Повітряна битва за Кубань

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Повітряна битва за Кубань
Воздушные сражения на Кубани (1943)
Битва за Кавказ
Німецько-радянська війна
Радянський винищувач ЛаГГ-3, що активно бився в повітрі над Кубанню. Битва за Кавказ. Літо 1943
Радянський винищувач ЛаГГ-3, що активно бився в повітрі над Кубанню. Битва за Кавказ. Літо 1943

Радянський винищувач ЛаГГ-3, що активно бився в повітрі над Кубанню. Битва за Кавказ. Літо 1943
Дата: 15 квітня — 7 червня 1943
Місце: Кубань
Результат: військово-повітряні сили Червоної армії здобули перемогу у повітрі на визначеній ділянці німецько-радянського фронту
Сторони
СРСР СРСР Третій Рейх Третій Рейх
Командувачі
СРСР Новиков О. О.
СРСР Вершинін К. А.
СРСР Науменко М. Ф.
Третій Рейх Вольфрам фон Ріхтгофен
Третій Рейх Гюнтер Кортен
Військові сили
Радянські дані: 900—1050 літаків
Німецькі дані: 1500 літаків
Радянські дані: 1000—1200 літаків
Німецькі дані: 550—600 літаків

Повітряна битва за Кубань (рос. Воздушные сражения на Кубани (1943)) — вживаний у радянській історіографії термін, яким позначається складова частина битви за Кавказ, що складалася із серії великомасштабних боїв радянської та німецької авіації у квітні — червні 1943 року над низов'ями річки Кубань, Таманським півостровом і Новоросійськом в роки німецько-радянської війни. Основною метою вищезазначених боїв було захоплення стратегічного панування в повітрі над плацдармом німецьких військ на Кубані.

Одна з найбільших повітряних битв на радянсько-німецькому фронті та за часів Другої світової війни в цілому: запеклі повітряні бої тривали безперервно багато годин з широким нарощуванням сил з обох сторін, в окремі дні відбувалося до 50 групових повітряних боїв за участю 30-50 літаків з кожного боку.

Історія битви[ред. | ред. код]

Склад сторін[ред. | ред. код]

СРСР[ред. | ред. код]

У другій половині квітня 1943 року до складу авіаційного угруповання ВПС СРСР були передані додаткові авіаційні з'єднання з резерву Ставки ВГК:

Німеччина[ред. | ред. код]

Хід битви[ред. | ред. код]

На початку квітня 1943 року радянські війська, володіючи перевагою в силах і засобах над противником, почали наступальну операцію з метою завершити звільнення Північного Кавказу. Нестачу наземних сил керівництво вермахту вирішило компенсувати масованим застосуванням авіації. З цією метою до середині квітня воно зосередило на аеродромах Криму і Тамані 820 літаків 4-го повітряного флоту (510 бомбардувальників, 250 винищувачів і 60 розвідників), а також перекинуло до цього регіону до 200 бомбардувальників, що базувалися на Донбасі і в південній Україні. У складі цієї авіаційного угруповання були кращі частини, укомплектовані досвідченими льотчиками і літаками нової модифікації Ме-109G і FW-190A5.

Радянське командування, намагаючись досягти мети наступальної операції та остаточно розгромити німецьку 17-ту армію генерал-полковника Ріхарда Руоффа, блоковану на Таманському півострові, вирішило забезпечити успіх наземного наступу шляхом завоювання панування в повітрі в першу чергу. Для досягнення визначеної мети з боку Червоної армії у боях брали участь авіація Північно-Кавказького, частково Південного і Південно-Західного фронтів, Чорноморського флоту, а також частини авіації дальньої дії. На початок активних бойових дій у повітрі, німці, маючи певну перевагу в авіації, оперативно панували в повітрі, і намагалися утримати такий стан. Виходячи з розстановки сил на цьому напрямку з резерву Ставки ВГК було перекинуто на Кубань 3 авіаційних корпуси і окрема винищувальна дивізія, довівши в такий спосіб чисельність свого авіаційного угруповання до 1048 бойових літаків (508 бомбардувальників, 170 штурмовиків, 370 винищувачів).

17-24 квітня 1943 року сталося перше зіткнення в період боїв на плацдармі в районі Мисхако на Малій землі. У повітряній битві взяло участь близько 650 німецьких літаків та 500 радянських. 29 квітня-10 травня відбулися наступні битви в районах станиці Кримська.

26 травня радянські 56-та і 37-ма армії Північно-Кавказького фронту перейшли в наступ у районі станиць Київська та Молдаванська з метою прориву «Блакитної лінії» оборони противника. З метою забезпечення дій сухопутних військ з повітря радянське командування організувало масовану авіаційну підтримку, в якій брало участь 338 літаків, у тому числі 84 бомбардувальники, 104 штурмовики і 150 винищувачів. За перші шість годин бою радянські війська просунулися на ділянці прориву на глибину 3-5 км, захопивши першу і другу позиції німецьких військ. Масштабні бої в повітрі тривали до 7 червня.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Виноски
Джерела

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Крещение огнём. Воздушные бои на Кубани, апрель-июнь 1943 года. (3-й истребительный авиакорпус в воздушных боях на Кубани). Евгений Порфирьев. Краснодар, 2013 год.
  • Залесский К. А. Вооружённые силы III Рейха. Полная энциклопедия. Вермахт, люфтваффе, кригсмарине. — М.: Эксмо, 2008. — 944 с. — 4000 экз. — ISBN 978-5-903339-73-0.
  • Коллектив авторов (управление разведки ВВС Великобритании). Боевые операции люфтваффе 1939—1945 = Rise and fall of the German Air Force: 1933—1945. — М.: Яуза—Пресс, 2008. — 600 p. — 5000 экз. — ISBN 978-5-9955-0028-5.