Плотницький Ігор Венедиктович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ігор Венедиктович Плотницький
Игорь Венедиктович Плотницкий
Плотницкий, Игорь Венедиктович.png
Народився 24 червня 1964(1964-06-24) (53 роки)
Кельменці, Чернівецька область, УРСР
Громадянство СРСР СРСР
Україна Україна
Проживання Луганськ
Alma mater Q18275694? і Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля
Посада колишній ватажок Луганської народної республіки
Звання майор
Партія «Мир Луганщині»
Конфесія Російська православна церква
Автограф Signature of Ihor Plotnytskiy.jpg
Нагороди
Order of Friendship (South Ossetia) ribbon.png
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі
Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Як уряду ЛНР вдалося успішно розподілити 100 кг моркви і 2 мішки картоплі (рос. Как правительству ЛНР удалось успешно распределить 100 кг морковки и 2 мешка картошки), Александр Коноваленко, опубліковано 1 червня 2016 року.
Nuvola apps kaboodle.svg У Луганську здійснили замах на главу ЛНР Плотницького. Кадри з місця події

Ігор Венедиктович Плотницький (нар. 24 червня 1964[1], смт Кельменці, Чернівецька область, Українська РСР) — проросійський терорист/сепаратист, «Голова Ради Міністрів» терористичної організації Луганська народна республіка14 серпня 2014).

Життєпис[ред.ред. код]

З 1982 по 1991 рік проходив службу в Збройних Силах СРСР у місті Пенза, де й залишився після закінчення строкової служби.

У 1987 закінчив Пензенське артилерійське інженерне училище. Звільнився у 1991 році у званні майора.

З 1992 року працював у різних фірмах на посадах менеджера і заступника директора з комерційних питань, 1996 року створив приватне підприємство «ТФ Скарабей» з оптово-роздрібної торгівлі ПММ. У 2004 році почав роботу в обласній інспекції у справах захисту прав споживачів.

Брав активну участь у діяльності терористичної організації ЛНР. З 21 травня 2014 — «міністр оборони» ЛНР[2].

Батьки Плотницького телефонували, щоб присоромити сина, проте він похвалився захмарними заробітками. З Кельменців, звідки родом «лідер ЛНР», його батьки виїхали в кінці серпня. Сусіди говорять, що добре зробили — виїхали з міста, бо жити тут у ганьбі було б неможливо[3].

Під час збройного конфлікту на сході України[ред.ред. код]

Після проголошення Луганської Народної Республіки почав брати активну участь у її діяльності[джерело?], у квітні 2014 року став першим командиром новоствореного народно-визвольного батальйону «Зоря». 21 травня 2014 «Республіканські збори» ЛНР обрали його міністром оборони республіки[джерело?].

Деякі українські ЗМІ вважають, що саме Плотницкий спланував операцію зі знищення частин української армії під Зеленопіллям[4].

14 серпня 2014 «голова ЛНР» Валерій Болотов оголосив про свою відставку та призначення на цей пост Ігоря Плотницького[джерело?]. 20 серпня Плотницький очолив також Раду міністрів ЛНР[джерело?], пізніше цю посаду обійняв Геннадій Ципкалов[джерело?].

У жовтні подав документи до невизнаного Центрвиборчкому ЛНР як кандидат на пост Глави Луганської Народної Республіки[5]. «Я був призначений на цей пост. Можливо, це був не найкращий для республіки час. Це був час воєнний, була необхідність продовження бойових дій. На сьогоднішній день часи змінилися, і я, як глава республіки, несу всю повноту влади і всю відповідальність за те, що відбувається в республіці. Але я також хочу мати справжній народний мандат довіри», — заявив він[6][7]. 17 жовтня подав до «ЦВК» зібрані підписи, необхідні для реєстрації[8].

«Вибори глави» «Луганської народної республіки»[ред.ред. код]

3 листопада, після виборів у ЛНР, «ЦВК республіки» оголосив, що Плотницький переміг на них з 63,17 % голосів виборців[9][10]. Вибори визнала тільки Росія, порушивши тим самим Мінські домовленості.

4 листопада 2014 року під час інавгурації, яка відбулась у колонному залі Луганської обласної ради, І. Плотницького благословив митрополит УПЦ (МП) Іоанникій, що перебував на спокої.[11][12]

Справа Савченко[ред.ред. код]

30 жовтня 2014 Генеральна прокуратура України звинуватила Ігоря Плотницького та громадянина РФ Олександра Попова у викраденні української льотчиці Надії Савченко. Згідно з інформацією відомства, 17 червня 2014 вони вчинили напад на батальйон «Айдар», захопили в полон Савченко та вивезли льотчицю в Луганськ, де кілька днів її допитували в будівлі обласного військового комісаріату, а 23 червня зі збройним супроводом вивезли з України. Справу порушено за частиною 3 статті 146 КК України («незаконне позбавлення волі або викрадення людини»), частиною 2 статті 258 («терористичний акт») та частиною 3 статті 332 («незаконне переправлення осіб через державний кордон України»)[13].

Адвокат Надії Савченко Микола Полозов повідомив, що його підзахисна, дивлячись телевізор, упізнала Ігоря Плотницького як керівника групи, яка вивезла її з Луганська для передачі співробітникам ФСБ Росії на кордоні України та Росії[14].

