Повість про Ґендзі
 | |
| Автор | Мурасакі Сікібу  |
|---|---|
| Країна |  Японія |
| Мова | класична японська мова |
| Тема | Моно-но аваре |
| Жанр | tsukuri monogatarid |
| Видано | до 1021 |
| Тип носія | рукопис |
| |
«Повість про Ґендзі»[1] (яп. 源氏物語, げんじものがたり, «Ґендзі моноґата́рі») — пам'ятка класичної японської літератури, ліричний твір жанру моноґатарі періоду Хей'ан. Створений між 1001 і 1005 роками. Складається з 54 розділів-сувоїв. Авторство приписують придворній пані, письменниці й поетесі Мурасакі Сікібу.
Основу твору складає розповідь про яскраві любовні пригоди принца Хікару Ґендзі та його муки в похилому віці як розплату за гріхи молодості. Повість проникнута популярними буддистськими ідеями того часу: невідворотністю карми і відповідальністю за скоєне в попередніх і теперішньому життях.
Згідно з оцінками літературознавців, є найкращим твором в жанрі моноґатарі, а також найбільшим шедевром японської літератури за обсягом, структурою, глибиною змісту та передачею душевних переживань персонажів. Повість справила величезний вплив на творчість письменників і поетів Японії пізніших часів.
Є обов'язковою для вивчення у японській середній і вищій школах на уроках державної мови.
Повість входить до Всесвітньої бібліотеки (список найбільш значущих творів світової літератури Норвезького книжкового клубу).
Досі точаться суперечки про те, яку частину «Ґендзі» насправді написала Мурасакі Сікібу. Суперечки про авторство роману тривають століттями й навряд чи коли-небудь будуть вирішені, якщо не буде зроблено якогось великого архівного відкриття.
Загальноприйнято вважати, що повість була закінчена в її нинішньому вигляді до 1021 року, коли авторка «Сарасина Ніккі»[en] зробила запис у щоденнику про свою радість від отримання повної копії повісті. Вона пише, що в повісті понад 50 розділів, і згадує про персонажа, введеного в кінці твору, отже, якщо інші автори, окрім Мурасакі, працювали над книгою, то робота була завершена дуже близько до часу її написання. У власному щоденнику Мурасакі є посилання на повість, і навіть застосування до себе імені «Мурасакі» в алюзії на головну героїню. Цей запис підтверджує, що частина, якщо не весь щоденник був доступний у 1008 році.[2]
Кажуть, що Мурасакі створила образ Ґендзі, взявши за основу міністра з лівого флангу, коли вона була при дворі. Інші перекладачі, такі як Тайлер, вважають, що персонаж Мурасакі-но Уе, з якою одружується Ґендзі, створений на основі самої Мурасакі Сікібу.
Йосано Акіко, яка зробила перший сучасний японський переклад Ґендзі, вважала, що Мурасакі написала лише розділи з 1 по 33, а розділи з 35 по 54 написала її дочка Дайні но Санмі [en].[3] Інші вчені також сумнівалися в авторстві розділів з 42 по 54, особливо 44, який містить помилки послідовності (в решті книги такі помилки рідкісні).[3] Роял Тайлер пише, що комп'ютерний аналіз виявив «статистично значущі» розбіжності в стилі між розділами 45-54 та рештою, а також між ранніми розділами.[3]
Твір складається з 54 сувоїв. Глава «Перша зелень» має дві частини, розділ же «Приховування в хмарах» відомий тільки назвою. Сформована практика ділить повість на три частини:
- Глави «Покої павлонії» — «Листя гліциній» (33 сувоїв). Розповідь про життя Ґендзі з дитинства до зрілості. Подолавши труднощі, Ґендзі досягає вищого ступеня могутності.
- Глави «Перша зелень» — «Чарівник-даос» (8 сувоїв). Розповідь про старість Ґендзі, що закінчується смертю героя.
- Глави «Принц благоуханний» — «Плавучий міст мрій» (13 сувоїв). Розповідь про спадкоємців Ґендзі, головною героїнею якої є Укіфуне.
