Планетозималь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Художнє уявлення планетозималей.

Планетозималь (від англ. planet — планета та infinitesimal — нескінченно мала) — небесне тіло на орбіті навколо зорі, що утворюється в результаті поступового осідання на ньому менших об'єктів та частинок протопланетного диску.[1].

Безперервно притягуючи до себе речовину, планетозималі стають дедалі більшими, аж поки під дією сили тяжіння окремі частини починають ущільнюватись, піднімаючи температуру в центрі тіла. Висока температура плавить окремі частинки утворюючи протопланету.[джерело?] Прикладом планетезималі є астероїд Лютеція, у котрого під кілометровим шаром пилу є цілісне ядро.

Першу кількісну теорію формування планет, що включає «гіпотезу планетозималей», запропонував радянський астроном Віктор Сафронов[2] [3]   [4] [5].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Планетозималі // Астрономічний енциклопедичний словник / За загальною редакцією І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : ЛНУ—ГАО НАНУ, 2003. — 547 с. — ISBN 966-613-263-X, УДК 52(031).
  2. Сафронов В. С. Эволюция допланетного облака и образование Земли и планет.— М., 1969 (англійське видання — США, NASA TTF 677, 1972)
  3. Сафронов В. С. Происхождение Земли.— М.: Знание, 1987
  4. From Dust to Planetesimals. Workshop at Ringberg Castle. Germany. September 11—15, 2006. [недоступне посилання]
  5. Hubert Klahr, Wolfgang Brandner, ред. (2006). Planet Formation: Theory, Observations, and Experiments. Cambridge University Press.