Повітка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Пові́тка[1], діал. пові́ть — господарське приміщення для утримання свійських тварин або зберігання сільськогосподарського реманенту та різного майна. Зазвичай називається сараєм.

Слово повітка походить від прасл. *povětь, очевидно, утвореного від *povětiti («покрити гілками»). Припускають також зв'язок з *vějati («віяти») або з *jata («хлів»)[2].

Термін[ред. | ред. код]

Термін «повітка» узагальнює тип споруди з незакритими одною або кількома сторонами, або нещільними стінами. Слово могло вживатися в дещо різних значеннях: заможні «повіточкою» називали альтанку[джерело?], а селяни — дворову майстерню і господарське приміщення для утримання свійських тварин або зберігання сільськогосподарського реманенту та різного майна. Щодо повітки без стін, даху на стовпах відоме позначення «оборіг», а також діалектне «шопа» (від сер.-в.-нім. schopl; ним також називають повітки зі стінами, легкі споруди)[3][4]. На російській Півночі «повіть» — окреме приміщення у рубленій хаті, розташоване над нижнім поверхом з хлівами — у неї заїздили по дерев'яному узвозу. Зараз слово «повітка» вживається рідше, більше поширене — «сарай».

Інше[ред. | ред. код]

Від фр. loge («повітка») походить і слово «ложа» у сенсі «об'єднання масонів». У 1277 році управитель робіт у Королівській Долині Волтер де Черефорд задумав вибудувати повітку для мулярів.

Прислів'я[ред. | ред. код]

  • Людям як повітка, а мені як квітка
  • Двом закоханим і повітка — палац
  • Не зачиняй дверей повітки, коли вона вже порожня
  • Не господар, коли вітер у повітці гуляє
  • Бачить корова, що на повітці солома
  • Земля запарувала — бери голоблі, закинь сані за повітку
  • Були у мене віз і сани, і стояли вони в повітці, в тій, де стояла й моя кобила

У літературі[ред. | ред. код]

  • «Збоку в садку зроблена повіточка садова, вся в зелені та в квітах: у повітці приладновано великий турецький ослін з подушками». (Леся Українка «Бояриня»)
  • Кайдаш сидів в повітці на ослоні й майстрував… (Іван Нечуй-Левицький «Кайдашева сім'я»)
  • «А то в повітці був не собака, а ведмідь такий здоровий. Його пан держав там прив'язаного собі на потіху» (Олена Пчілка, «Хлопчик та ведмідь»).
  • «Я рішуче нічого ніколи не мав проти гарненьких панн, але в повітці, на соломі, в подвір'ї контрабандиста…» (В. Винниченко, «Момент»)
  • «Сидю, було, я під повіткою, зубці до грабель тешу, а вона вийде на ґанок та як стрельне: — Свириде!» (Остап Вишня)
  • Ти в мою хату й заходити не смій, он повіточка, то в ній спатимеш, сіна там доволі і всього. (Валерій Шевчук, «Панна квітів»)
  • Жовківці тулилися по повітках і «маштарках», а були й такі, що залишали своє хазяйство та переїздили жити на село до родичів або до знайомих. (Богдан Лепкий «Мазепа»)

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Повітка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
  3. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
  4. Шопа // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.