Побутовий жанр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Аннібале Каррачі. М'ясна крамниця, 1580 рік, Оксфорд, Англія
Педер Северін Крейєр. «Сільські працівники в Абруццо», 1880, Художній музей, Фінен, Данія, Оденсе.
Френк Бухер. «Аскеза і розкоші життя для небагатьох», 1865 р.

Побутовий жанр  — розділ образотворчого мистецтва, різновид живопису, що зосереджений на відтворенні сцен повсякденного, буденного життя, зазвичай сучасного художника. Побутовий жанр має також відтворення у скульптурі, графіці, фото.

Історичні етапи[ред.ред. код]

Стінопис з побутовими сценами, поховальна комора Накта, Стародавній Єгипет

Побутовий жанр виник ще в добу європейської античності. Але задовго до Стародавньої Греції сцени побутового життя відтворювали в Африці і в Стародавньому Єгипті. Стінописи в поховальних коморах фараонів часто мають зображення побутових сцен, посідаючи додаткове, підкорене місце після сцен релігійних. Вже в мистецтві Стародавнього Єгипту побутові сцени зустрічаються і в живопису, і в скульптурі, і навіть на уламках керамічних посудин, поверхню яких давньоєгипетскі художники використовували для створення ескізів (акробатка, Ірінефер поряд з хлібинами).

Давньогрецький вазопис[ред.ред. код]

Вазописець Амасіс «Жінки ткуть на вертикальному верстаті», лекіф до 530 року до н. е.

Майстерні зразки побутових сцен створені митцями Стародавньої Греції у вазопису. Побутовий жанр був розвинений і в тогочасному живопису, але до нашого часу дійшли випадкові його зразки. Широке використання вазопису частково відобразило і побутові сцени, які зустрічались в тодішньому живопису, і створило власні його зразки (майстер Ефроній, пеліка «Дивись, ластівка!», Ермітаж, майстер Ексекій, «Діоніс у човні піратів, або Чаша з очима», майстер Евфімід, «Збори вояка у похід»). Спостереження за побутом сучасників і сміливість у відтворенні побутових сцен обумовили надзвичайне розмаїття сцен, створених вазописцями — від натхненого співу актора у ролі Аполлона до еротичних сцен і неприємних наслідків пияцтва на нещодавній вечірці (майстер Бріг, кілікс, Вюрцбург, університетський музей).

Побутові сценки в мистецтві силуету[ред.ред. код]

Докладніше: Силует (графіка)

Силует як мистецтво виявився досить гнучким, аби дозволити художникам передавати економними засобами різноманітні сюжети від легендарних, романтичних і казкових до побутових чи еротичних. Силует як мистецтво виявився також надзвичайно наближеним до чорнофігурного вазопису Стародавньої Греції. Лише як носій зображень і сюжетів використано не кераміку (як у греків), а значно пізніше віднайдені папір і чорну туш.

Окрім носія зображень відповідно нових часів змінився і одяг персонажів, і самі сюжети.

Побутовий жанр країн Сходу[ред.ред. код]

Майстерня каліграфів і майстрів мініатюр, 1590–1595 рр.
Анонім з Індії, побутова сцена, 1603 р.

Побутовий жанр відомий і в мистецтві країн Сходу. Перші побутові замальовки з'явилися в живопису Китаю з 4 ст. н. е., хоча й мали повчальний, дидактичний характер в межах релігійно-філософських ідей. У період Тан (7—10 ст н. е. .) сформувались школи китайского жанрового живопису. Відомі і тогочасні художники-жанристи (Янь Лібень, Хань Хуан, Чжоу Фан), хоча в їх творах переважали побутові сцени імператорського двору. В період Сун (10—13 ст н. е. .) китайські художники-жанристи (Лі Тан, Су Ханьчень) створюють і сценки народного побуту в картинах, цікавих гумористичним забарвленням чи поважним ставленням. Приблизно так само йшов розвиток побутового жанру в живопису Японії та Кореї, на мистецтво яких мав значний вплив живопис Китаю і його зразки.

