Повстання народу рохінджа на Заході М'янми

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Повстання народу рохінджа

Дата: 1970; 54 років тому (1970)
Місце: Північний Аракан, М'янма[1]
Результат: Конфлікти тривають
Сторони
М'янма
Бірманські маджохеди
Пакистан[2]
Командувачі
Тхін Чжо
Аун Сан Су Чжі
Ата Юлах[3][4]
Військові сили
Татмадав. Національна армія рохінджа.
Втрати
2016-2017: 45 вбитих[a] 2016-2017: 475 вбитих[5][6], 473 заарештовано[7][8]

Повстання народу рохінджа на Заході М'янми — серія збройних конфліктів що триває на території штату Ракхайн і ведеться між збройними силами М'янми проти представників релігійної та національної меншини, народу рохінджа.

У 2012, 2013 та 2016-2017 роках конфлікт призвів до великих етнічних міграцій.

Причини[ред. | ред. код]

Рохінджа (Рогінджа, іноді Рогінґ'я, Ruáingga /ɾuájŋɡa/, бірм. ရိုဟင်ဂျာ rui hang ja /ɹòhɪ̀ɴd͡ʑà/, бенг. রোহিঙ্গা Rohingga/ɹohiŋɡa/) - народ, який за власним тлумаченням сформувався з арабських торговців, тому він тісно пов'язаний з ісламом[9]. Мова народу рогінджа з точки зору лінгвістичної класифікації належить до бенгальсько-ассамської підгрупи індоарійських мов індоіра́нської мо́вної групи індоєвропейської мовної сім'ї. Починаючи з 1970-х задіяний у збройних зіткненнях з буддистами та націоналістами.

Передумови[ред. | ред. код]

У травні 1946 лідери мусульман що проживають на території штату Аракан попросили у лідера Пакистану (який тоді контролював сусідній Бангладеш під назвою Східного Пакистану) Мухаммеда Алі Джинна анексувати регіони їхнього проживання для встановлення в регіоні ісламського панування. Після відмови був сформований мусульманський союз північного Аракану, що вимагав у уряду Бірми відокремлення двох сіл, на що отримав різко негативну реакцію.

Перший конфлікт[ред. | ред. код]

У 1947 Мір Касім сформував маджохедський рух і взявся до захоплення державних територій. У результаті багато мусульман було вимушено тікати у Східний Пакистан.[10][неякісне джерело]

У листопаді 1948 у Північному Аракані було оголошено воєнний стан, до регіону було відправлено 5-ий бірманський піхотний і 2-й основний батальйон. До червня державні війська контролювали лише місто Ак'яб, проте невдовзі відтіснили повстанців-маджохедів у північні джунглі регіону Маю.[джерело?]

У 1950 уряд Пакистану висловив зауваження щодо дій М'янми в регіоні. Сторони дійшли компромісу, в результаті якого Міра Касіма було видано М'янмі, з огляду на міграцію мусульман з регіону.[2]

Того-ж року державні війська провели дві наступальні операції спрямовані на знищення решток маджохедів, лідери яких масово здавалися до полону. Цей процес тривав до кінця десятиліття. Командувачі що відмовилися здати зброю, такі як Зафар Кавал, пізніше стали контрабандистами.

Другий конфлікт[ред. | ред. код]

15 липня 1972 року Зафар Кавал організував партію звільнення рохінджа якою згуртував колишніх маджохедів. У період між 1972-1974 їх чисельність зросла від 200 до 500 чоловік, що отримували зброю із сусіднього Бангладешу (колишнього Східного Пакистану).

Того-ж року повстанці були розбиті і втекли за кордон.[11][12] Інший колишній лідер моджахедів Мухаммед Джафар Хабіб (анг. Muhammad Jafar Habib) 1973 року сформував Фронт рохінджійських патріотів[en], що налічував 70 бійців[11][13] і був знищений під час Операції Царя Дракона[en].

Наступних півтори десятиліття боротьба за незалежність північного Аракану носила дипломатичний характер.

Третій конфлікт[ред. | ред. код]

На початку 1990-х рохінджійські збройні угрупування володіли великими запасами західної і радянської зброї, з якими розпочали нову війну.[14] Військами М'янми було організовано тактично невдалу операцію «Чиста та прекрасна нація»[en], у ході якої маджохедів було зупинено, проте не роззброєно.

28 жовтня 1998 організації ісламський фронт араканських рохінджа та національну організацію араканських рохінджа було об'єднано у Араканськорохінджійську національну організацію[en], збройним крилом якої стала національну рохінджійську армію[en].[13]

Четвертий конфлікт[ред. | ред. код]

9 жовтня 2016 сотні невідомих бойовиків напали на три прикордонні бази урядових військ та розграбували їх.[15] Влада швидко вжила відповідних заходів із знищення бойовиків. Протягом конфлікту 475 сепаратистів і 45 військовослужбовців було вбито.

