Плоскіна Володимир Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Володимир Плоскіна
Володимир Плоскіна
Володимир Плоскіна
Особисті дані
Повне ім'я Володимир Іванович Плоскіна
Народження 25 травня 1954(1954-05-25)
  с. Чинадійово, Мукачівський
район
, Закарпатська область,
Українська РСР, СРСР
Смерть 10 травня 2010(2010-05-10) (55 років)
  Мюнхен, Баварія, Німеччина
Поховання Новоміське кладовище
Зріст 176 см
Вага 74 кг
Прізвисько Вадік[1]
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Позиція Півзахисник, Захисник
Юнацькі клуби
1969—1971
1971
СРСР «Карпати» (М)
СРСР «Говерла»
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1971—1974 СРСР «Динамо» (К) 0 (0)
1975 СРСР «Говерла» 7 (0)
1975—1988 СРСР «Чорноморець» (О) 419 (51)
Звання, нагороди
Звання
Майстер спорту СРСР
Майстер спорту СРСР
Нагороди
майстер спорту СРСР

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Володи́мир Іва́нович Плоскі́на (прізвисько — Вадік[1]; 25 травня 1954, с. Чинадійово, Мукачівський район, Закарпатська область, Українська РСР, СРСР — 10 травня 2010, Мюнхен, Баварія, Німеччина) — радянський футболіст, радянський та український футбольний тренер-селекціонер та функціонер, майстер спорту СРСР (1976). Насамперед відомий як капітан одеського «Чорноморця», де виступав на позиціях захисника та півзахисника. Там же поставив багато клубних рекордів, зокрема, найбільша кількість проведених матчів за клуб (473) та найбільша безперервна серія забитих пенальті (23). Провів 371 матч у вищому дивізіоні чемпіонату СРСР — третє місце за кількістю ігор за українські клуби серед українських гравців після Олега Блохіна («Динамо» Київ) та Михайла Соколовського («Шахтар» Донецьк)[2]. За версією сайту Football.ua Володимир є найкращим футболістом одеського «Чорноморця»[3].

Життєпис[ред. | ред. код]

Перші роки[ред. | ред. код]

Володимир Іванович Плоскіна народився 25 травня 1954 року в українському селі Чинадійово, Мукачівського району, Закарпатської області. Там же й почав грати у футбол під керівництвом Івана Михайловича Шепи. У 1969 році юнак дебютував у команді майстрів класу Б «Карпати» з Мукачевого. З 1971 року захищав кольори ужгородської «Говерли» та майже чотири роки провів у дублі київського «Динамо», так ні разу й не зігравши за основний склад, а у 1975 році, провівши ще одне коло чемпіонату в Ужгороді, перейшов до одеського «Чорноморець», хоча на той час у Володимира була ще й пропозиція від львівських «Карпат», на яку молодий футболіст погодився, але Матвій Черкаський, що працював тоді одним з тренерів чорноморської команди вмовив Володимира поїхати до Одеси[4].

«Чорноморець»[ред. | ред. код]

Перейшовши до нової команди, яка тоді була бронзовим призером СРСР, Володимир зумів дебютувати разом із клубом в єврокубкових турнірах. Перший матч гравця у міжнародному турнірі пройшов 7 вересня 1975 року на стадіоні «Чорноморець» у рамках 1/32 Кубку УЄФА 1975—1976 років проти римського «Лаціо» з відомим нападником Джорджо Кіналья, що минулого 1974-го року став найкращим бомбардиром італійського чемпіонату[5]. У тому ж матчі відзначився одеський нападник, Анатолій Дорошенко, який забив єдиний м'яч у зустрічі. Але у матчі-відповіді у Римі у ворота «моряків» на 89 хвилині було призначено пенальті, яке італійці реалізували (відзначився Кіналья), таким чином сумарний рахунок двох матчів став 1:1. А в овертаймі Кіналья відзначився ще двічі, зробивши гет-трик у матчі[4].