За версією Слідчого комітету Росії, Савченко перетнула українсько-російський кордон самостійно під виглядом біженця без документів і була затримана на території РФ відповідно до російського законодавства, як підозрювана у кримінальній справі про вбивство російських журналістів[15][16].

23 червня 2016 року, вже на волі, на засіданні ПАРЄ Надія Савченко заявила, що готова вести перемовини про звільнення заручників з терористами Захарченком та Плотницьким.[17]

24 листопада 2017 року «міністр державної безпеки» самопроголошеної «Луганської народної республіки» Леонід Пасічник повідомив, що глава ЛНР Ігор Плотницький написав заяву про відставку за станом здоров'я[18].

Замах на життя[ред.ред. код]

Ранком 6 серпня 2016 року на перетині вулиці Ватутіна і вулиці Карпінського в Луганську направленим фугасом, прикріпленим до придорожнього стовпа, був підірваний позашляховик ватажка «ЛНР» Ігоря Плотницького[19]. У результаті вибуху нібито один з його охоронців загинув і ще двоє отримали поранення, а сам Плотницький потрапив в реанімацію у важкому стані[20][21][22][23]. Через день після замаху був виписаний з лікарні, що сприяло поширенню версії про замах як «самопіар»[24]. Також незабаром, переважно серед українських ЗМІ[25], було розповсюджено інфо про нібито вбивство Миколи Мініна, одного з поплічників покійного Дрьомова (з котрим «голова ЛНР» свого часу мав конфліктні стосунки), як підозрюваного у замаху на Плотницького.

Цитати[ред.ред. код]

« Про Плотницького та його попередників. Коротка довідка. Що сталося з тими, хто у свій час очолював маріонеткову «українську радянську республіку», створену Москвою за схемою сьогоднішніх «ДНР» і «ЛНР».

Юрій Коцюбинський — розстріляний, Христіан Раковський — розстріляний, Влас Чубар — розстріляний, Юрій П'ятаков — розстріляний, Микола Марчак — розстріляний, Станіслав Косіор — розстріляний, Еммануїл Квірінг — розстріляний, Іона Якір — розстріляний. Панас Любченко — застрелив дружину і застрелився сам. Євгенія Бош — застрелилася.

Перші, про кого згадав. Розстрільний список можна продовжувати до нескінченності. Така доля маріонеток і колаборантів. Вони на неї заслуговують.

 »

Андрій Іллєнко, народний депутат України («Свобода»). Главком, 7.08.2016 [26]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Биография Игоря Плотницкого. Официальный сайт Главы Луганской Народной Республики (11 сентября 2014). (рос.)
  2. Игорь Венедиктович Плотницкий
  3. Батьки ватажка терористів залишили рідне село через сором за сина
  4. Новым "премьером" ЛНР стал профессиональный артиллерист (ru). Korrespondent.net. 2014-08-21. 
  5. Игорь Плотницкий подал документы в Центральную избирательную комиссию ЛНР как кандидат на пост Главы Республики (ru). Официальный сайт Луганской Народной Республики. 2014-10-07. 
  6. К выборам местной власти готовятся в самопровозглашенной Луганской народной республике (ru). Первый канал. 2014-10-08. 
  7. Плотницкий подал документы в ЦИК для регистрации кандидатом на выборах главы ЛНР (ru). ИТАР-ТАСС. 2014-10-07. 
  8. Глава ЛНР подал подписи в луганский Центризбирком (ru). РИА Новости. 2014-10-17. 
  9. Плотницкий избран главой ЛНР (ru). Lenta.ru. 2014-11-03. 
  10. На выборах главы ЛНР побеждает действующий лидер провозглашенной республики Плотницкий (ru). ТАСС. 2014-11-03. 
  11. Лидеры «ЛНР»: надо знать, кто есть кто
  12. Митрополит УПЦ (МП) благословив на інавгурації «главу» «Луганської народної республіки». - 2014. — 10.11
  13. Двом викрадачам Надії Савченко оголошено про підозру(укр.) Генеральна прокуратура Украины (30 октября 2014)
  14. Марк Крутов (2014-11-02). Выборы других (ru). Радио «Свобода». 
  15. СК обвинил в пособничестве в убийстве сотрудников ВГТРК украинскую военнослужащую (ru). ИТАР-ТАСС. 9 июля 2014. Процитовано 2014-07-10. 
  16. СКР: вина украинской военнослужащей Надежды Савченко подтверждается (ru). ИТАР-ТАСС. 24 июля 2014. Процитовано 2014-07-24. 
  17. Пять громких заявлений Савченко в ПАСЕ (рос.)
  18. Плотницький пішов у відставку через "бойові поранення і наслідки контузії". ukranews.com. Українські новини. 2017-11-24. 
  19. У Плотницького заявили про новий замах на нього. ukranews.com. Українські новини. 2016-08-06. 
  20. Замах на Плотницького: у бойовиків «ЛНР» повідомляють про важкий стан їхнього лідера
  21. У СБУ підтвердили інформацію про замах на ватажка «ЛНР»
  22. Намір ліквідувати Плотницького може бути результатом внутрішньої боротьби сепаратистів — Тука
  23. Україна заперечує причетність до замаху на Плотницького
  24. Замах на Плотницького: розправа кураторів, внутрішні розбірки чи самопіар
  25. Чистки в «ЛНР»: Друга убитого Дремова зарезали в постели
  26. Про долю маріонеток і колаборантів в Україні. Історична довідка

Посилання[ред.ред. код]