Поділ ґрунтується не тільки на змісті частин, а й також на різниці в стилі та методі викладу, що дало привід до сумнівів, що автором твору була одна людина. У різні часи твір ділився неоднаковими способами, наприклад, «Сувої Удзі» вважалися й одним розділом, і десятьма окремими сувоями. Досі однозначно не вирішено питання, в якому порядку слід розташовувати сувої. Це викликано тим, що сюжети сувоїв часто не пов'язані один з одним, і важко скласти повість у такому порядку, щоб вона не містила хронологічних чи інших розбіжностей. Дослідники виявили, що окремі розділи є ключовими (мото-но макі), за допомогою них вибудовується стійка фабула твору, а інші являють собою побічні розділи (намі-но макі). Побічні розділи можуть заглиблюватися всередину основних сувоїв, більш детально розкриваючи її зміст, або ж можуть слугувати продовженням розказаної сюжетної лінії.[4]
| Сувій | Японська назва | Українська назва | Короткий переказ |
|---|---|---|---|
| 1 | Kiritsubo (яп. 桐壺) | Покої Павлонії | |
| 2 | Hahakigi (яп. 帚木) | Дерево-мітла | |
| 3 | Utsusemi (яп. 空蝉) | Порожня шкаралупка цикади | |
| 4 | Yūgao (яп. 夕顔) | Вечірнє лице | |
| 5 | Wakamurasaki (яп. 若紫) | Юна Мурасакі | |
| 6 | Suetsumuhana (яп. 末摘花) | Шафран | |
| 7 | Momiji no Ga (яп. 紅葉賀) | Свято багряного листя | |
| 8 | Hana no En (яп. 花宴) | Свято вишневого цвіту | |
| 9 | Aoi (яп. 葵) | Мальви | |
| 10 | Sakaki (яп. 榊) | Священне дерево Сакакі | |
| 11 | Hana Chiru Sato (яп. 花散里) | Сад, де опадає цвіт | |
| 12 | Suma (яп. 須磨) | Сума | |
| 13 | Akashi (яп. 明石) | Акасі | |
| 14 | Miotsukushi (яп. 澪標) | Буйки | |
| 15 | Yomogiu (яп. 蓬生) | У полинових заростях | |
| 16 | Sekiya (яп. 関屋) | Біля застави | |
| 17 | E Awase (яп. 絵合) | Змагання картин | |
| 18 | Matsukaze (яп. 松風) | Вітер у соснах | |
| 19 | Usugumo (яп. 薄雲) | Легенькі хмари | |
| 20 | Asagao (яп. 朝顔) | Вранішнє лице | |
| 21 | Otome (яп. 乙女) | Юна дівчина | |
| 22 | Tamakazura (яп. 玉鬘) | Дорогоцінна нитка | |
| 23 | Hatsune (яп. 初音) | Перша пісня | |
| 24 | Kochō (яп. 胡蝶) | Метелики | |
| 25 | Hotaru (яп. 螢) | Світлячки | |
| 26 | Tokonatsu (яп. 常夏) | Вічне літо | |
| 27 | Kagaribi (яп. 篝火) | Нічні вогні | |
| 28 | Nowaki (яп. 野分) | Пронизливий поля | |
| 29 | Miyuki (яп. 行幸) | Високий виїзд | |
| 30 | Fujibakama (яп. 藤袴) | Лілові шаровари | |
| 31 | Makibashira (яп. 真木柱) | Кипарисовий стовп | |
| 32 | Mume ga E (яп. 梅枝) | Гілка сливи | |
| 33 | Fuji no Uraba (яп. 藤裏葉) | Листя гліциній | |
| 34 | Wakana: Jō (яп. 若菜上) | Перша зелень I | |
| 35 | Wakana: Ge (яп. 若菜下) | Перша зелень II | |
| 36 | Kashiwagi (яп. 柏木) | Дуб | |
| 37 | Yokobue (яп. 横笛) | Флейта | |
| 38 | Suzumushi (яп. 鈴虫) | Цвіркун-дзвіночок | |
| 39 | Yūgiri (яп. 夕霧) | Вечірній туман | |
| 40 | Minori (яп. 御法) | Великий закон | |
| 41 | Maboroshi (яп. 幻) | Чарівник-даос | |
| X | Kumogakure (яп. 雲隠) | (Приховування в хмарах) | |
| 42 | Niō Miya (яп. 匂宮) | Принц благоуханний | |
| 43 | Kōbai (яп. 紅梅) | Червона слива | |
| 44 | Takekawa (яп. 竹河) | Бамбукова річка | |
| 45 | Hashihime (яп. 橋姫) | Діви біля мосту | |
| 46 | Shī ga Moto (яп. 椎本) | Під деревом сиї | |
| 47 | Agemaki (яп. 総角) | Потрійний вузол | |
| 48 | Sawarabi (яп. 早蕨) | Пагони папороті | |
| 49 | Yadorigi (яп. 宿木) | Плющ | |
| 50 | Azumaya (яп. 東屋) | Бесідка | |
| 51 | Ukifune (яп. 浮舟) | Човен на хвилях | |
| 52 | Kagerō (яп. 蜻蛉) | Поденки | |
| 53 | Tenarai (яп. 手習) | Вправляючись у каліграфії | |
| 54 | Yume no Ukihashi (яп. 夢浮橋) | Плавучий міст сновидінь |
- Ґендзі