Мав своє поширення побутовий жанр і в мистецтві арабомовних країн середньовіччя, якщо спирався на могутню місцеву культуру народів, розвинену до насильницького запровадження мусульманства. Перш за все це стосувалося Єгипту, Індії та Персії (Ірану). Майстри цих країн наважувалися частково ігнорувати мусульманську заборону на створення фігуративних зображень.

Частка середньовічних рукописів того часу прикрашена мініатюрами, мистецька вартість яких стала надзвичайною. Індійська, перська середньовічна мініатюра теж виявилася здатною на сміливість у відтворенні як релігійно-міфологічних, так і побутових сцен (мініатюри до «Шах наме», Іскандер і китайський імператор, сватання синів Фарідуна до дочок володаря Ємену; мініатюри до трактатів Авіценни; мініатюри до рукопису Алішера Навої «Дива дитинства» — поет слухає музикантів разом з друзями ; миніатюри до легенди про Байдара з музикантом; мініатюра «Науковець на лекції з учнями» з рукопису «Макамат» 13 ст.). Навіть перелік сюжетів мініатюр — покажчик, що художники малюють не тільки сцени придворного життя, хоча часто вимушені працювати на східних тиранів-володарів.

В середньовічній Європі[ред.ред. код]

Побутовий жанр набирав моці і в середньовічній Європі. Його зразки віднайдені і в мініатюрах, і в рельєфах, і в небагатьох зразках живопису (французькі мініатюри зі сценами будівництва готичних соборів, вітражі, німецькі рельєфи в соборі міста Наумбург, мініатюри братів Лімбург тощо).

В добу відродження і маньєризму[ред.ред. код]

Концерт (Роберті). Лондон, Англія

Європейська доба відродження, а потім і маньєризму, багато чого успадкувала від доби середньовіччя, незважаючи на широко декларований розрив з формами середньовічного мистецва. Серед спадку був і побутовий жанр, що отримав і підтримку, і подальший розвиток. Спочатку це деталі у картинах релігійного характеру, а згодом і чисті побутові сцени, іноді з алегоричним забарвленням. Побутовий жанр зустрічається в творах майстрів Нідерландів (Ян ван Ейк, Гертген тот Сінт-Янс, Пітер Брейгель Старший), в творах майстрів німецьких князівств (німецькі гравери), в творах багатьох майстрів Італії, котрі деякі біблійні сцени подають як побутові.

Серед італійських майстрів, що робили в межах побутового жанру —

В Голландії 17 ст[ред.ред. код]

Ян Вермер, "У сводні ", 1656 р.
Матіас Стомер. «Юнак читає біля свічки»
Пітер де Хох, «Мати з дочкою біля комори», 1658 р., Амстердам
Карел Фабріціус, «Сплячий вартовий», Шверін, Німеччина
Франс Халс, «Молодий юнкер з черговою подружкою», Метрополітен-музей
Корнеліс Трост, «Приємно було зустрітися», Мауріцхейс, Гаага
Корнеліс Трост, «Забави в парку», музей Бойманс ван Бенінген, Роттердам

Надзвичайно сприятливі умови для розвитку отримав побутовий жанр в мистецтві Голландії 17 ст. Цьому сприяло декілька обставин — * розповсюдження в країні протестантизму різних напрямків з відмовою від релігійних картин

  • слабкі позиції католицизму в країні, головного замовника релігійного живопису
  • скорочення замов на релігійний живопис католицького зразка сприяв розвитку інших жанрів — (портрет, пейзаж і побутова картина).

Митців Голландії не відлякували ні низинні, монотонні пейзажі країни, ні відсутність залишків античних споруд в ній, ні непрестижність зображень моряків і рибальських човнів, селян і свійської худоби, ні непрестижність зображень дрімотного побуту маленьких містечок, непарадних околиць, тихих вулиць і навіть провулків і захаращених кутків двору. До побутового жанру навернулася ціла низка голландський майстрів — від багато обдарованих (Франс Халс, Ян Вермер, Матіас Стомер) до напівпрофесійних, провінційних і непрофесійних, яких не брали в художні гільдії і яким забороняли продавати картини власного виробництва.

