Плакальник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Плакальниці в Єгипті

Професія відома з глибокої давнини, образи плакальників зустрічаються в давньоєгипетському і давньогрецькому мистецтві. Платон згадує про карийскі гімни, що виконувалися їх хорами[1]. Пророк Єремія повідомляє про жінок-плакальниць і закликає їх сумувати про свій народ[2].

Релігійні і цивільні влади неодноразово вживали заходів проти плакальників. Закони Дванадцяти таблиць прямо забороняли дряпати щоки і голосити під час поховання[3]. Іоанн Златоуст вважав діяльність плакальників і похоронних музикантів суперечить християнській вірі у воскресіння мертвих[4]. Негативно ставиться до цього явища і шаріат[5].

А проте, стародавня професія досі існує. Так, у Бразилії має популярність потомствена плакальниця Іта Роша, присутня, зокрема, на похороні модельєра К. Ернандеса[6]. Філіппінський фільм 2003 року «Плаче леді», героїні якого заробляють таким же чином, заслужив високої оцінки критиків[7].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]