- Леді Кіріцубо
- Імператор Кіріцубо
- Судзаку
- Леді Кокіден
- Фуджіцубо
- Омуйобу
- Лівий міністр
- Правий міністр
- То но Тюдзьо
- Аой
- Кі но Камі
- Ійо но Суке
- Уцусемі
- Чюджьо
- Коґімі
- Нокіба но Оґі
- Кореміцу
- Юґао
- Укон
- Леді Рокудзьо
- Мурасакі
- Шьонаґон
- Кітаяма но Амаґімі
- Принц Хьобу
- 1 — Ворота тріумфуючої справедливості (Югімон)
- 2 — Ворота прихованого світла (Іммеймон)
- 3 — Ворота доблесної чесноти (Бутокумон)
- 4 — Покої раптових ароматів (Сіхося), будинок придворних дам, голови Правої особистої імператорської охорони
- 5 — Покої застиглих квітів (Гьокася), будинок придворних дам
- 6 — Слива
- 7 — Покої летючих ароматів (Хігьося), будинок імператриць і наложниць
- 8 — Гліцинія
- 9 — Палац майбутньої прохолоди (Корьоден), будинок наложниць вищих рангів
- 10 — Ворота увінчаного спокою (Кіанмон)
- 11 — Палац сходження до квітів (Токаден), будинок імператриці та найкращих наложниць
- 12 — Палац щедрих нагород (Кокіден), будинок найвпливовіших наложниць
- 13 — Палац чистої прохолоди (Сейрьоден), будинок імператора
- 14 — Архівний палац (Кьосьоден), імператорський архів
- 15 — Палац спокійного щастя (Ампукуден), будинок для лікарів
- 16 — Ворота вічного спокою (Ейаммон)
- 17 — Ворота таємничого блиску (Генкімон)
- 18 — Палац споглядання істинної чистоти (Дзьоганден), будинок для чиновників — охоронців жіночих покоїв
- 19 — Палац одвічного спокою (Дзьонеден), будинок для імператриць і кращих наложниць
- 20 — Палац, що дарує аромати (Дзьокеден), місце бенкетів, турнірів і музикування
- 21 — Палац доброчесної старості (Дзідзюден), місце бенкетів, змагань сумо
- 22 — Сісінден (Палац пурпурних покоїв), головна будівля палацового комплексу
- 23 — Помаранч
- 24 — Вишня
- 25 — Ворота, що дарують світло (Сьомеймон)
- 26 — Ворота спокійної радості (Анкімон)
- 27 — Палац явного блиску (Сенйоден), будинок наложниць
- 28 — Палац мальовничих краєвидів (Рейкейден), будинок імператриць і кращих наложниць
- 29 — Палац візерунчастих шовків (Рьокіден), сховище начиння та одягу
- 30 — Палац благодатного світла (Гійоден), сховище цінностей, місце нарад
- 31 — Палац весняної радості (Сюнкьоден), сховище зброї та амуніції
- 32 — Ворота довгої радості (Тьоракумон)
- 33 — Північні покої світлих пейзажів
- 34 — Покої світлих пейзажів (Сігейса), будинок менш впливових наложниць
- 35 — Північні покої відбитого світла
- 36 — Покої відбитого світла (Сьойося), будинок наложниць, спадкоємного принца
- 37 — Груша
- 38 — Палац теплого світла (Уммейден), сховище регалій імператорської влади
- 39 — Ворота радісного світла (Кайомон)
- 40 — Ворота явленого світла (Сенйомон)
- 41 — Ворота утвердження порядку (Енсеймон)
У романі використано 514 танка різних поетів епохи Хей'ан. Серед авторів: Фудзівара но Канесуке, Кі но Цураюкі, Ісе, Арівара Наріхіра, Мотойосі-сінно, Ошікочі но Міцуне, Мінамото Шітаґо, Саканоуе но Коренорі, Фуджвара но Коретада, Кі но Томонорі, Ума Куніхіто, Содзьо Хендзьо, Фудзівара но Наоіко, Сіроме, Соне Йосітада, Монобе Йосіна, Сосей, Фудзівара Санеакіра-сю, Сестра Оно но Коматі, Мати Мінамото-но Аріцуна, Ое но Чісато, Оварі-но Хаманусі, Фудзівара но Тосіюкі
Найдавніші збережені версії — це паперові сувої XII століття. Більша частина з них сьогодні зберігається в Художньому музеї Токугава в Нагої, а менша частина — у Художньому музеї Ґото в Токіо. Оскільки сувої є надзвичайно крихкими, вони зберігаються в закритих приміщеннях і недоступні для відвідувачів. Сувої є національними скарбами Японії.