На початку своєї кар'єри у «моряків» Володимир Іванович починав грати у ланці атаки, на позиціях крайнього нападника та опорного півзахисника. Вже пізніше грав і у ланці оборони — опорним та крайнім захисником. Володимир Плоскіна за свою кар'єру грав під керівництвом багатьох легендарних футбольних особистостей: Ахмеда Алєскерова, Анатолія Зубрицького, Анатолія Полосіна, Микити Симоняна, Семена Альтмана та Віктора Прокопенка. Саме коли останній був головним тренером клубу команді вдалося вдруге отримати змогу зіграти на міжнародному рівні. Цього разу одесити зіграли на два матчі більше, вигравши у німецького «Вердер» та поширили географію виїздів ще на німецький Бремен та іспанський Мадрид, де поступилися місцевому «Реалу» з рахунком 1:2, а вдома відіграли «сухий матч» 0:0.

У складі моряків Плоскіна провів 13 років як гравець та ще 10 як начальник команди. З 1984 року і до закінчення кар'єри гравця у 1988 році Плоскіна був незмінним капітаном чорноморського клубу і віддавав пов'язку лише у випадках травми. До того, як зайнятися тренерською діяльністю футболіст відіграв за клуб 419 матчів чемпіонату та 41 Кубка СРСР. Обидва ці показники є рекордними для «Чорноморця». У 1988 році Плоскіна удостоєний спеціального призу «Вірність клубу», а з наступного сезону перейшов на тренерську роботу. За час проведений на селекційній роботі у «Чорноморці» Володимир Плоскіна також зробив багато для клубу — його зусиллями до команди потрапили такі легенди українського футболу, як Тимерлан Гусейнов (найкращий бомбардир клубу в історії — 87 голів), Іван Гецко (автор першого забитого голу збірної України), Ігор Жабченко (багаторічний лідер команди) тощо.

З 1991 до 1998 року обіймав посаду начальника одеської команди, а потім отримав запрошення в селекційний відділ донецького «Шахтаря», де працював до останніх років свого життя. Цьому клубу Володимир Іванович також допоміг віднайти багато талановитих гравців — Дарійо Срну, Олександра Гладкого, Дмитра Чигринського тощо. Помер Володимир Іванович після тяжкої хвороби в одній з лікарень Мюнхена 10 травня 2010 року. Прощання зі спортсменом проведено 13 травня на одеському стадіоні «Спартак». А поховано його на Таїровському кладовищі[6][7]

Статистика виступів[ред. | ред. код]

Клуб Ліга Сезон Чемпіонат Кубок[8] Єврокубки[9] Інші змагання Всього
Ігри Голи ГП Ігри Голи ГП Ігри Голи ГП Назва Ігри Голи ГП Ігри Голи ГП
«Чорноморець» О ВЛ 1988 30 1 ? 1 0 ? КФФ 4 0 ? 35 1 ?
1987 42 6 ? 0 0 0 42 6 ?
ВЛ 1986 28 1 ? 2 1 ? КФФ 3 1 ? 33 3 ?
1985 34 7 ? 4 0 ? 4 0 ? 42 7 ?
1984 34 3 ? 3 1 ? 37 4 ?
1983 27 4 ? 2 0 ? 29 4 ?
1982 34 4 ? 5 1 ? 39 5 ?
1981 33 5 ? 7 1 ? 40 6 ?
1980 27 3 ? 5 1 ? 32 4 ?
1979 26 5 ? 5 1 ? 31 6 ?
1978 30 7 ? 4 2 ? 34 9 ?
1977 30 3 ? 1 0 ? 31 3 ?
1976(о) 14 0 ? 0 0 0 14 0 ?
1976(в) 15 0 ? 2 0 ? 17 0 ?
1975 15 2 ? 0 0 0 2 0 ? 17 2 ?
Всього 419 51 ? 41 8 ? 6 0 ? 7 1 ? 473 60 ?
«Говерла» 1975 7 0 ? 7 0 ?
Всього 7 0 ?  —  —  —  —  —  —  —  —  — 7 0 ?
Всього за кар'єру 426 51 ? 41 8 ? 6 0 ? 7 1 ? 480 60 ?
2Л — друга ліга; ВЛ — вища ліга; (в) — весняний сезон; (о) — осінній сезон; КФФ — кубок Федерації футболу; 1Л — перша ліга.

