Пластинчастовусі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пластинчастовусі
Хрущ травневий (Melolontha melolontha)
Хрущ травневий (Melolontha melolontha)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Підцарство: Справжні багатоклітинні тварини (Eumetazoa)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Підклас: Крилаті комахи (Pterygota)
Інфраклас: Новокрилі (Neoptera)
Надряд: Голометабола (Holometabola)
Ряд: Твердокрилі (Coleoptera)
Підряд: Всеїдні жуки (Polyphaga)
Родина: Пластинчастовусі (Scarabaeidae)
(Latreille, 1802)
Підродина
Aegialiinae
Allidiostomatinae
Aphodiinae
Cetoniinae
Dynastinae
Dynamopodinae
Euchirinae
Melolonthinae
Orphninae
Pachypodinae
Phaenomeridinae
Phileurinae
Rutelinae
Scarabaeinae
Trichiinae
Valginae
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Scarabaeidae
EOL logo.jpg EOL: 8134
ITIS logo.jpg ITIS: 114493
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 7055
Fossilworks: 69312

Пластинчастовусі (Scarabaeidae) — родина ряду Твердокрилі. Довжина тіла — 0,2—15 см. Вусики у більшості видів колінчасті з 3—7-члениковою пластинчастою булавою (звідки й назва). У самців голова і передньоспинка часто з рогами і горбками. Личинки розвиваються здебільшого в ґрунті, гниючих рослинних рештках. До пластинчастовусих належать переважно гнойовики (геотрупи, афодіуси, скарабей), бронзівки, хрущі. Багато видів — хрущ травневий, хрущ мармуровий (Polyphylla tullo), кузька хлібний і кузька посівний, оленка волохата та інші — є шкідниками сільського господарства та лісівництва.

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Загальна кількість родини близько 30 000 видів, і щорічно описується до 200 нових. Пластинчастовусі широко поширені на всіх материках, крім Антарктиди, найчисленніші вони в тропіках. На території країн колишнього СРСР відомо близько 100 видів, в Україні — 236.

Більшість представників — жуки середньої величини, довжиною 2-60 мм, однак, серед видів існують і справжні гіганти, що належать до найбільших жуків у світі. Найбільшим видом родини є жук-геркулес (Dynastes hercules), що зустрічається в Центральній та Південній Америці. Самці цього жука можуть досягати довжини 160–165 мм, а за документально не підтвердженими даними — до 178 мм. Другим за величиною є вид Dynastes neptunus з максимально зареєстрованою довжиною самця 158 мм. Слідом за ними йдуть представники південно-американського роду Megasoma — Megasoma elephas, Megasoma actaeon, Megasoma mars, з довжиною тіла до 125 мм, а також азійського роду Chalcosoma, що досягають довжини 110–120 мм. До пластинчастовусих належать і найважчі жуки у світі — окремі самці ряду видів голіафів з довжиною 95-100 мм, за життя можуть важити, за одними даними, 47 грамів, а за іншими, — до 80-100 грамів.

Представники родини дуже різноманітні за формою та довжиною тіла, кольором, наявністю шипів, рогів, виростів на спинці та голові — все це робить їх однією з найулюбленіших родин серед жуків для колекціонування ентомологами.

Морфологія імаго[ред.ред. код]

Тіло компактне, короткоовальне. Форма тіла різноманітна: овальна, субквадратна, циліндрична. Колір також різниться; дорослі особини мають або не мають металевий відтінок. Представники роду Chrysina зафарбовані в різні варіанти зеленого кольору і часто несуть на надкрилах борозенки, але існують також декілька видів роду з цілком гладенькими покривами тіла і суцільним металевим забарвленням золотого чи сріблястого кольору. Деякі з видів можуть мати щетинковий чи лускатий покрив.

Голова[ред.ред. код]

Передньоспинка та голова самця жука-геркулеса. Бокова проекція

Голова трохи підігнута і напрямлена вперед. Вусики складаються з 10 члеників (зрідка вони 9-11-членикові) з 3-7-члениковою пластинчастою булавою, що у певних родів здатна розкриватися у вигляді віяла. Апікальні членики булави голі (у значної частини хрущів) чи повністю, чи частково вкрита сірими волосками. У представників Troginae та Trogidae такі відступи редуковані, а у триб Geotrupini та Lethrini повністю розділяють око на дві частини.

Різна будова мандибул: зазвичай сильно хітинізовані зі зубцями, але у копрофагів вони м'які та листовидні. Мандибули добре помітні зверху, але у деяких груп вони заховані під верхньою губою. Максили мають 4-члениковий щупик, і нижня губа зі 3-члениковим щупиком.

Джерела[ред.ред. код]

  • Медведев С. И. Семейство Scarabaeidae. Фауна СССР. Насекомые жесткокрылые. Том 10, вып. 1-4. 1949–1952. 514 с. (рос.)
  • Николаев Г. В. Пластинчатоусые жуки (Scarabaeoidea) Казахстана и Средней Азии. — Алма-Ата: Наука, 1987. — 232 с. — 1000 экз. (рос.)