Плав'юк Микола Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола Васильович Плав'юк
Mykola Vasyliovych Plaviuk
Микола Васильович Плав'юк
Микола Васильович Плав'юк
Прапор
Прапор
4-й Президент Української Народної Республіки в екзилі
Прапор
Прапор
8 грудня 1989 — 22 серпня 1992
Прем'єр-міністр: Самійленко Іван Матвійович
Попередник: Лівицький Микола Андрійович
Наступник: Кравчук Леонід Макарович[1], як Президент України
Прапор
Прапор
5-й Голова Організації українських націоналістів
Прапор
Прапор
15 березня 1979 — 10 березня 2012
Попередник: Квітковський Денис Васильович
Наступник: Червак Богдан Остапович
5-й Президент Світового Конґресу Українців
1978 — 1981
Попередник: Кушнір Василь Михайлович
Наступник: Базарко Іван
 
Народження: 5 червня 1925(1925-06-05)
Русів, Снятинський повіт, Станиславівське воєводство, Польська Республіка
Смерть: 10 березня 2012(2012-03-10) (86 років)
Канада Гамільтон, Онтаріо, Канада
Поховання: Український цвинтар святого Володимира
Національність: українець
Країна: Польща
Канада Канада
Україна Україна[2]
Релігія: православ'я
Освіта: 1) Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана
2) Університет Конкордія
Партія: ОУН (1941—2012)
Шлюб: Ярослава Володимирівна Бойко
Діти: 1) Орест
2) Нестор
3) Уляна
4) Оксана
 
Військова служба
Роки служби: 1945
Приналежність: Українська національна армія
Звання: рядовий
Битви: Німецько-радянська війна
Нагороди:
Орден Князя Ярослава Мудрого І ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого І ступеня
Орден князя Ярослава Мудрого ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

Мико́ла Васи́льович Плав'ю́к (англ. Mykola Vasyliovych Plaviuk; 5 червня 1925[3][4][5], с. Русів, Снятинський повіт, Станиславівське воєводство, Польща, нині Снятинський район, Івано-Франківська область, Україна — 10 березня 2012, Гамільтон, Онтаріо, Канада[6][4]) — український політичний і громадський діяч в еміграції, останній Президент УНР в екзилі (19891992), п'ятий Голова Організації українських націоналістів (1979—2012), визначний публіцист, співорганізатор та один з президентів СКВУ. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі[7].

Життєпис[ред. | ред. код]

Раннє життя[ред. | ред. код]

Народився 5 червня 1925 року в селі Русів, Снятинського повіту, Станиславівського воєводства, Польської Республіки (нині Снятинський район, Івано-Франківська область, Україна). Навчався в Русівській публічній загальній та Снятинській середній школах. З 1941 року — у лавах юнацтва Організації українських націоналістів[8][9]. У 1943 році закінчив Снятинську державну торговельну школу. У 1944 році емігрував через Австрію до Німеччини.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

За дорученням ОУН в березні 1945 року став у ряди 2-ї дивізії Української національної армії, яка формувалася в Берліні під командуванням полковника Андрія Долуди, аби перейти фронт і діяти в запіллі Червоної армії. Кінець війни застав в Західній Чехії, де дивізія потрапила до американців. Завдяки цьому знову опинився в Німеччині[10].

В еміграції[ред. | ред. код]

Микола Плав'юк

У 1946 році закінчив українську гімназію в Мюнхені, де викладав його майбутній тесть професор Володимир Бойко. З 1948 року — член «Пласту», з 1949 — член студентського ідеологічного товариства національного соціалізму «Зарево». Також у 1949 році закінчив Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана, отримавши кваліфікацію економіста.

У 1950 році переїжджає до Монреалю, Канада, де стає активним членом української діаспори. У 1954 році закінчує Університет Конкордія. У 1956 році на з'їзді Українського національного об'єднання Канади Миколу Плав'юка було обрано заступником Голови Президії УНО, а в 1959 — Головою цього товариства. Висунув ідею створення громадського об'єднання під назвою Ідеологічно споріднені націоналістичні організації (ІСНО). У 1964 році на установчому з'їзді ІСНО був обраний першим Головою Проводу цього об'єднання.

З 1964 року — член Проводу українських націоналістів. У 1967 році був одним з організаторів першого Світового Конґресу Вільних Українців у Нью-Йорку. У 1973, на другому Світовому конгресі, обраний його першим віце-президентом, у 1978, на третьому з'їзді, став президентом СКВУ[11]. Після смерті Олега Штуля-Ждановича в 1977 році, коли ОУН очолив Денис Квітковський, обійняв посаду заступника Голови ПУН. З 1979 — Голова ОУН. У період з 1979 по 2010 обирався Головою ПУН ще 10 разів.