Серія пенальті[ред. | ред. код]

Володимиру Плоскіні належить серія з 23 забитих пенальті поспіль, яку у 1984 році перервав легендарний радянський воротар — Рінат Дасаєв, що виступав за московський «Спартак». Під час того матчу в Лужниках перед чемпіонатом світу 1986 року на матч були видані нові м'ячі Adidas Azteca. За словами самого Володимира Івановича, через незвичність нових м'ячів та розгубленість він і не забив пенальті, щоправда одесити тоді все ж виграли 1:0[4]. За цим показником його перевершив лише Ігор Пономарьов, який зробив за свою кар'єру серію з 24-х реалізованих пенальті підряд. Удари Плоскіни з 11-метрової відмітки змогли парирувати лише два воротарі — Рінат Дасаєв та Олександр Подшивалов[en].

Список пенальті
Дата Хв. Команда-суперник Воротар
1. 23 травня 1978 76' «Дніпро» Д Володимир Шатохін
2. 7 серпня 1978 7' «Пахтакор» Сергій Покатілов
3. 23 жовтня 1978 4' «Торпедо» Мск Анатолій Зарапін
4. 3 листопада 1978 16' ЦСКА М Валерій Новіков
5. 9 квітня 1979 34' «Зеніт» Л Олександр Ткаченко
6. 22 серпня 1979 37' «Зоря» В Микола Князєв
7. 25 листопада 1979 42' «Динамо» Мос Володимир Пільгуй
8. 26 червня 1980 78' «Динамо» Мін Юрій Курбико
9. 30 червня 1980 69' «Кайрат» Олександр Убикін
10. 17 листопада 1980 66' «Торпедо» М В'ячеслав Чанов
11. 7 квітня 1981 79' «Дніпро» Д Сергій Краковський
12. 5 травня 1981 37' «Торпедо» М В'ячеслав Чанов
13. 11 червня 1981 85' «Спартак» М Рінат Дасаєв
14. 23 липня 1981 71' «Нефтчі» Ельхан Расулов
15. 9 вересня 1981 83' «Кубань» Олександр Балахнін
16. 23 травня 1982 50' «Металіст» Алексей Житник
17. 8 вересня 1982 35' «Шахтар» Юрій Дегтерьов
18. 2 жовтня 1982 53' «Нефтчі» Ельхан Расулов
19. 26 березня 1983 57' «Ністру» К Віктор Курочкін
20. 24 червня 1983 26' «Динамо» Мін Юрій Курбико
21. 1 вересня 1983 29' ЦСКА М Валерій Новіков
22. 6 листопада 1983 22' «Ністру» К Микола Чеботар
23. 19 червня 1984 69' «Жальгіріс» Вацловас Юркус

Рекордна серія - це холоднокровність та наполегливі тренування. Я весь час відпрацьовував ці удари, набивав, як кажуть, обидві ноги, адже якщо правильно бити пенальті, воротар просто фізично не зможе взяти м'яч, інша справа, якщо футболіст допускає якусь помилку. Контроль над собою і вміння впоратися з хвилюваннями грають, мабуть, ключову роль в успішному виконанні 11-метрових.

Оригінальний текст (рос.)
Рекордная серия - это хладнокровие плюс упорные тренировки. Я все время отрабатывал эти удары, набивал, как говорят, обе ноги, ведь если правильно бить пенальти, вратарь просто физически не сможет взять мяч, другое дело, если футболист допускает какую-то ошибку. Контроль над собой и умение справиться с волнением играют, пожалуй, ключевую роль в успешном исполнении 11-метровых.