У результаті конфлікту тисячі представників рохінджа втекли до сусіднього Бангладешу.[16][17]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Myint, Moe (24 October 2017). Rakhine Crisis in Numbers. The Irrawaddy. Процитовано 27 October 2017. 
  2. а б U Nu, U Nu: Saturday's Son, (New Haven and London: Yale University Press) 1975, p. 272.
  3. Millar, Paul (16 February 2017). Sizing up the shadowy leader of the Rakhine State insurgency. Southeast Asia Globe Magazine. Процитовано 24 February 2017. 
  4. J, Jacob (15 December 2016). Rohingya militants in Rakhine have Saudi, Pakistan links, think tank says. Архів оригіналу за 26 серпня 2017. Процитовано 11 січня 2024. 
  5. Slodkowski, Antoni (15 November 2016). Myanmar army says 86 killed in fighting in northwest. Reuters India. Архів оригіналу за 16 листопада 2016. Процитовано 17 November 2016. 
  6. Nearly 400 die as Myanmar army steps up crackdown on Rohingya militants. Reuters. Процитовано 1 September 2017. 
  7. Lone, Wa; Lewis, Simon; Das, Krishna N. (17 March 2017). Exclusive: Children among hundreds of Rohingya detained in Myanmar crackdown. Reuters. Процитовано 18 March 2017. 
  8. Hundreds of Rohingya held for consorting with insurgents in Bangladesh – Regional | The Star Online. The Star (Malaysia). 18 March 2017. Процитовано 18 March 2017. 
  9. Kevin Ponniah (5 December 2016). Who will help Myanmar's Rohingya?. BBC News. 
  10. Thit Maung, Yebaw (1989). Civil Insurgency in Burma. Yangon: Ministry of Information. с. 28. 
  11. а б Pho Kan Kaung (May 1992). The Danger of Rohingya. Myet Khin Thit Magazine No. 25. с. 87–103. 
  12. Rohingya the easy prey. The Daily Star. 9 May 2015. Архів оригіналу за 8 травня 2016. Процитовано 24 April 2016. 
  13. а б Bangladesh Extremist Islamist Consolidation. by Bertil Lintner. Процитовано 21 October 2012. 
  14. Lintner, Bertil (19 October 1991). Tension Mounts in Arakan State. This news-story was based on interview with Rohingyas and others in the Cox's Bazaar area and at the Rohingya military camps in 1991: Jane's Defence Weekly. 
  15. Eight dead in clashes between Myanmar army and militants in Rakhine. Reuters. 13 November 2016. Процитовано 14 November 2016. 
  16. $340M pledged to help Rohingya refugees, U.N. says (англ.). 23 October 2017. Процитовано 24 October 2017. 
  17. Some 600,000 refugees later, Ottawa digs in on dealing with Myanmar on Rohingya crisis. CBC News (англ.). Процитовано 24 October 2017. 

Джерела[ред. | ред. код]

1. U Nu, U Nu: Saturday's Son, (New Haven and London: Yale University Press) 1975, p. 272.
2. a b c d e f g h i j k l m "Bangladesh Extremist Islamist Consolidation". by Bertil Lintner. Retrieved 21 October 2012.
3. to: a b "Rohingyas trained in different Al-Qaeda and Taliban camps in Afghanistan". By William Gomes. Retrieved 22 October 2012.
4. Myint, Moe (24 October 2017). "Rakhine Crisis in Numbers". The Irrawaddy. Retrieved 27 October 2017.
5. "Myanmar military denies atrocities against Rohingya, replaces general". Reuters. 13 November 2017. Retrieved 29 November 2017.
6. Jump up to: a b "New Rakhine Police Chief Appointed". www.irrawaddy.com. 6 September 2017. Retrieved 13 September 2017.
7. Millar, Paul (16 February 2017). "Sizing up the shadowy leader of the Rakhine State insurgency". Southeast Asia Globe Magazine. Retrieved 24 February 2017.
8. J, Jacob (15 December 2016). "Rohingya militants in Rakhine have Saudi, Pakistan links, think tank says".
9. to: a b CNN, Katie Hunt. "Myanmar Air Force helicopters fire on armed villagers in Rakhine state". CNN. Retrieved 15 November 2016.
10. "PRESS RELEASE: Rohingya National Army (RNA) successfully raided a Burma Army Camp 30 miles from nort.." rohingya.org. 28 May 2001. Retrieved 21 October 2016.
11. Defence Services Historical Museum and Research Institute
12. a b c d Yegar, Moshe (2002). "Between integration and secession: The Muslim communities of the Southern Philippines, Southern Thailand, and Western Burma/Myanmar". Lanham. Lexington Books. p. 37,38,44. ISBN 0739103563. Retrieved 21 October 2012.
13. Lintner, Bertil (20 September 2017). "The truth behind Myanmar's Rohingya insurgency". Asia Times. Retrieved 8 October 2017.
14. Bhaumik, Subir (1 September 2017). "Myanmar has a new insurgency to worry about". South China Morning Post. Retrieved 8 October 2017.
15.: a b c d e Slodkowski, Antoni (15 November 2016). "Myanmar army says 86 killed in fighting in northwest". Reuters India. Retrieved 17 November 2016.

Див. також[ред. | ред. код]