Повстання народу рохінджа на Заході М'янми

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Повстання народу рохінджа
Map of Rohingya people in Rakhine State.png
Дата: 1970-наш час.
Місце: Північний Аракан, М'янма.
Результат: Конфлікти тривають
Сторони
Flag of Myanmar.svg М'янма
Flag of Jihad.svg Бірманські маджохеди
Flag of Pakistan.svg Пакистан
Командувачі
На разі: Тхін Чжо
Аунг Сан Су Куй
На разі: Ата Юлах
Військові сили
Flag of the Myanmar Armed Forces.svg Татмадав. Національна армія рохінджа.
Втрати
2016-2017: 45 вбитих. 2016-2017: 475 вбитих, 473 заарештовано.

Повстання народу рохінджа на Заході М'янми — серія збройних конфліктів що триває на території штату Рахін і ведеться між збройними силами М'янми проти представників релігійної та національної меншини, народу рохінджа.

У 2012, 2013 та 2016-2017 роках конфлікт призвів до великих етнічних міграцій.

Причини[ред. | ред. код]

Рохінджа - народ, який за власним тлумаченням сформувався з арабських торговців, тому він тісно пов'язаний з ісламом. Більш імовірно, що цей народ належить до бенгальської мовної групи.

Починаючи з 1970-х задіяний у збройних зіткненнях з буддистами та націоналістами.

Передумови[ред. | ред. код]

У травні 1946 лідери мусульман що проживають на території штату Аракан попросили у президента Пакистану (Який тоді контролював сусідній Бангладеш під окупаційною назвою Східного Пакистану) Магомета Алі Джіннаха анексувати регіони їхнього проживання для встановлення в регіоні ісламського панування. Після відмови був сформований мусульманський союз північного Аракану, що вимагав у уряду Бірми відокремлення двох сіл на що отримав різко негативну реакцію.

Перший конфлікт[ред. | ред. код]

У 1947 Мір Касім сформував маджохедський рух і взявся до захоплення державних територій. У результаті багато мусульман було вимушено тікати у Східий Пакистан.

У листопаді 1948 у Північному Аракані було оголошено воєнний стан, до регіону було відправлено 5-ий бірманський піхотний і 2ий основний батальйон. До червня державні війська контролювали лише місто Ак'яб, проте невдовзі відтіснили повстанців-маджохедів у північні джунглі регіона Маю.

У 1950 уряд Пакистану висловив зауваження щодо дій М'янми в регіоні. Сторони дійшли компромісу в результаті якого Міра Касіма було видано М'янмі на підставі викликання міграції мусульман.

Того-ж року державні війська провели дві наступальні операції спрямовані на знищення решток маджохедів, лідери яких масово здавалися до полону. Цей процес тривав до кінця десятиліття. Командувачі що відмовилися здати зброю, такі як Зафар Кавал, пізніше стали контрабандистами.

Другий конфлікт[ред. | ред. код]

15 липня 1972 року Зафар Кавал організував партію звільнення рохінджа якою згуртував колишніх маджохедів. У періон між 1972-1974 їх чисельність зросла від 200 до 500 чоловік, що отримували зброю з все-ще підконтрольного Пакистану Бангладешу.

Того-ж року повстанці були розбиті і втекли за кордон. Інший колишній лідер маджлхедів, Джпхар Хабіб, сформував фронт рохінджійський патріотів що налічував 70 бійців і був знищений під час Операції Царя Дракона.

Наступних півтори десятиліття боротьба за незалежність північного Аракану носила дипломатичний характер.

Третій конфлікт[ред. | ред. код]

На початку 1990-х рохінджійські збройні угрупування володіли великими запасами західної і радянської зброї, з якими розпочали нову війну. Військами М'янми було організовано тактично невдалу Операцію Чиста та Прекрасна нація, у ході якої маджохедів було зупинено проте не роззброєно.

28 жовтня 1998 організації ісламський фронт араканських рохінджа та національну організацію араканських рохінджа було об'єднано у національну рохінджійську армію.

Четвертій конфлікт[ред. | ред. код]

9 жовтня 2016 сотні невідомих бойовиків напали на три прикордонні бази урядових військ та розграбували їх. Влада швидко прийняла відповідні міри по знищенню бойовиків. Протягом конфлікту 475 сепаратистів і 45 військовослужбовців було вбито.

В результаті конфлікту тисячі представників рохінджа втекли до Бангладешу.

Джерела[ред. | ред. код]

1. U Nu, U Nu: Saturday's Son, (New Haven and London: Yale University Press) 1975, p. 272.
2. a b c d e f g h i j k l m "Bangladesh Extremist Islamist Consolidation". by Bertil Lintner. Retrieved 21 October 2012.
3. to: a b "Rohingyas trained in different Al-Qaeda and Taliban camps in Afghanistan". By William Gomes. Retrieved 22 October 2012.
4. Myint, Moe (24 October 2017). "Rakhine Crisis in Numbers". The Irrawaddy. Retrieved 27 October 2017.
5. "Myanmar military denies atrocities against Rohingya, replaces general". Reuters. 13 November 2017. Retrieved 29 November 2017.
6. Jump up to: a b "New Rakhine Police Chief Appointed". www.irrawaddy.com. 6 September 2017. Retrieved 13 September 2017.
7. Millar, Paul (16 February 2017). "Sizing up the shadowy leader of the Rakhine State insurgency". Southeast Asia Globe Magazine. Retrieved 24 February 2017.
8. J, Jacob (15 December 2016). "Rohingya militants in Rakhine have Saudi, Pakistan links, think tank says".
9. to: a b CNN, Katie Hunt. "Myanmar Air Force helicopters fire on armed villagers in Rakhine state". CNN. Retrieved 15 November 2016.
10. "PRESS RELEASE: Rohingya National Army (RNA) successfully raided a Burma Army Camp 30 miles from nort.." rohingya.org. 28 May 2001. Retrieved 21 October 2016.
11. Defence Services Historical Museum and Research Institute
12. a b c d Yegar, Moshe (2002). "Between integration and secession: The Muslim communities of the Southern Philippines, Southern Thailand, and Western Burma/Myanmar". Lanham. Lexington Books. p. 37,38,44. ISBN 0739103563. Retrieved 21 October 2012.
13. Lintner, Bertil (20 September 2017). "The truth behind Myanmar's Rohingya insurgency". Asia Times. Retrieved 8 October 2017.
14. Bhaumik, Subir (1 September 2017). "Myanmar has a new insurgency to worry about". South China Morning Post. Retrieved 8 October 2017.
15.: a b c d e Slodkowski, Antoni (15 November 2016). "Myanmar army says 86 killed in fighting in northwest". Reuters India. Retrieved 17 November 2016.

Див. також[ред. | ред. код]