«Повість про Ґендзі» була написана архаїчною придворною мовою, і через століття після її завершення її було важко читати без спеціальних знань. Анотовані та ілюстровані версії існували ще в XII столітті.[5] Лише на початку XX століття поетеса Акіко Йосано переклала «Повість про Ґендзі» сучасною японською мовою.[6] Переклади сучасною японською мовою полегшили читання, хоча й змінили деякі значення, а також дали імена персонажам, зазвичай традиційні імена, які використовуються вченими. Це призводить до анахронізмів; наприклад, першу дружину Гендзі звати Аої, оскільки вона відома як дама з розділу «Аої», в якому вона помирає.
Інші відомі переклади були виконані романістами Дзюнічіро Танізакі та Фуміко Енчі.
Українською мовою твір був перекладений повністю 2022 року. У хрестоматії «Японська література» (2010) розміщено переклад глави «Вітер у соснах» Ю. В. Осадчої[7].
Видавництво «Фоліо» опублікувало переклад твору українською мовою в серії «Бібліотека світової літератури». У перекладі Івана Дзюба вийшли: Повість про Ґендзі. Книга 1, 1-20 розділи. (2018), Повість про Ґендзі. Книга 2. Розділи 21-38. (2020) та останні розділи 2022 року.
Англійською мовою роман перекладався п'ять разів: Суемацу Кентьо (1882)[8], Артуром Вейлі (1926—1933)[9], Едвардом Сайденстікером (1976)[10], Гелен Маккаллоу (1994, уривки)[11], Ройаллом Тайлером (2001)[12].
Чеською мовою твір переклав Карел Фіала (чеськ. «Pribeh Prince Gendziho»[13]).
«Повість про Ґендзі» — важливий твір світової літератури. Хорхе Луїс Борхес є одним із сучасних авторів, які називають її джерелом натхнення. Він сказав про нього: «Повість про Ґендзі у перекладі Артура Вейлі написана з майже дивовижною природністю, і нас цікавить не екзотика — це жахливе слово — а людські пристрасті, описані в романі. Такий інтерес є цілком виправданим: твір Мурасакі можна точно назвати психологічним романом … Я смію рекомендувати цю книгу тим, хто мене читає».[14] Вона відзначається своєю внутрішньою послідовністю, психологічним зображенням та характеристикою персонажів. Романіст Ясунарі Кавабата у своїй промові під час вручення Нобелівської премії сказав: «„ Повість про Ґендзі“ є найвищою вершиною японської літератури. Навіть до наших днів не було жодного художнього твору, який би міг зрівнятися з нею».
«Ґендзі» також часто називають «першим романом»[15], хоча з цього приводу точаться значні суперечки; інші тексти, що передують «Ґендзі», такі як санскритський Kādambari VII століття, або грецькі та римські романи класичної античності, такі як «Дафніс і Хлоя» та «Сатирикон», вважаються романами, і точаться суперечки щодо того, чи можна взагалі вважати «Ґендзі» «романом». Айван Морріс вважає, що психологічна глибина, складність і цілісність твору дозволяють віднести його до «роману», одночасно дискваліфікуючи більш ранні прозові твори.[16] Інші вважають ці аргументи суб'єктивними та непереконливими.
