанівна
Карта
Писарівщина. Карта розташування: Україна
Писарівщина
Писарівщина
Писарівщина. Карта розташування: Полтавська область
Писарівщина
Писарівщина
Мапа

Пи́сарівщинасело в Україні, в Диканському районі Полтавської області. Населення становить 360 осіб. Орган місцевого самоврядування — Великобудищанська сільська рада.

Географія[ред. | ред. код]

Село розташоване на правому березі річки Ворскли.
Вище за течією на відстані 2,5 км знаходиться село Кардашівка, нижче за течією на відстані 1,5 км — село Чернечий Яр, на протилежному березі — село Матвіївка.

До села примикає лісовий масив (дуб).

Відстань до райцентру становить близько 13 км і проходить автошляхом Н12

Біля села розташовані:

Історія[ред. | ред. код]

Час заснування першого поселення на місці сучасної Писарівщини невідомий. Але поблизу (найближче — на відстані 3—5 км) існували значних розмірів городища ще у V—IV ст. до н. е. [2] [3]

На старих картах знаходимо кілька населених пунктів у межах нинішньої Писарівщини. У часи існування намісництв у документах адміністративного поділу згадуються казенні села Старі Млини та Нові Млини [4].

За Рум'янцевським описом 1765-1769 pоків Велико-Будиській сотні підпорядковані: Нові Млини, село і слобода; Старі Млини [5][6].

Село Нові Млини належало Василеві Кочубеєві ще до його страти 1708 року. Після його реабілітації, вже у грудні того ж року повернуте його спадкоємцям [7]. Пізніше належало Павлові Кочубею [8].

Населені пункти - попередники, 1878 рік.

При передачі зі складу Київської до Слов’янської та Херсонської єпархії 1776 року у Відомості згадуються: село Старі Млини, 107 дворів та 80 бездвірних хат, Воздвиженська церква, 1 батюшка й 4 священнослужителі; Нові Млини мали 58 дворів, у Петропавлівській церкві був один священик та двоє церковнослужителів [9] [10]. На 1787 рік у Старих Млинах налічувалося 735 осіб чоловічої і 723 жіночої статі, в казенному селі Нові Млини їх нараховувалось, відповідно, 232 чоловічої і 276 жіночої статі.
Ще після Другої світової війни місцеві жителі вживали назви Старі Млини, Нові Млини, Скрипники.

Воздвиженська церква зі Старих Млинів 1794 року перенесена до с. Сєдаківка (тепер с. Балясне Диканського р-ну), де проіснувала під назвою Євдокіївської до 1869 року

1819 року коштом поміщика Герасима Захарченка споруджена тепла мурована церква на честь Святої Трійці. 1873 року церква реставрована, 1875 до неї добудований Хрестовоздвиженський приділ.

На 1910 рік село вже під своєю назвою належало до Великобудищанської волості Зіньківського повіту [11].

1887 року до села перенесено Великобудищанський Троїцький (Преображенський) монастир. Головним храмом обителі стала церква на честь Святої Трійці.

1891 року був зведений теплий мурований Успенський собор з Миколаївським та на честь Усічення Глави Св. Іоана Предтечі приділами.

Монастир мав два цегляних двоповерхових будинки, ігуменський корпус, приміщення літньої резиденції полтавських архієреїв, майстерні, цегельний завод, великий господарський двір, а поблизу р. Ворскли — хутори з фермами для худоби та птиці.

При монастирі діяли чоловіча та дві жіночі двокласні церковнопарафіяльні школи, одна з них з інтернатом для 80 дівчат-сиріт. При монастирі навчались молодші класи Полтавського жіночого єпархіального училища.

Головною святинею обителі був місцевошанований образ Богородиці, що з 2009 іменується Будищанською (Пушкарівською).

З кінця 1890-х років до монастиря був приписаний Спасо-Преображенський скит у с. Матвіївка.

Писарівщина, руїни церкви після війни 1941-1945

На час закриття обителі Радянською владою в обителі було близько 700 сестер. 17 березня 1922 року обитель було закрито, майно та церковне начиння пограбоване. Частина насельниць (близько 200) перейшла до Матвіївського Спасо-Преображенського скиту. Більшість сестер були Радянською владою пізніше репресовані.

З 2008 року відновлюється діяльність монастиря як Троїцького Великобудищанського жіночого скиту Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря[12].[13]

Від 30-х років до 1978 року у Писарівщині існував ветеринарно-зоотехнічний технікум. Навчальний корпус та гуртожиток до війни 1941-1945 років знаходились у будівлях колишнього монастиря. Після війни на місці зруйнованого храму був побудований клуб.

Пам'ятні знаки[ред. | ред. код]

  • Братська могила воїнів громадянської війни[14] поблизу кладовища, 1921 року. Пам'ятний знак встановлений 1923 року.
  • Меморіальна дошка на честь Героїв Радянського Союзу І. Доценка, М. Дігтяря, В. Реви на навчальному корпусі зооветеринарного технікуму.

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

  • Професійно-технічне училище № 51

Особистості[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Визначні географічні пам'ятки Диканського району
  2. Олефірщинський могильник
  3. Більське городище
  4. Адміністративно-територіальний поділ Полтавщини (1648-2012 рр.): Довідник з історії адміністративно-територіального поділу / Редкол.: Білоус Г.П., Білоусько О.А., Гудим В.В. та ін.; упоряд.: Васильєва Ю.О., Жук В.Н., Коротенко В.В. та ін. – Вид. друге, перероб. і доп.– Полтава: ТОВ «АСМІ», 2012.– С. 93.
  5. Генеральний опис Лівобережної України 1765-1769 рр.: покажчик населених пунктів / Уклад.: Л. А. Попова, К. Г. Ревнивцева; ред. І. Л. Бутич.— Київ: Центральний держ. історичний архів УРСР, 1959.— С. 68—69.
  6. Будиська (Великобудиська) сотня (1660-1775 pp.)
  7. Наталія Гаврилишина. Маєтності роду Кочубеїв (ІІ половина XVII – 60-ті рр. XVIII ст.): формування, господарство, географія.— Краєзнавство, 2013, № 3.— С. 151.
  8. Наталія Гаврилишина. Бунчуковий товариш Павло Васильович Кочубей (1736/1737 – 26 липня 1786 рр.).— Історія очима істориків. Всеукраїнський клуб з історії
  9. Енциклопедія Полтавікаю Т. 12. Релігія і церква
  10. Персональний сайт історика Ігоря Лимана
  11. Адміністративно-територіальний поділ Полтавщини (1648-2012 рр.): Довідник з історії адміністративно-територіального поділу / Редкол.: Білоус Г.П., Білоусько О.А., Гудим В.В. та ін.; упоряд.: Васильєва Ю.О., Жук В.Н., Коротенко В.В. та ін. – Вид. друге, перероб. і доп.– Полтава: ТОВ «АСМІ», 2012.– С. 157.
  12. Монастирі Полтавської єпархії
  13. Возрождающийся Свято-Троицкий Велико-Будищанский женский монастырь приглашает паломников и трудников в обитель.
  14. Список пам'ятників історії Полтавської області

Джерела[ред. | ред. код]

  • Полтавіка — Полтавська енциклопедія . Том 12 — Релігія і Церква.- Полтава: «Полтавський літератор», 2009.
  • Наталія Гаврилишина. Маєтності роду Кочубеїв (ІІ половина XVII – 60-ті рр. XVIII ст.): формування, господарство, географія.— Краєзнавство, 2013, № 3.— С. 149—157.

Посилання[ред. | ред. код]