Володимир Плоскіна]][4]

Сім'я[ред. | ред. код]

Був одружений два рази. Від першого шлюбу — син Руслан, від другого — син Сергій та донька Олена (нар. 1997, українська тенісистка).

Пам'ять[ред. | ред. код]

Ім'ям Володимира Плоскіни одеська газета «Час спорту» назвала заснований нею «Клуб бомбардирів 50» одеського «Чорноморця». Його членами можуть стати футболісти, які забили за «Чорноморець» 50 і більше м'ячів у вищому дивізіоні чемпіонату і Кубку країни та інших офіційних клубних турнірах (єврокубки, кубки федерації, кубки ліги). Членами «Клубу 50» крім самого Плоскіни (52 м'ячі) є Тимерлан Гусейнов та Олександр Косирін.

Також у пам'ять Володимира Івановича біля стадіону «Чорноморець» встановлено пам'ятну зірку, як одному з найвидатніших гравців клубу.[10]

Титули, рекорди та досягнення[ред. | ред. код]

Командні[ред. | ред. код]

Офіційні[ред. | ред. код]

Неофіційні[ред. | ред. код]

Індивідуальні[ред. | ред. код]

Рекорди у «Чорноморці»[ред. | ред. код]

Матчеві[ред. | ред. код]

  • Найбільша кількість матчів у всіх змаганнях усіх часів. (473)
  • Найбільша кількість матчів у чемпіонатах усіх часів. (419)
  • Найбільша кількість матчів у чемпіонатах СРСР. (419)
  • Найбільша кількість матчів у кубках усіх часів. (41)
  • Найбільша кількість матчів у кубках СРСР. (41)

Гольові[ред. | ред. код]

  • Найбільша кількість голів у всіх змаганнях усіх часів серед захисників. (60)
  • Найбільша кількість голів у чемпіонатах усіх часів серед захисників. (51)
  • Найбільша кількість голів у чемпіонатах СРСР серед захисників. (51)
  • Найбільша кількість голів у кубках усіх часів серед захисників та півзахисників. (8)
  • Найбільша кількість голів у кубках СРСР серед захисників та півзахисників. (8)
  • Найбільша серія реалізованих пенальті. (23)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Д. Богомолов (28-05-2012). Легенда одесского футбола Владимир Плоскина. Воспоминания друзей. atv.odessa.ua (рос.).
  2. Рекордсмени за кількістю ігор за українські клуби у вищій лізі чемпіонатів СРСР (300 і більш матчів). ukrsoccerhistory.com.
  3. Виктор Васильев, Андрей Кудырко (26-02-2010). 50 лучших. Черноморец (часть вторая). Football.ua (рос.).
  4. а б в г Влолодимир Плоскіна: "Гроші дуже псують молодих футболістів". zakarpattya.net.ua (рос.). Закарпаття онлайн. 06-09-2007.
  5. Черноморец. Еврокубки. Одесский футбол (рос.).
  6. Не стало Владимира Плоскины. Офіційний сайт ФК «Чорноморець» (рос.). 10.05.2010.
  7. Прощание с Владимиром Плоскиной. Офіційний сайт ФК «Чорноморець» (рос.). 13.05.2010.
  8. Кубок СРСР
  9. Кубок УЄФА
  10. Аллея футбольной славы. Офіційний сайт ФК «Чорноморець» (рос.). Архів оригіналу за 11 лютого 2014. Процитовано 9 вересня 2013.
  11. Це також рекорд, але поряд із Плоскіною чотири рази у такі списки потрапляли ще Юрій Заболотний, В'ячеслав Лещук та Олександр Косирін.
  12. Верность клубу. hsf.narod.ru.
  13. Юрий Усатюк. Владимир Плоскина: "Дасаев меня "подвел", но я на него не в обиде" // Команда. — 2000. — 13 квітня. Архівовано з джерела 29 листопада 2004. Процитовано 2013-09-09.

Посилання[ред. | ред. код]

Література та джерела[ред. | ред. код]