Пов'язані з цим твердження, можливо, в спробі уникнути цих дебатів, полягають у тому, що «Ґендзі» є «першим психологічним романом» або «історичним романом»[17], «першим романом, який досі вважається класикою» або іншими більш кваліфікованими термінами. Однак критики майже послідовно описували «Повість про Ґендзі» як найстаріший, перший та/або найкращий роман японської літературі,[18][19] хоча ентузіасти-прихильники, можливо, пізніше знехтували категорією «в японській літературі», що призвело до дебатів щодо місця книги у світовій літературі. Навіть у Японії статус «Повісті про Ґендзі» як «першої» не є загальновизнаним; трохи раніший Ochikubo Monogatari був запропонований як «перший у світі повнометражний роман», хоча його автор невідомий.[20] Незважаючи на ці суперечки, «Повість про Ґендзі» користується великою повагою, а її вплив на японську літературу порівнюють із впливом «Аркадії»[en] Філіпа Сідні на англійську літературу.[18]
Роман та інші твори леді Мурасакі є обов'язковими для вивчення в японських школах. На її честь Банк Японії випустив банкноту номіналом 2000 єн, на якій зображено сцену з роману, засновану на ілюстрованому сувої XII століття. Оскільки запис від 1 листопада 1008 року в «Щоденнику леді Мурасакі» є найдавнішою датою, коли з'явилася згадка про «Повість про Гендзі», 1 листопада було визначено офіційним днем святкування японських класичних творів. Згідно із Законом про День класики, «класика», яка вшановується, включає не лише літературу, а й широкий спектр мистецтв, таких як музика, мистецтво, традиційні виконавські мистецтва, розваги, мистецтво способу життя, включаючи чайну церемонію та ікебану, та інші культурні продукти.[21]
Назви глав стали центральним елементом гри з пахощами під назвою Гендзіко, яка була частиною більш великої практики Монко, популярної серед знаті. У Гендзіко гравці повинні зіставити аромати п'яти зразків пахощів, не повідомляючи їх назв. Кожній можливій комбінації відповідав символ, який називався гендзі-мон (genji-mon), що представляв розділ з історії.[22]
- Повість про Ґендзі (1951), режисер Кодзабуро Йосімура
- Нова повість про Ґендзі (1961), режисер Кадзуо Морі
- Повість про Ґендзі (1966), режисер Кон Ічікава
- Genji Monogatari: Sennen no Nazo / 源氏物語 千年の謎 (2011), режисер Ясуо Цурухасі
- Повість про Ґендзі (1987), аніме, режисер Гісабуро Сугії. Фільм не показує всію історію, а охоплює перші 12 глав.
- Genji Monogatari Sennenki (2009), аніме-серіал за мотивами твору режисера Осаму Дедзакі.
- За мотивами Повісті про Ґендзі була написана опера, написана протягом 1999 року композитором Мікі Мінору і вперше виконана в наступному році в оперному театрі Сент-Луїса. Лібрето англійською мовою написав Колін Грем, потім лібрето було перекладено японською.
- ↑ Інші назви: «Ґендзі но моноґатарі» (яп. 源氏の物語, げんじのものがたり, «Повість про Ґендзі»), «Хікару Ґендзі моноґатарі» (яп. 光源氏物語, ひかるげんじものがたり, «Повість про Хікару Ґендзі»), «Мурасакі но моноґатарі» (яп. 紫の物語, むらさきのものがたり, «Повість Мурасакі Сікібу»). Скорочені варіанти: «Ґенґо» (яп. 源語, げんご, «Повість про Мінамото»), «Шібун» (яп. 紫文, しぶん, «Тексти Мурасакі Сікібу»), «Ґендзі» (源氏, げんじ, «Ґендзі»).
- ↑ The Diary of Lady Murasaki, ed. Richard Bowring, Penguin Classics 2005, p. 31, note 41. In his introduction to the text, Bowring discusses its dating which, in any case, is generally accepted by most authorities. Royall Tyler, in his edition of the Tale of Genji cited below, also draws attention to the entry in Murasaki Shikibu's diary: see the Penguin Books edition, 2003, Introduction, p. xvii
- ↑ а б в Shikibu, Murasaki; Tyler, Royall (2002). The Tale of Genji. Viking.