Велика кількість художників в цей час швидко обумовила спеціалізацію навіть в межах пейзажного і побутового жанрів. Одні спеціалізуються на маринах чи зимових пейзажах, інші — на побутових сценах в шинках, сценках побуту провінційних вояків і бідних осель містян та селян (Ян Стен, Філіп Вауверман, Адріан ван де Венне, Корнеліс Бега, Адріан ван Остаде, Пітер де Блот, Квірін Геррітс ван Брекеленкам, Готфрід Схалкен, Ян Вікторс, Карел Фабріціус, Герард Доу, Говерт Кампхейзен, Пітер де Хох, Якоб Геррітс Кейп, Ян Моленар, Філіпс Конінк, Пітер ван Лар, Ян Артсен Марієнхоф, Герард Терборх , Корнеліс Трост, Гербрандт Янс ван ден Екхаут, Юдит Лейстер та інші).

П'ять століть уславленого розвитку культури і мистецтв в Італії до 17 століття обумовили пихату ієрархію жанрів. Найвищий щабель посіли біблійні і міфологічні картини, найнижчі і непрестижні — пейзаж і побутовий жанр. Італійці ще сприймали як свої картини утрехтських караваджистів зі сценами невеликих бенкетів з музикантами і купували їх (Герріт ван Хонтхорст, "Бесіда з менестрелем та лютнею ", галерея Уффіці, Флоренція, «Концерт», галерея Боргезе, Рим), тоді як інші викликають неприємний подив і відторгнення. Навіть у сучасного глядача сюжети майстрів голландського побутового жанру 17 ст. здатні викликати і нудьгу, і посмішку, і подив, і регіт.

  • Якоб Геррітс Кейп, «Сніданок двох вояків», 1628 р.
  • Ян Вермер, «У сводні \», 1656 р.,Дрезденська картинна галерея
  • Ян Стен, «Свято з приводу народження кошенят»
  • Ян Артсен Марієнхоф, «В майстерні художника», 1648 р.
  • Адріан ван де Венне, « Бійка жінок за штани»
  • Герард Терборх, « Сільський поштар», 1655 р.
  • Готфрід Схалкен, «Гоління бороди»
  • Матіас Стомер, «Хлопчик зі смолоскипом», 1622 р.
  • Адріан ван Остаде, «Сільські музики», 1645 р.
  • Ян Моленар, «Предобідня молитва»
  • Пітер ван Лар, «Напад грабіжників»
  • Карел Фабріціус, « Торговець музичними інструментами», 1652, Національна галерея, Лондон
  • Говерт Кампхейзен, « Залицяння скотаря до доярки»
  • Якоб Дюк, «Караульня з вояками»
  • Гербрандт Янс ван ден Екхаут, «Діти в парку», 1671 р.
  • Герард Доу, «Торгівля оселедцями», 1675 р.

Лише з часом мистецтво Голландії аристократизується, все більше орієнтується не на демократичні, а на дворянські смаки. І в побутовому жанрі переважають міщанські, добропорядні, шляхетні сюжети (Корнеліс Трост, «Забави в парку»).

В інших країнах побутовий жанр все ще посідав скромне місце і був фактично на узбіччі офіційного мистецтва в Італії, Франції, Німеччини, Фландрії, Іспанії. Навіть творчість таких велетнів мистецтва 17 століття, як Рубенс чи Веласкес, що теж звертались до побутового жанру (або трактували релігійні сцени як побутові), мало змінило принизливе ставлення до побутових картин.

Від творчого доробку деяких майстрів зберіглося усього декілька картин, бо це побутовий жанр або ж релігійні полотна, трактовані як побутові сцени (француз П'єр Монтальє, " Сім справ милосердя ").

Рубенс з помічниками, «Фермерський двір взимку».

