Плотницький Ігор Венедиктович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ігор Венедиктович Плотницький
рос. Игорь Венедиктович Плотницкий
Ігор Венедиктович Плотницький
COA LPR oct 2014.svg «Глава» ЛНР
4 листопада 2014 — 25 листопада 2017
Попередник Валерій Болотов
Наступник Леонід Пасічник (в.о)
Народився 24 червня 1964(1964-06-24) (58 років)
Кельменці, Чернівецька область, УРСР
Відомий як політик, військовослужбовець
Громадянство СРСР СРСР
Україна Україна
Alma mater Пензенський артилерійський інститут імені головного маршала артилерії М. М. Вороноваd і Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля
Політична партія «Мир Луганщині»
Батько Венедикт Петрович Плотницький
Звання Майор
Релігія РПЦ
Нагороди Орден дружби
Підпис Signature of Ihor Plotnytskiy.jpg
Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Як уряду ЛНР вдалося успішно розподілити 100 кг моркви і 2 мішки картоплі (рос. Как правительству ЛНР удалось успешно распределить 100 кг морковки и 2 мешка картошки), Александр Коноваленко, опубліковано 1 червня 2016 року.
Nuvola apps kaboodle.svg У Луганську здійснили замах на главу ЛНР Плотницького. Кадри з місця події

Ігор Венедиктович Плотницький (нар. 24 червня 1964, смт Кельменці, Чернівецька область, Українська РСР, СРСР)  — український колабораціоніст з Росією, політичний, військовий діяч та очільник і голова ради «міністрів» маріонеткового утворення Луганської Народної Республіки у 2014—2017 роках. Представник ради міністрів ЛНР (20—26 серпня 2014), міністр оборони ЛНР (травень—серпень 2014). В Україні визнаний терористом.

Був змушений переховуватися у Росії після заколоту в ЛНР та зміщення його з посади Леонідом Пасічником.

Життєпис[ред. | ред. код]

З 1982 по 1991 рік проходив службу в армії СРСР у Пензі, де залишився після служби.

1987 закінчив Пензенське артилерійське інженерне училище. Звільнився 1991 року у званні майора.

З 1992 року працював у різних фірмах на посадах менеджера і заступника директора з комерційних питань, 1996 року створив приватне підприємство «ТФ Скарабей» з гуртово-роздрібної торгівлі ПММ. 2004 року почав роботу в обласній інспекції у справах захисту прав споживачів.

Брав активну участь у діяльності терористичної організації ЛНР. З 21 травня 2014 — «міністр оборони» ЛНР[1].

Батьки Плотницького телефонували, щоб присоромити сина, проте він похвалився захмарними заробітками. З Кельменців, звідки родом ватажок ЛНР, його батьки виїхали в кінці серпня 2014 року[2].

Російсько-українська війна[ред. | ред. код]

У квітні 2014 року став першим командиром батальйону «Зоря». 21 травня 2014 «Республіканські збори» ЛНР обрали його міністром оборони республіки[джерело?].

14 серпня 2014 «голова ЛНР» Валерій Болотов оголосив про свою відставку та призначення на цей пост Плотницького[3]. Плотницький спланував операцію зі знищення частин української армії під Зеленопіллям[4].

У жовтні подав документи до невизнаного Центрвиборчкому ЛНР як кандидат на пост «глави ЛНР».

«Вибори» глави ЛНР[ред. | ред. код]

3 листопада, після виборів у ЛНР, «ЦВК республіки» оголосив, що Плотницький переміг на них з 63,17 % голосів. Вибори визнала тільки Росія, порушивши тим самим Мінські домовленості.[5]

4 листопада 2014 року під час інавгурації, яка відбулась у колонному залі Луганської обласної ради, Плотницького благословив митрополит УПЦ (МП) Іоанникій, що перебував на пенсії.[6][7]

Справа Савченко[ред. | ред. код]

30 жовтня 2014 Генпрокуратура України звинуватила Ігоря Плотницького та громадянина РФ Олександра Попова у викраденні української льотчиці Надії Савченко. За даними відомства, 17 червня 2014 вони вчинили напад на батальйон «Айдар», захопивши Савченко та вивезли її до Луганська, де кілька днів допитували її в будівлі обласного військового комісаріату, а 23 червня зі збройним супроводом вивезли з України. Справу порушено за частиною 3 статті 146 КК України («незаконне позбавлення волі або викрадення людини»), частиною 2 статті 258 («терористичний акт») та частиною 3 статті 332 («незаконне переправлення осіб через державний кордон України»)[8].

