Пищаль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ручна зброя в період монгольської Династії Юань приблизно (1271—1368)
Європейський зразок ручної зброї, приблизно 1380
Ручна бомбарда (1390—1400), «Музей Армії», Париж.
Затинна и завісна пищалі

Пища́ль[1] — загальна назва ранніх зразків середньо- та довгоствольної вогнепальної зброї у Московському князівстві. На теренах України термін не вживався, оскільки застосовувались європейські назви вогнепальної зброї. Пищалі, які з'явилися в останній чверті XIV століття, використовувалися для прицільної стрільби по живій силі та укріпленнях. Саме слово «пищаль» (давньорус. пищаль < прасл. *pisčalь) означає «сопілка»[2] та відоме в слов'янських джерелах з XI століття; до вогнепальної зброї цей термін вперше згадується близько 1399 року[3]. У старочеській мові словом píšťala («сопілка») теж називався один з видів вогнепальної зброї[2]; і згідно з найпоширенішою версію, до нього сходить і «пістоль», «пістолет»[4][5].

Існували як ручні пищалі (відомі під назвами ручниця, самопал, недомірок), так і фортечні, призначені для стрільби зі стін укріплення, триноги чи лафета. Словом пищаль також нерідко називали гармати. Розрізняли різноманітні види пищалей: фортечні, облогові, стінопробивні, полкові, польові; залізні, сталеві, мідні, бронзові, чавунні. Як снаряди використовувалися, переважно, залізні або чавунні ядра (для ручних пищалей — кулі).

Спочатку конструкція пищалей була дуже схожою. Відмінності в конструкції з'явилися наприкінці XV століття з винаходом ґнотових замків. В XVI столітті з'явилися ручні кременеві пищалі, які перебували на озброєнні до XVIII століття. Фактично, це був руський варіант мушкета. Такі пищалі вийшли з ужитку при реформі армії, що проводилася Петром I.

На Русі з 1408 року пищалі згадуються як облогова артилерія, з 1450 — знаряддя для оборони міст, а з 1480 пищалями називається не тільки артилерія, а й стрілецька зброя. У 1511 вперше згаданий «пищальний наряд»[3].

Артилерійські пищалі, відлиті в Московській гарматній мануфактурі в останній чверті XV століття, мали довжину 18-23 калібрів. У XVI столітті існувало багато пищалів різних калібрів, наприклад, в описі 1582 згадані пищалі 28 калібрів від 1/8 гривень до пуда. Надалі відбувався відбір найбільш раціональних конструкцій, в результаті «Описная книга пушек и пищалей» 1626—1647 згадує про пищалю 14 калібрів від 1/2 до 8 гривень[3].

У Московському царстві в XVI столітті ручна пищаль з ґнотовим замком була аналогом західноєвропейського мушкета. В XVI столітті калібр ручних пищалей в середньому коливався від 11 до 15 мм[6]. Солдат, озброєних ручними пищалями, називали пищальниками. Одні пищалі відрізнялися високою якістю (нарочиті), інші — ні (худі). При Василі III в Іран було відправлено 30 тисяч пищалей[7].

З середини XVII століття відзначено власне виробництво гвинтівкових пищалей, які раніше іноді закуповувалися в Європі[8].

«Сороковими пищалями» в Московській державі називалися органні гармати, що являли собою багатоствольну зброю.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Пищаль // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  2. а б Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
  3. а б в Кирпичников А. Н., «Военное дело на Руси в XIII—XV вв.», 1976.
  4. Karel Titz (1922). Ohlasy husitského válečnictví v Evropě. Československý vědecký ústav vojenský. 
  5. Ohlasy husitského válečnictví v Evropě (чес.)
  6. В.Волков. «Войны и войска Московского государства»
  7. Ігор Пахомов. «Пищальники Василия III» // «Цейхгауз» № 24.
  8. Гвинтівкові рушниці