В 18 столітті[ред.ред. код]

Гейнсборо. «Жнива. Повернення з поля»
Вільям Хогарт, «Залучення новенької в бордель»

Ставлення до побутового жанру потроху змінюється. І в 18 столітті є як його прихильники серед митців, так і перші значні колекціонери. Законодавицею у модах і в мистецтві стає Франція. Серед французьких митців, що працюють в побутовому жанрі -

В залежності від обдарованості і настанов, яких дотримується митець, побутовий жанр трактують то неправдиво-ідеалізовано і штучно очищено (Франсуа Буше), то дещо фантастично і поетично (Антуан Ватто), то з присмаком повчання, дидактики, сентименталізму (Жан Батіст Грьоз), то як сценки з реальності (ескізи Фрагонара). У побутовий жанр привносять елементи стилю рококо (Ватто, Жак де Лажу, Франсіско Гойя), звертаються до різних технік (картини олійними фарбами, пастель, малюнок, порцеляна, гравюра). Іде переоцінка творів і голландських митців 17 ст. І на паризьких аукціонах розгортаються справжні баталії за право володіти картинами майстрів побутового жанру, серед яких

  • Герард Доу,
  • Ян Стен,
  • Габріель Метсю
  • Пітер де Хох
  • Герард Терборх
  • Кампхейзен.

Французькі аристократи часто збирають картини не стільки через прихильність до мистецтва, скільки через моду і престиж. У 1768 р. помер колишній секретар короля Луї XV — де Генья, а його колекції продають з аукціону, де розпочався ажиотаж. Дені Дідро з цього приводу схвильовано пише — "Він — помер, ця дивацька особа, що зібрала стільки прекрасних творів по літературі, майже не схильна читати, стільки творів мистецтва, знаючись у них як сліпий… Неможливо гаяти жодної хвилини, якщо ми не бажаємо зіштовхнутися з натовпом вітчизняних чи іноземних конкурентів ". Але були і справжні поціновувачі мистецтва, сміливі в пошуках і мало залежні від моди, серед яких П'єр Кроза, що піклувався про тяжко хворого Ватто, про Розальбу Кар'єру і купував мало кому потрібні тоді твори немодних художників.

До побутового жанру звертаються і майстри інших країн, а в самому жанрі наростають елементи правдивого відтворення реальності —

Франсіско Гойя і побутовий жанр[ред.ред. код]

Франсіско Гойя, «Продаж керамічного посуду»

Побутовий жанр та укійо-е[ред.ред. код]

Харунобу Судзукі. "Юнак японець продає віяла ", середина 18 ст.

Майстерня художника як побутовий жанр[ред.ред. код]

Вазописець ливарні. «Майстерня грецького скульптора», перша половина 5 ст. до н.е. Античне зібрання, Берлін
Фредерік Базіль. «Майстерня Фредеріка Базіля», 1870 р., Музей д'Орсе

Хаос і побут на війні. Альфонс де Невіль, середина 19 с.[ред.ред. код]

Побутовий жанр в живопису Сполучених Штатів[ред.ред. код]

Волтер Гай, «Милосердя», 1889 р.
Фредерік Ремінгтон, «Індіанець-землероб»

Побутовий жанр і західноєвропейський орієнталізм[ред.ред. код]

Рудольф Ернст. «Арабський жебрак»

В 19 ст[ред.ред. код]

Едуар Мане. «Смолять боки рибальського човна», 1873 р., Фонд Барнса, Філадельфія
Франсуа Мілле «Збирачки хмизу»
Худ. Верещагін Василь Петрович, Відвідини в'язня його родиною в Італії
Джон Сінгер Сарджент. «Колодязь в Венеції», до 1882 р.


