Поворотний тиф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Rod of Asclepius2.svg Це незавершена стаття про інфекційні захворювання.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Поворотний тиф (лат. typhus recurrens) — збірна назва, що об'єднує епідемічний (вошивий) (переносник збудника — воша) та ендемічний (кліщовий) (переносник збудника — кліщі) спірохетози, які перебігають з чергуванням нападів гарячки та періодів нормальної температури тіла (апірексії).

Історичні факти[ред.ред. код]

Поворотний тиф (Typhus recurrens), синоніми: поворотний спірохетоз, поворотна гарячка. Поворотний тиф спричинюють різні спірохети. Збудника епідемічного поворотного тифу Borrelia recurrentis Obermeieri відкрив К. Обермайер 1868 року. Передача відбувається від хворої людини до здорової вошима.

Хвороба існує здавна, але в самостійну нозологічну одиницю була виділена лише в сер. 19 ст. Точна реєстрація захворювань на поворотний тиф в Україні провадиться з 1901. Окремі значні епідемічні спалахи в Галичині і на Буковині спостерігалися 1847 — 48, а також 1879 і 1907. У Сх. Україні в 19 ст. і на поч. 20 ст. великих вибухів поворотного тифу не було, за винятком епідемії в Одесі 1863 — №. Тоді ж були епідемічні вибухи поворотного тифу в Криму (Симферопіль, Ялта). Сер. захворювальність за рік на 10000: 1901 — 05 — 1,4; 1906 — 10 — 9,5; 1911 — 15 — 2,7; 1916 — 20 — 29,1; 1921 — 25 — 69,6; 1926 — 27 — 0,3.

Як видно, ч. захворювань на поворотний тиф зростало за рос.-японської, першої світової й особливо громадянської війни, коли побут був дезорганізований, мед. і гігієничне обслуговування населення було недостатнє, не вистачало харч. продуктів, постійно переміщалися цивільні й військ. континґенти тощо.

В наступній діяґрамі наведені ч. захворювань на поворотний тиф на 100 000 меш. на Центр. і Сх. Землях по роках з 1900 до 1924.

У 1925 — 27 захворювання на поворотний тиф знизилися до 2 — 5 випадків на 100 000 меш. За наступних років поворотний тиф з'являвся лише в поодиноких випадках і по 1940 зник зовсім. За другої світової війни знову були поодинокі випадки і невеличкі вибухи захворювань на поворотний тиф. Тепер на території всієї України ці захворювання не реєструються. У Західній Україні, як і в Польщі, захворювальність на поворотний тиф була значно вища, ніж в Сх. Україні, і досягла вершка 1922, коли в Польщі на 100 000 меш. хворіло 1 488 і вмирало 29 осіб, а на Волині хворіло 349 і вмирало 10 осіб. У Криму поворотний тиф давав такі показники на 100 000 меш.: 1913 — 20; 1924 — 31; 1925 — 31; 1926 — 33 і 1927 — 30. За місяцями середньоденні захворювання на поворотний тиф розподілялися на Центр. і Сх. Землях, за даними 1902 — 14, так:

З діаграми видно, що максимум захворювань припадає на зимово-весінній період, а мінімум на літньо-осінній. Територіальні відміни на 1922: на Харківщині, Одещині, Полтавщині і Катеринославщині на 100 000 меш. хворіло 2 000 і більше осіб; на Київщині, Чернігівщині і в Криму — від 1 000 до 1 500, а на Волині і Поділлі від 500 до 1 000. Поворотний тиф в Україні завжди мав епідемічний характер, тобто зникав майже зовсім, а в період епідемій давав велику кількість захворювань.

Смертність від поворотного тифу коливалася в Україні від 25 до 6 %. За спостереженнями, зробленими в Одесі, вона на 100000 меш. давала такі показники: 1901-05 — 2,1; 1906-10 — 8,8; 1911-15 — 2,8; 1916-20 — 39,8; 1921-25 — 68,4; 1926-27 — 0.

З цих даних видно, що смертність тим більша, чим сильніша епідемія. За другої світової війни великих епідемічних вибухів поворотного тифу не було і смертність в Україні й всьому СРСР становила 0,55 — 1,48 %. Серед чоловіків вона була в Україні, як і по ін. країнах, значно вища (майже в два рази), ніж серед жінок, і збільшувалася з підвищенням віку.

Епідеміологія[ред.ред. код]

Кліщі з роду орнітодорусів, що є резервуаром інфекції, зустрічаються у місцевостях із жарким кліматом (наприклад, у Середньоазіатських республіках). Передача інфекції відбувається при укусі кліща.

Патогенез[ред.ред. код]

З вхідних воріт інфекції збудник потрапляє з крові у кровоутворюючі органи, печінку, центральну нервову систему. Антитіла, що утворюються в організмі, викликають розпад (лізис) спірохет, але їхня частина, зберігшись у вогнищі інфекції, потрапляючи у тік крові, викликає черговий напад хвороби.

Симптоми[ред.ред. код]

Інкубаційний період 7-14 днів.

Початок хвороби гострий - з остуди та підвищення температури за декілька годин до 38,5-39,5°C. На місці укуса на шкірі, піднімаючись над поверхнею, утворюється папула темно-вишньового кольору. Під час першого лихоманкового нападу, що триває 2-3 дні, у хворого відмічаються слабкість, нездужання, біль у гомілкових м'язах, незначна жовтуватість шкіри, вуздечки язика та склер очей, помірне збільшення селезінки.

Наприкінці нападу температура критично падає до нормальних або субфебрильних цифр: зниження температури супроводжується рясним потовиділенням; настає покращення стану хворого - безлихоманковий період (апірексія).

Тривалість наступних нападів від 10-12 годин до 2-3 днів, періоди апірексії тривають від 1-го до 5-9 днів; усього під час хвороби буває 6-12, іноді 15-18 лихоманкових нападів.

На висоті лихоманкового нападу хвороби у мазку або товстої краплі крові виявляють спірохети; іноді їх вдається знайти й у безлихоманковий період.

Для картини периферічної крові характерні нормо- або лейкопенія, переважання у лейкоцитарній формулі лімфоцитів та моноцитів.

Діагностика[ред.ред. код]

Для діагнозу важливі конкретна епідеміологічна ситуація, наявність нападів у перебігу хвороби та інші клінічні ознаки, наявність папули у місці укусу кліща. Виявлення спірохет підтверджує діагноз.

Диференційний діагноз проводять із малярією (особливо тропічною), бруцельозом, під час першого нападу із лептоспірозом.

Лікування[ред.ред. код]

Хворих госпіталізують, призначають всередину тетрациклін по 0,3 г 4 рази на день (8-10 днів), десенсибілізуючі препарати (супрастин, дімедрол) та ністатин.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]