Письмова мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зразок шрифтів Вільяма Кеслона з Циклопедії, 1728 рік

Письмова мова — вираження природної чи штучної мови за допомоги письма. Письмова мова є вторинним відображенням природної мови, первинною формою якої є усна мова[1]. Добре розроблена й усталена форма письма, що підпорядкована мовним і орфографічним нормам, називається графолектом[2][3].

Писемність, на відміну від усного мовлення, є довговічною, уможливлюючи комунікацію в часі та просторі[4], також за відсутності адресата[5]. З погляду структури, вона більше логічна та послідовна, характеризується стилістичною виваженістю та синтаксичною різноманітністю (поширені складнопідрядні речення, пасивні конструкції, дієприкметникові звороти тощо)[4]. З естетичних міркувань у письмових текстах уникають повторів і прагнуть до композиційної впорядкованості та зв'язності тексту[4]. У лексиці переважають іменники та прикметники, лексика позбавлена емоційного забарвлення, з'являються абстрактні вирази та елементи високого стилю (книжні вирази)[4], а також більше складніших реченнєвих конструкцій[5]. Письмова мова позбавлена міміки і жестів та невербального коду[4]. Вона також не містить мовних помилок, характерних для усного мовлення, що дозволяє краще передати точність повідомлення[6]. Письмова мова, зокрема, регулюється нормативними правилами (правописними нормами, конвенціями з написання тощо)[7].

Письмова мова завжди виникає як доповнення до усного мовлення[8]. Багато зниклих мов відомі лише завдяки письмовим пам'яткам.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Kazimierz Polański (1999). Encyklopedia językoznawstwa ogólnego (пол.) (вид. 2). Wrocław: Ossolineum. с. 271–273. ISBN 83-04-04445-5. OCLC 835934897. 
  2. Leo Daugherty (1979). The English Grapholect and the Introductory Composition Class. College Composition and Communication (англ.) 30 (2). с. 134–140. ISSN 0010-096X. JSTOR 356315. doi:10.2307/356315. 
  3. Walter J. Ong (2006). Technologizace slova: mluvená a psaná řeč. Vyd. české 1 (чес.). Praha: Karolinum. с. 18. ISBN 8024611244. OCLC 85715882. 
  4. а б в г д Joanna Dobkowska (2019). W pigułce. Nauka o języku. Repetytorium. Liceum i technikum (вид. 1). Warszawa: Wydawnictwa Szkolne i Pedagogiczne. с. 59. ISBN 9788302182495. OCLC 1107607313. 
  5. а б Jozef Mistrík (1993). Encyklopédia jazykovedy (словац.) (вид. 1). Bratislava: Obzor. с. 324. ISBN 80-215-0250-9. OCLC 29200758. 
  6. Slovenský národopis: časopis Slovenskej akadémie vied (словац.) 19. Veda. 1971. с. 586. 
  7. Naomi S. Baron (2010). Always On: Language in an Online and Mobile World (англ.). Oxford University Press. с. 168. ISBN 9780199779802. 
  8. Robert Sanders, Nora Yao (2009). Fundamental Spoken Chinese (англ.). University of Hawai'i Press. с. xiii. ISBN 978-0-8248-3156-1.