Побєдоносцев Костянтин Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Побєдоносцев Констянтин Петрович
Konstantin Pobedonostsev.jpg
Народився 21 травня (2 червня) 1827(1827-06-02)
Москва
Помер 10 (23) березня 1907(1907-03-23) (79 років)
Петербург
Поховання Новодівочий цвинтар
Громадянство/підданство Російська імперія
Діяльність юрист, політик і філософ
Брати, сестри Q15706607?
Нагороди
кавалер ордену Святого Олександра Невського Order of St. Vladimir, 1st class
Орден Святого Олександра Невського
Order of St. Vladimir, 1st class
Орден Святого Андрія Первозванного

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Портрет Побєдоносцева. Ілля Репін

Констянтин Петрович Побєдоносцев (21 травня (2 червня) 1827(18270602), Москва — †10 (23) березня 1907, Петербург) — російський державний діяч, вищий чиновник, учений-правознавець консервативного напрямку. Був придворним наставником спадкоємців престолу Романових — майбутніх імператорів Олександра III та Миколи II, викладав їм законознавство і право. У 18801905 обер-прокурор Синоду. Вважається «сірим кардиналом» російської політики часу царювання Олександра III.

Біографія[ред.ред. код]

У 1841-1846 навчався в Імператорському училищі правознавства. У 1859 захистив магістерську дисертацію «До реформ цивільного судочинства» і у 1860 був обраний професором Імператорського Московського університету кафедри цивільного права, 1862-1865 викладав в ньому. Почесний член Імператорської Академії наук з 1880 року. Почесний громадянин міста Сарапул, Удмуртія.

У квітні 1880 призначений обер-прокурором Святійшого Синоду і членом Комітету міністрів. Автор маніфеста 29 квітня 1881 «Про непорушність самодержавства», найближчий радник Олександра III. Відігравав значну роль у визначенні урядової політики в області освіти, політики щодо національного питання і інших. Один з ініціаторів політики контрреформ. Російська історіографія вважає Побєдоносцева консерватором: у всіх своїх реформах він переслідував, перш за все, цілі охоронного характеру, прагнув до зміцнення «традицій». Був автором реформи церковно-приходської освіти, при якій, згідно з його ідеалами, учні повинні були отримувати мінімум конкретних знань, проте твердо засвоювати правила любові до Бога, Царя й Вітчизни.

З листа Обер-прокурора Св. Синода К. П. Побєдоносцева спадкоємцеві-цесаревичу Олександру Олександровичу 29 січня 1881[1]:

... Вчора увечері помер Достоєвський. Мені був він близький приятель і сумно, що немає його... Але смерть його – велика втрата і для Росії. Серед літераторів він - чи не один - був гарячим проповідником основних початків віри, народності, любові до вітчизни... Він був бідний і нічого не залишив окрім книг. Сімейство його в нужді... Ви знали і цінували завжди покійного Достоєвського за його твори, які залишаться назавжди пам'ятником великого російського таланту...

У 1901 році на Побєдоносцева було здійснено замах. Статистик губернського земства Самарського Н. К. Лаговський стріляв у Побєдоносцева 8 березня 1901 року. Був схоплений і 27 березня засуджений на 6 років каторги. У жовтні 1905 Побєдоносцев звільнений від посади обер-прокурора Синоду і члена Комітету міністрів із залишенням на посадах члена Держради, статс-секретаря і сенатора.

Кавалер численних орденів: Св.Александра Невського (1883, діамантові знаки до ордена - 1888), св. Володимира 1-у ступеню (1896), Св.Андрея Первозванного (1898, діамантові знаки до ордена - 1904) і ін.

Примітки[ред.ред. код]

  1. ГА РФ Ф.677. Оп.1. Д.963. Л.12-13. Кат.88

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Вінстон Черчіль Це незавершена стаття про політичного діяча.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.