- ↑ Мурасаки Сикибу. Повесть о Гэндзи (Гэндзи-моногатари). Приложение. — М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1992. — 192 с. — С. 10—43.
- ↑ "The Tale of Genji" – Playboy of the eastern world. The Economist. Архів оригіналу за 4 грудня 2013. Процитовано 9 січня 2014.
- ↑ Yosano, Akiko [Архівовано 12 March 2017 у Wayback Machine.]; NDL.
- ↑ Японська література: Хрестоматія. Том I (VII—XIII ст.) / Упорядники: Бондаренко І. П., Осадча Ю. В. — Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2010. — стор. 446 — 463
- ↑ Suematsu, Kencho. The Tale of Genji. London: Trubner, 1882.
- ↑ Waley, Arthur. The Tale of Genji. A Novel in Six Parts by Lady Murasaki. 1926—1933.
- ↑ Seidensticker, Edward G. The Tale of Genji. New York: Alfred A. Knopf, 1976.
- ↑ McCullough, Helen Craig. Genji & Heike: Selections from The Tale of Genji and The Tale of the Heike. Stanford: Stanford University Press, 1994.
- ↑ Tyler, Royall. The Tale of Genji. New York: Viking, 2001
- ↑ Fiala, Karel. Pribeh Prince Gendziho. Vol. 1. Prague: Nakl. Paseka, 2002. 380 pp. ISBN 80-7185-452-2 Vol. 2, 2005, ISBN 80-7185-709-2.
- ↑ Shikubu, Murasaki; Shikibu, Murasaki (10 березня 2010). The Tale of Genji (Tuttle Classics). Tuttle. с. Editorial Reviews. ISBN 978-4805310816.
- ↑ Tyler, Royall (2003). The Tale of Genji. Penguin Classics. с. i–ii & xii. ISBN 0-14-243714-X.
- ↑ Ivan Morris, The World of the Shining Prince (1964), p. 277
- ↑ Tyler, Royall (2003). The Tale of Genji. Penguin Classics. с. xxvi. ISBN 0-14-243714-X.
- ↑ а б Bryan (1930), 65.
- ↑ Kokusai Bunka Shinkokai (1970), 37.
- ↑ Kato, (1979).
- ↑ Symposium Commemorating Classics Day. MEXT. Архів оригіналу за 3 червня 2017. Процитовано 6 липня 2018.
- ↑ Japan Encyclopedia на «Google Books»
- 池田亀鑑 『源氏物語入門 新版』, 社会思想社, 1957.
- 藤井貞和 『源氏物語入門』, 講談社, 1996.
- 『源氏物語辞典』/ 北山谿太編, 平凡社, 1957年.
- 『源氏物語図典』/ 秋山虔ほか編, 小学館, 1997.
- 『源氏物語ハンドブック』/ 秋山虔ほか編, 新書館, 1996.
- 『講座源氏物語の世界』全9巻 / 秋山虔ほか, 有斐閣, 1980—1984.
- 『源氏物語』与謝野 晶子訳：新字新仮名 (яп.)
- 角川文庫 全訳源氏物語(яп.)
- Конрад Н., Повесть о Гэндзи, блистательном принце // Восток, кн. IV, 1924;
- Повесть о Гэндзи (Гэндзи-моногатари): в 2 ч. / Перевод с яп. Соколова-Делюсина Т. Л. — Москва: «Восточная литература», 1993.
- Richard John Bowring, Murasaki shikibu, The Tale of Genji, Cambridge University Press, 2004, 106 p. (ISBN 978-0-521-53975-3)
- Miyeko Murase et Mitsuoki Tosa, The tale of Genji: legends and paintings, G. Braziller, 2001, 136 p. (ISBN 978-0-8076-1500-3)
- H. Richard Okada, Figures of Resistance: Language, Poetry, and Narrating in the Tale of Genji and Other Mid-Heian Texts, Duke University Press, 1991, 388 p. (ISBN 978-0-8223-1192-8)
- William J. Puette, The tale of Genji by Murasaki Shikibu: a reader's guide, Charles E. Tuttle, 1992, 196 p. (ISBN 978-0-8048-1879-7)
- Haruo Shirane, Envisioning the Tale of Genji: media, gender, and cultural production, Columbia University Press, 2008, 400 p.
- «Ґендзі-моноґотарі» // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 250.
