Поворотний тиф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Поворотний тиф
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 A68
DiseasesDB 1547
MedlinePlus 000760
MeSH 001350

Поворо́тний тиф (лат. typhus recurrens; також поворотна гарячка) — збірна назва, що об'єднує епідемічний (вошивий) (переносник збудника — воша) та ендемічний (кліщовий) (переносник збудника — кліщі) спірохетози, які перебігають з чергуванням нападів гарячки та періодів нормальної температури тіла (апірексії).

Історичні відомості[ред.ред. код]

Збудника епідемічного поворотного тифу Borrelia recurrentis Obermeieri відкрив К. Обермайер у 1868 році. Поворотний тиф існує здавна, але в самостійну нозологічну збірну групу його було виділено лише в середині XIX ст. Окрему реєстрацію захворювань на поворотний тиф в Україні провадять з 1901. Окремі значні епідемічні спалахи в Галичині і на Буковині спостерігали 1847 — 48, а також 1879 і 1907. У Східній Україні в XIX ст. і на початку XX ст. великих спалахів поворотного тифу не було, за винятком епідемії в Одесі 1863. Тоді ж були епідемічні спалахи поворотного тифу в Криму (Сімферополь, Ялта). Середня захворюваність за рік на 10 000: 1901 — 05 — 1,4; 1906 — 10 — 9,5; 1911 — 15 — 2,7; 1916 — 20 — 29,1; 1921 — 25 — 69,6; 1926 — 27 — 0,3.

Як видно, частота захворювань на поворотний тиф зростала в часи російсько-японської, першої світової й особливо громадянської війни, коли побут був дезорганізований, медичне і гігієнічне обслуговування населення було недостатнє, не вистачало харчових продуктів, постійно переміщалися цивільні й військові контингенти тощо.

У 1925 — 27 роках захворювання на поворотний тиф знизилися до 2 — 5 випадків на 100 000 меш. За наступних років поворотний тиф з'являвся лише в поодиноких випадках і по 1940 зник зовсім. За другої світової війни знову були поодинокі випадки і невеличкі вибухи захворювань на поворотний тиф. Тепер на території всієї України ці захворювання не реєструються. У Західній Україні, як і в Польщі, захворювальність на поворотний тиф була значно вища, ніж в Сх. Україні, і досягла вершка 1922, коли в Польщі на 100 000 меш. хворіло 1 488 і вмирало 29 осіб, а на Волині хворіло 349 і вмирало 10 осіб. У Криму поворотний тиф давав такі показники на 100 000 меш.: 1913 — 20; 1924 — 31; 1925 — 31; 1926 — 33 і 1927 — 30. За місяцями середньоденні захворювання на поворотний тиф розподілялися на Центр. і Сх. Землях, за даними 1902 — 14, так: З діаграми видно, що максимум захворювань припадає на зимово-весінній період, а мінімум на літньо-осінній. Територіальні відміни на 1922: на Харківщині, Одещині, Полтавщині і Катеринославщині на 100 000 меш. хворіло 2 000 і більше осіб; на Київщині, Чернігівщині і в Криму — від 1 000 до 1 500, а на Волині і Поділлі від 500 до 1 000. Поворотний тиф в Україні завжди мав епідемічний характер, тобто зникав майже зовсім, а в період епідемій давав велику кількість захворювань.

Смертність від поворотного тифу коливалася в Україні від 25 до 6 %. За спостереженнями, зробленими в Одесі, вона на 100000 меш. давала такі показники: 1901-05 — 2,1; 1906-10 — 8,8; 1911-15 — 2,8; 1916-20 — 39,8; 1921-25 — 68,4; 1926-27 — 0.

З цих даних видно, що смертність тим більша, чим сильніша епідемія. За другої світової війни великих епідемічних вибухів поворотного тифу не було і смертність в Україні й всьому СРСР становила 0,55 — 1,48 %. Серед чоловіків вона була в Україні, як і по ін. країнах, значно вища (майже в два рази), ніж серед жінок, і збільшувалася з підвищенням віку.

