Пищаль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ручна зброя в період монгольської Династії Юань приблизно (1271—1368)
Європейський зразок ручної зброї, приблизно 1380
Ручна бомбарда (1390—1400), «Музей Армії», Париж.
Затинна и завісна пищалі

Пища́ль — загальна назва ранніх зразків середньо- та довгоствольної вогнепальної зброї у Московському князівстві. На теренах України термін не вживався, оскільки застосовувались європейські назви вогнепальної зброї. Пищалі, які з'явилися в останній чверті XIV століття, використовувалися для прицільної стрільби по живій силі та укріпленнях. Саме слово «пищаль» (давньорус. пищаль < прасл. *pisčalь) означає «сопілка» та відоме в слов'янських джерелах з XI століття; до вогнепальної зброї цей термін вперше згадується біля 1399 року[1].

Існували як ручні пищалі (відомі під назвами ручниця, самопал, недомірок), так і фортечні, призначені для стрільби зі стін укріплення, триноги чи лафета. Словом пищаль також нерідко називали гармати. Розрізняли різноманітні види пищалей: фортечні, облогові, стінопробивні, полкові, польові; залізні, сталеві, мідні, бронзові, чавунні. Як снаряди використовувалися, переважно, залізні або чавунні ядра (для ручних пищалей — кулі).

Спочатку конструкція пищалей була дуже схожою. Відмінності в конструкції з'явилися наприкінці XV століття з винаходом ґнотових замків. В XVI столітті з'явилися ручні кременеві пищалі, які перебували на озброєнні до XVIII століття. Фактично, це був руський варіант мушкета. Такі пищалі вийшли з ужитку при реформі армії, що проводилася Петром I.

На Русі з 1408 року пищалі згадуються як облогова артилерія, з 1450 — знаряддя для оборони міст, а з 1480 пищалями називається не тільки артилерія, а й стрілецька зброя. В 1511 вперше згаданий «пищальний наряд»[1].

Артилерійські пищалі, відлиті в Московській гарматній мануфактурі в останній чверті XV століття, мали довжину 18-23 калібрів. В XVI столітті існувало багато пищалів різних калібрів, наприклад, в описі 1582 згадані пищалі 28 калібрів від 1/8 гривень до пуда. Надалі відбувався відбір найбільш раціональних конструкцій, в результаті «Описная книга пушек и пищалей» 1626—1647 згадує про пищалю 14 калібрів від 1/2 до 8 гривень[1].

В Московському царстві в XVI столітті ручна пищаль з ґнотовим замком була аналогом західноєвропейського мушкета. В XVI столітті калібр ручних пищалей в середньому коливався від 11 до 15 мм[2]. Солдат, озброєних ручними пищалями, називали пищальниками. Одні пищалі відрізнялися високою якістю (нарочиті), інші — ні (худі). При Василі III в Іран було відправлено 30 тисяч пищалів[3].

З середини XVII століття відзначено власне виробництво гвинтівкових пищалей, які раніше іноді закуповувалися в Європі[4].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Кирпичников А. Н., «Военное дело на Руси в XIII—XV вв.», 1976.
  2. В.Волков. «Войны и войска Московского государства»
  3. Ігор Пахомов. «Пищальники Василия III» // «Цейхгауз» № 24.
  4. Гвинтівкові рушниці

Сорокові пищалі являє собою багатоствольну зброю.