Адвокат Надії Савченко Микола Полозов повідомив, що його підзахисна, дивлячись телевізор, упізнала Ігоря Плотницького як керівника групи, яка вивезла її з Луганська для передачі співробітникам ФСБ Росії на кордоні України та Росії[9].

За версією Слідчого комітету Росії, Савченко перетнула українсько-російський кордон самостійно під виглядом біженця без документів і була затримана на території РФ відповідно до російського законодавства, як підозрювана у кримінальній справі про вбивство російських журналістів[10][11].

23 червня 2016 року, вже на волі, на засіданні ПАРЄ Надія Савченко заявила, що готова вести перемовини про звільнення заручників з терористами Захарченком та Плотницьким.[12]

Замах на життя[ред. | ред. код]

Вранці 6 серпня 2016 року на перетині вулиці Ватутіна і вулиці Карпінського в Луганську направленим фугасом, прикріпленим до придорожнього стовпа, був підірваний позашляховик ватажка «ЛНР» Ігоря Плотницького[13]. У результаті вибуху нібито один з його охоронців загинув і ще двоє отримали поранення, а сам Плотницький потрапив в реанімацію у важкому стані[14][15][16][17]. Через день після замаху був виписаний з лікарні, що сприяло поширенню версії про замах як «самопіар»[18]. Також незабаром, переважно серед українських ЗМІ[19], було поширено відомості про нібито вбивство Миколи Мініна, одного з поплічників покійного Дрьомова (з котрим «голова ЛНР» свого часу мав конфліктні стосунки), як підозрюваного у замаху на Плотницького.

Заколот, втеча до Росії та ув'язнення[ред. | ред. код]

24 листопада 2017 року «міністр державної безпеки» ЛНР Леонід Пасічник повідомив, що «глава» ЛНР Плотницький написав заяву про відставку за станом здоров'я[20]. Так Плотницький був усунений з посади у наслідку перевороту, внаслідок чого був змушений втекти до РФ.

У лютому 2018 року бойовик Владлен Заруба, соратник першого ватажка ЛНР Валерія Болотова, повідомив, що Плотницький в Росії був заарештований за крадіжку 1 млрд $, виділених Росією, і утримується в петербурзькому СІЗО «Хрести» (після переїзду з центру Петербурга до Колпіна — «Хрести-2»)[21][22].

Вирок за причетність до збиття українського Іл-76 у Луганську (2014)[ред. | ред. код]

У березні 2021 року Плотницького було визнано винним у збитті українського літака Іл-76 2014 року в Луганську. Суд у Дніпрі заочно засудив його до довічного ув'язнення. Окрім нього, довічний термін без конфіскації майна отримали ватажки бойовиків «ЛНР» Олександр Гурєєв і Андрій Патрушев[23].

Цитати[ред. | ред. код]

« Про Плотницького та його попередників. Коротка довідка. Що сталося з тими, хто у свій час очолював маріонеткову «українську радянську республіку», створену Москвою за схемою сьогоднішніх «ДНР» і «ЛНР».

Юрій Коцюбинський — розстріляний, Христіан Раковський — розстріляний, Влас Чубар — розстріляний, Юрій П'ятаков — розстріляний, Микола Марчак — розстріляний, Станіслав Косіор — розстріляний, Еммануїл Квірінг — розстріляний, Іона Якір — розстріляний. Панас Любченко — застрелив дружину і застрелився сам. Євгенія Бош — застрелилася.

Перші, про кого згадав. Розстрільний список можна продовжувати до нескінченності. Така доля маріонеток і колаборантів. Вони на неї заслуговують.