Незважаючи на монополію аристократів на мистецтво, збережену в 19 ст., воно невпинно демократизується. Але ця демократизація дещо іншого характеру, ніж у голландців 17 ст., коли приваблювали прозаїчні, буденні чи кумедні, гумористичні ситуації(Ян Стен, " Автопортрет з дружиною напідпитку ", Карел Фабріціус, «Сплячий вартовий»). В мистецтво 19 ст. приходять повноправними героями — знедолені, хворі, покинуті жебраки, каліки, раби, в'язні чи військові полонені, люди соціального дна. Їх століттями ігнорувало, не помічало мистецтво. Полонені і раби прийшли ще в мистецтво бароко, але трактовані вони там — як декоративна деталь побуту монарха, ознака його перемог, військової слави, здатності підкорювати. Навіть представники академізму трактують набридлі римські сюжети в побутовому плані (Альма Тадема, «Крамничка виноторговця», Генрик Семирадський, «За прикладом богів»)

В картинах майстрів 19 ст. знедолені і раби остаточно втратили декоративність, вони страждають неприховано, не ховаючи розгубленості, болю і туги. Нічого декоративного, поетичного в побуті голландських ткачів, європейських і американських рибалок, бідних містян Японії, в побуті селян з ведмежих кутків Франції, Росії чи Північної Італії 19 століття. Невирішені соціальні проблеми вибухають то повстанням, то національно-визвольною війною, то революцією. Світом покотилася хвиля скасування рабства і кріпацтва — однак без істотного поліпшення важкого стану мільйонів людей.

В 19 ст. побутовий жанр переживає черговий розквіт в різних країнах, де сценки побуту зображені вже підкреслено реалістично, надзвичайно правдиво, з більшою чи меншою долею ідеологічних настанов. Серед митців — прихильників побутового жанру

Особливе місце в мистецтві 19 ст. і в побутовому жанрі посіли твори француза Франсуа Мілле, італійця Джованні Сегантіні, голландця Вінсента ван Гога, Вінслоу Хомера, (зі США). І без туманних натяків і темних символів картини цих майстрів стають символом виснажливого існування представників народу, важкого сільського життя взагалі, на правдиве відтворення якого нечасто могло спромогтися мистецтво всього 19 століття через панівні позиції академізму, салонного мистецтва, через міцну офіційну підтримку поверхневого і продажного буржуазного мистецтва.

Побутовий жанр. Нові теми в 19 ст.[ред.ред. код]

Малюнок Жана-Батіста Дебре. «Покарання раба-африканця в Бразилії», перша пол. 19 ст.
Едуар Мане, «Барикада в Парижі» 1871 р.

В 20 столітті[ред.ред. код]

Ілля Рєпін, «Демонстрація 17 жовтня 1905 року»
Григор'єв Борис Дмитрович, «Два музики»
Жозе Мальйоа. « Сієста » (відпочинок селян у спекотну пору дня), 1909 р.
Джордж Беллоуз, «Двобій Демпсі та Фірпо», 1924 р.

Значне загострення соціальних проблем і протиріч в усіх галузях життя в 20 ст., війни, революції, соціальне розмежування, національно-визвольні рухи, промислові і наукові революції, вибуховий розвиток техники, урбанізація — все це рішуче міняло побут мільйонів людей в капіталістичних країнах, надавало йому імпульсивніть, нестабільність. Велетенскі виросли бездуховність, розгубленість людей перед швидкоплинними змінами, небезпекою від політичних режимів, перед дегуманізацією науки, перед невизначеністю власного майбутнього. Відгукнувся на ці зміни і побутовий жанр, митці якого узялися аналізувати і досліджувати усі закутки особистого і суспільного життя, його недоліки, страждання пересічної людини з натовпу, її самотність, надії, спротив, готовність до боротьби задля захисту себе і дітей. Серед митців побутового жанру 20 століття

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Египет: Земля фараонов. М.,1997.
  • Мерц Б. Красная земля, чёрная земля. Древний Египет: легенды и факты. М.,2004.
  • Монтэ П. Повседневная жизнь египтян во времена великих фараонов. М.,2000.
  • Ривкин Б. И. Малая история искусств. «Античное искусство», М, 1972 (рос)
  • Левинсон-Лессинг В. Ф. «История картинной галереи Эрмитажа», (1764–1917), Л. 1985 (рос)