Епідеміологічні особливості[ред.ред. код]

Кліщі з роду орнітодорусів, що є резервуаром інфекції, зустрічаються у місцевостях із жарким кліматом (наприклад, у Середньоазіатських республіках). Передача інфекції відбувається при укусі кліща.

Патогенез[ред.ред. код]

З вхідних воріт інфекції збудник потрапляє з крові у кровоутворюючі органи, печінку, центральну нервову систему. Антитіла, що утворюються в організмі, спричинюють розпад (лізис) спірохет, але їхня частина, яка зберіглась у вогнищі інфекції, потрапляючи у тік крові, зумовлює черговий напад хвороби.

Клінічні ознаки[ред.ред. код]

Інкубаційний період складає в середньому 7-14 днів.

Початок хвороби гострий — з ознобу та підвищення температури за декілька годин до 38,5-39,5 °C. На місці укусу на шкірі, піднімаючись над поверхнею, утворюється папула темно-вишньового забарвлення. Під час першого нападу гаярчки, що триває 2-3 дні, у хворого відмічаються слабкість, нездужання, біль у гомілкових м'язах, незначна жовтяниця, помірне збільшення селезінки.

Наприкінці нападу температура критично падає до нормальних або субфебрильних цифр: зниження температури супроводжується рясним потовиділенням; настає покращення стану хворого — безгарячковий період (апірексія).

Тривалість наступних нападів від 10-12 годин до 2-3 днів, періоди апірексії тривають від 1-го до 5-9 днів; усього під час хвороби буває 6-12, іноді 15-18 нападів гарячки.

На висоті нападу гарячки у мазку та товстої краплі крові виявляють спірохети; іноді їх вдається знайти й у період апірексії.

Для картини периферічної крові характерні нормо- або лейкопенія, переважання у лейкоцитарній формулі лімфоцитів та моноцитів.

Діагностика[ред.ред. код]

Для верифікації діагнозу важливі конкретна епідеміологічна ситуація, наявність нападів у перебігу хвороби та інші клінічні ознаки, наявність папули у місці укусу кліща. Виявлення спірохет підтверджує діагноз.

Диференційний діагноз проводять із малярією (особливо тропічною), бруцельозом, під час першого нападу із лептоспірозом.

Лікування[ред.ред. код]

Хворих госпіталізують, призначають всередину доксициклін по 0,1 г 2 рази на день (7-10 днів), з прикриттям задля запобіганню його побічним явищам — антигістамінні препарати (лоратадин, цетиризин, тощо) та протигрибкові засоби (зокрема, флуконазол). Проводять інтенсивну детоксикаційну терапію.

Література[ред.ред. код]

  • Г. Шульц, Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Брауде И. Возвратный тиф. К. 1946; (рос.)
  • Зюков А. М. (за участі Падалки Б. Я.) Гострі інфекційні хвороби та гельмінтози людини. Державне медичне видавництво УРСР, К. 1947. — 392 с.
  • Gerald L. Mandell Mandell, Douglas, and Bennett's Principles and Practice of Infectious Diseases: Expert Consult Premium Edition — Enhanced Online Features and Print (Two Volume Set). — 7th Edition. — USA : Churchill Livingstone, 2009. — 4320 с. — ISBN 978-0443068393. (англ.)
  • Estee Torok, Ed Moran, Fiona Cooke Oxford Handbook of Infectious Diseases and Microbiology (Oxford Medical Handbooks). — 1th Edition. — Oxford, United Kingdom : Oxford University Press, 2009. — 944 с. — (Oxford Medical Handbooks). — ISBN 978-0198569251. (англ.)
  • Под ред. Н.Д. Ющука, Ю.Я. Венгерова Инфекционные болезни: национальное руководство. — Москва : «ГЭОТАР-медиа», 2009. — 1049 с. — («Национальные руководства»). — ISBN 978-5-9704-1000-4. (рос.)
  • Лобзин Ю.В., Жданов К.В. Руководство по инфекционным болезням в 2-х томах. — Москва : «Фолиант», 2011. — 1408 с. — (Инфекционные и паразитарные болезни). — ISBN 9785939292184. (рос.)


Rod of Asclepius2.svg Це незавершена стаття про інфекційні захворювання.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.