Гуска мала
| Гуска мала | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
| Anser erythropus (Linnaeus, 1758) | ||||||||||||||||||
 Ареал малої гуски Гніздування Зимування Шляхи міграції Випадкова поява Імовірна поява | ||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||
|
Гу́ска мала́[1], або гу́ска білоло́ба мала́[2] (Anser erythropus) — водоплавний птах родини качкових. Один з 4-х видів роду, зокрема у фауні України. Підвидів не утворює. В Україні рідкісний пролітний та зимуючий вид.
Опис[ред. | ред. код]
Дуже схожа на велику білолобу гуску, але значно менша. У дорослого птаха голова, шия, спина та поперек темно-бурі; на лобі біла пляма, яка закінчується над заднім краєм ока; пера спини і крил зі світлою верхівкою; воло, груди і передня частина черева сірувато-бурі, на грудях і череві темно-бурі поперечні смуги; задня частина черева, надхвістя та підхвістя білі; махові пера темно-бурі; стернові пера бурі, з білою верхівкою. Дзьоб рожевий; він коротший за 40 мм — головна відмінність від великої білолобої гуски. Ноги жовтогарячі. Навколоочне кільце жовте. У молодого птаха білої плями на лобі, а також темних смуг на грудях і череві нема. Маса тіла — 1,3—2,3 кг, довжина тіла — 51—60 см, розмах крил — 1215—1340 мм.
Від білолобої гуски відрізняється меншими розмірами, коротшим дзьобом, жовтим навколоочним кільцем, а дорослий від дорослої білолобої гуски — також більшою білою плямою на лобі, але нерідко ці види на відстані розрізнити складно.
Поширення[ред. | ред. код]
Гніздовий ареал охоплює внутрішні тундри і лісотундри Євразії від Норвегії до Чукотського хребта. Зимує на Південно-східному Каспії, у Азово-Чорноморському регіоні, північно-західній Європі, Китаї. В Україні під час міграцій зрідка трапляється по всій території, регулярніше у Північно-західному Приазов'ї, де обмежено може залишатися і на зимівлю. Також зрідка зимує у південній частині Сивашу.
Чисельність і причини її зміни[ред. | ред. код]
Популяція виду оцінюється у 20—25 тис. дорослих особин[3]. В Україні трапляється на прольоті окремими групами по 3—7, зрідка до 20—30 особин, іноді зграями до 50—300 особин, переважно з іншими видами гусей. Останніми роками відбувається збільшення чисельності виду на міграціях та зимівлі у Північно-західному Приазов'ї, що пов'язано з погіршенням умов зимівлі на Каспії. До причин зміни чисельності належать: трансформація біотопів у місцях зимівлі, браконьєрство, винищення під час линяння на місцях гніздування, розлякування птахів у репродуктивний період.
Особливості біології[ред. | ред. код]
Перелітний птах. Весняна міграція в Україні триває з середини березня до початку травня. Восени з'являється в середині або кінці вересня. В Азово-Чорноморському районі трапляється до грудня. Гніздові біотопи — схили берегів річок, вкриті густою рослинністю. На зимівлі та міграціях тримається різних типів водойм. Живиться переважно рослинною їжею. Обережний птах. На перельотах летить кутом або шеренгою[2]. Голос не такий голосний, вищий і більш пискливий, ніж у великої білолобої гуски. Він може бути переданий як «клік-клік», «юііллю-юільо» та «тьє-тьо»[2].
Охорона[ред. | ред. код]
Включено до Червоної книги України (1994, 2009) (статус виду — вразливий), Європейського червоного переліку, у Додаток І Директиви Ради Європи про охорону диких птахів, у Додаток І Боннської конвенції, Додаток II Бернської конвенції і угоди AEWA. Виконується міжнародна програма реінтродукції в природу в Лапландії. В Україні разом з іншими водоплавними птахами охороняється на об'єктах природно-заповідного фонду. Успішно розмножується в умовах неволі, але в Україні цей вид не розводять.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ а б в Марисова І. В., Талпош В. С. Птахи України. Польовий визначник. — К.: «Вища школа», 1984.
- ↑ BirdLife Species Factsheet: Anser erythropus. Downloaded from http://www.birdlife.org on 24/11/2010. Архів оригіналу за 2 січня 2009. Процитовано 27 листопада 2010.
Література[ред. | ред. код]
- (рос.) Фауна Украины. Том 5. Птицы. Вып. 3. Гусеобразные / Лысенко В. И. — К.: Наукова думка, 1991. — 208 с.
Посилання[ред. | ред. код]
- Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.
- Лисенко В. І., Гаврись Г Г. Гуска мала // Червона книга України. Тваринний світ / під ред. І. А. Акімова. — К. : Глобалконсалтинг, 2009. — С. 399.
| ||||||||
