Повитуха

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Повитуха (німецька гравюра 1513).
Атестат колишньої повивальної бабки I-го розряду Петроградської столичної поліції Олександри Іванівни Веселаго (уродж. Савицької), яка закінчила курси в Повивальному інституті при Петроградському родопомічному закладі Відомства установ імператриці Марії, виданий в 1915 році.

Повиту́ха[1] — розмовна[2] назва жінки, яка приймає дитину в породіллі, допомагає при пологах. Одна з найстаріших професій. До появи науки акушерства була найпоширенішою галуззю народної медицини. Також відома як сповитуха[3], пупорізка, баба або бабка.

Короткі відомості[ред. | ред. код]

Перші згадки про повитух містяться в єгипетських папірусах 1900—1550 років до Р. Х. Ця професія була виключно жіночою.

В античному світі існували повитухи трьох ступенів: майстрині техніки прийняття пологів, знавці з акушерства та гінекології та висококласні жінки-медики.

В дохристиянській Європі повитуха була жрицею або знахаркою. Вона керувала пологами та проводила ініціаційні обряди після народження дитини. В матріархальних східно-європейських суспільствах статус повитухи залишався високим навіть після прийняття християнства.

З 18 століття в Російській імперії існували вищі та середні заклади для повитух — Повивальні інститути, які проіснували до 1917 року. Діяльність повитух регламентувалась спеціальним статутом — «Статут повивальним Бабкам»[4]

В Україні[ред. | ред. код]

В Україні «повитуху» називали «баба»[5]. У різних регіонах України «по­витух» могли називати по-різному. У північних районах говорили «баба», «бабка», в Серед­ньому Подніпров'ї — «пупорізка», «породіль­на»[6], на Гуцульщині — проста баба, баба[7].

Усе, що було пов'язано з полагами в Україні називалося «бабування», бабництво, бабкувата, бабити. Так Мар­ко Грушевський розповідав про бабування у контексті вивчення дитинства[8]. Етнографи Іван Беньковський[9], Олександр Малинка[10], Володимир Ястрєбов[11] писали про бабу, вивчаючи обрядовість, пов'язану з народженням дити­ни.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Повитуха // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка — К.: Кіевская старина, 1907-1909
  2. Повитуха // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980. — Том 6, 1975. — С. 663
  3. Сповитуха // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка — К.: Кіевская старина, 1907-1909
  4. «Национальная Школа Традиций Повивального Дела»
  5. Жайворонок В. Знаки української етно­культури: Словник-довідник / Віктор Жайворонок. — К.: Довіра, 2006. — С. 20- 22
  6. Гаврилюк Н. Картографування явищ духовної культури (За матеріалами пологової обрядовості українців) / Наталія Гаврилюк. Київ: «Наукова думка», 1981. С. 67.
  7. Кузеля Зенон. Дитина в звичаях і віруваннях українського народа // Матеріали до українсько-руської етно- логії. — Львів, 1906. — Т. 8. — С. 15;
  8. Грушевський М. Дитина у звичаях і віру­ваннях українського народу / Марко Гру­шевський — К.: Либідь, 2006. — 256 с.
  9. Беньковскій И. Поверья и обрядности родинь и крестинь / Иван Беньковский // Киевская старина. — 1904. — № 10. — С. 1-3.
  10. Малинка А. Роыны и хрестыны / А. Малинка // Киевская старина. — 1898. — № 5. — С. 254—286.
  11. Ястребовь В. Обрядовое постриженіе детей / В. Ястребов // Киевская старина. — 1895. — №.10. — С. 1-2.

Посилання[ред. | ред. код]