«

Андрій Іллєнко, народний депутат України («Свобода»). Главком, 7.08.2016 [24]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Игорь Венедиктович Плотницкий. Архів оригіналу за 19 серпня 2014. Процитовано 8 вересня 2014. 
  2. Батьки ватажка терористів залишили рідне село через сором за сина. Архів оригіналу за 11 липня 2015. Процитовано 12 вересня 2014. 
  3. Архівована копія. Архів оригіналу за 1 вересня 2018. Процитовано 15 листопада 2018. 
  4. Новым "премьером" ЛНР стал профессиональный артиллерист (рос.). Korrespondent.net. 21 серпня 2014. Архів оригіналу за 28 жовтня 2014. Процитовано 3 листопада 2014. 
  5. Rbc.ua. Захарченко розповів, коли в ДНР пройдуть "вибори". РБК-Украина (укр.). Архів оригіналу за 5 лютого 2018. Процитовано 4 лютого 2018. 
  6. Лидеры «ЛНР»: надо знать, кто есть кто. Архів оригіналу за 4 лютого 2015. Процитовано 1 лютого 2015. 
  7. Митрополит УПЦ (МП) благословив на інавгурації «главу» «Луганської народної республіки» [Архівовано 16 січня 2015 у Wayback Machine.]. - 2014. — 10.11
  8. Двом викрадачам Надії Савченко оголошено про підозру [Архівовано 2 листопада 2014 у Archive.is](укр.) Генеральна прокуратура Украины (30 октября 2014)
  9. Марк Крутов (2 листопада 2014). Выборы других (рос.). Радио «Свобода». Архів оригіналу за 4 листопада 2014. Процитовано 3 листопада 2014. 
  10. СК обвинил в пособничестве в убийстве сотрудников ВГТРК украинскую военнослужащую (рос.). ИТАР-ТАСС. 9 июля 2014. Архів оригіналу за 23 жовтня 2014. Процитовано 10 липня 2014. 
  11. СКР: вина украинской военнослужащей Надежды Савченко подтверждается (рос.). ИТАР-ТАСС. 24 июля 2014. Архів оригіналу за 27 жовтня 2014. Процитовано 24 липня 2014. 
  12. Пять громких заявлений Савченко в ПАСЕ [Архівовано 1 серпня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  13. У Плотницького заявили про новий замах на нього. ukranews.com. Українські новини. 6 серпня 2016. Архів оригіналу за 7 серпня 2016. 
  14. Замах на Плотницького: у бойовиків «ЛНР» повідомляють про важкий стан їхнього лідера. Архів оригіналу за 15 серпня 2016. Процитовано 18 серпня 2016. 
  15. У СБУ підтвердили інформацію про замах на ватажка «ЛНР». Архів оригіналу за 15 серпня 2016. Процитовано 18 серпня 2016. 
  16. Намір ліквідувати Плотницького може бути результатом внутрішньої боротьби сепаратистів — Тука. Архів оригіналу за 9 серпня 2016. Процитовано 18 серпня 2016. 
  17. Україна заперечує причетність до замаху на Плотницького. Архів оригіналу за 9 серпня 2016. Процитовано 18 серпня 2016. 
  18. Замах на Плотницького: розправа кураторів, внутрішні розбірки чи самопіар. Архів оригіналу за 9 серпня 2016. Процитовано 18 серпня 2016. 
  19. Чистки в «ЛНР»: Друга убитого Дремова зарезали в постели. Архів оригіналу за 17 серпня 2016. Процитовано 18 серпня 2016. 
  20. Плотницький пішов у відставку через "бойові поранення і наслідки контузії". ukranews.com. Українські новини. 24 листопада 2017. Архів оригіналу за 8 лютого 2018. 
  21. Був у медалях, а тепер у «Крестах». Ватажок бойовиків Плотницький сидить у російській в’язниці?. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 8 серпня 2020. Процитовано 16 березня 2021. 
  22. Ватажка «ЛНР» Плотницького посадили в пітерські «Хрести», повідомляє казначей зрадника України [Архівовано 22 вересня 2018 у Wayback Machine.], 23.02.2018, ТзОВ «Редакційні системи»
  23. Екс-ватажка "ЛНР" Плотницького заочно засудили до довічного терміну за збиття Іл-76 в 2014 році. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 16 березня 2021. Процитовано 16 березня 2021. 
  24. Про долю маріонеток і колаборантів в Україні. Історична довідка

Посилання[ред. | ред. код]