17—19 червня 1989, на X Сесії Української Національної Ради, що пройшла у місті Баунд-Брук (штат Нью-Джерсі, США), був обраний віце-президентом УНР в екзилі, а згодом після смерті Миколи Лівицького, президентом УНР в екзилі[10]. 14]—15 березня 1992 Надзвичайна Сесія Української Народної Ради схвалила постанови, про передачу 24 серпня 1992 грамоти, заяви, президентської Відзнаки (клейнода-хрест гетьмана Івана Мазепи), президентських печатки і прапора останнім президентом УНР в екзилі Плав'юком Миколою Васильовичем першому всенародно обраному Президентові України Кравчуку Леоніду Макаровичу. Таким чином, незалежна Україна є прямою правонаступницею Української Народної Республіки[1][12][13].

У «Пласті» займав посади Крайового Коменданта Уладу пластунів-юнаків Канади, заступника Голови Головної Пластової Булави і Головного Булавного Уладу пластунів-сеньйорів. Належав до куреня Лісові Чорти.

18 травня 1993 року Миколі Плав'юку було надано українське громадянство[2]. Також був удостоєний ордена князя Ярослава Мудрого I (2007)[14] і II (2002)[15] ступенів, та ордена «За заслуги» III ступеня (1996)[16].

Проживав в Києві та Канаді. Помер 10 березня 2012 року у місті Гамільтон, Онтаріо, Канада[6][4][10]. Похований на Цвинтарі святого Володимира у Оквіллі[17].

Сім'я[ред. | ред. код]

  • Дружина: Бойко Ярослава Володимирівна
    • Син: Плав'юк Орест Миколайович
    • Син: Плав'юк Нестор Миколайович
    • Дочка: Плав'юк Уляна Миколаївна
    • Дочка: Плав'юк Оксана Миколаївна

Також має 9 онуків та 4 правнуків.

Нагороди[ред. | ред. код]

Україна[ред. | ред. код]

УПЦ КП[ред. | ред. код]

  • Орден Святого рівноапостольного князя Володимира Великого

Пам'ять[ред. | ред. код]

Пам'ятна дошка на фасаді ратуші міста Снятин

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б 1992: останній президент УНР передає Кравчуку клейноди. Українська правда. 22 січня 2012. Процитовано 4 листопада 2015. 
  2. а б УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 176/93. Про прийняття до громадянства України Плав'юка М.В.. Офіційний портал Верховної Ради України. 18 травня 1993. Процитовано 4 листопада 2015. 
  3. Керівні органи Організації українських націоналістів, Микола Плав'юк народився 5 червня 1925 року
  4. а б в Помер останній Президент УНР у екзилі Микола Плав'юк. День. 10 березня 2012. Процитовано 4 листопада 2015. 
  5. за іншими даними, 1927, див. Енциклопедія історії України, 8-й том. — С. 265—266.
  6. а б Богдан Червак (11 березня 2012). Ким був для України націоналіст Микола Плав’юк?. Українська правда. Процитовано 4 листопада 2015. 
  7. Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незале... | від 09.04.2015 № 314-VIII. zakon3.rada.gov.ua. Процитовано 27 серпня 2018. 
  8. Віктор Вербич (18 серпня 2004). Останній президент. Сім'я і дім. Архів оригіналу за 20 червня 2015. Процитовано 4 листопада 2015. 
  9. Ярема Дух (9 квітня 2008). Микола Плав'юк: «Май амбіцію не бути пересічним...». Пластовий портал. Архів оригіналу за 23 липня 2011. Процитовано 4 листопада 2015. 
  10. а б в Помер останній президент УНР (фото). УНІАН. 12 березня 2012. Процитовано 4 листопада 2015. 
  11. Історія СКУ. Світовий Конґрес Українців. Архів оригіналу за 21 вересня 2019. Процитовано 4 листопада 2015. 
  12. Михайло Роль. Десятий Президент. Україна молода. Процитовано 4 листопада 2015. 
  13. В Киеве открылся музей Украинской народной республики. Interfax.by. 12 травня 2008. Архів оригіналу за 13 вересня 2019. Процитовано 4 листопада 2015.  (рос.)
  14. а б УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 498/2007. Про нагородження М. Плав'юка орденом князя Ярослава Мудрого. Офіційний портал Верховної Ради України. 5 червня 2007. Процитовано 4 листопада 2015. 
  15. а б УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 754/2002. Про нагородження орденом князя Ярослава Мудрого. Офіційний портал Верховної Ради України. 22 серпня 2002. Процитовано 4 листопада 2015. 
  16. а б УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 1140/96. Про нагородження відзнакою Президента України - орденом "За заслуги". Офіційний портал Верховної Ради України. 29 листопада 1996. Процитовано 4 листопада 2015. 
  17. Цвинтар св. Володимира. Оквілл, Онтаріо. Канада. Ukrainian necropolis in Canada.
  18. Політика // Голос України. — Україна : Верховна Рада України, . — С. 4.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник
Микола Лівицький
4-й Президент УНР
1989-1992
Наступник
Леонід Кравчук
Попередник
Денис Квітковський
5-й Голова ОУН
1979-2012
Наступник
Богдан Червак