Погром заповідників (1951)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Погром заповідників 1951 р. — закриття Сталіним 19 українських заповідників і інших об'єктів природно-заповідного фонду, у тому числі в цілому в СРСР — 88 заповідників.

Ідеологія погрому[ред.ред. код]

Зробивши, після перемоги у Другій світовій війні, свою владу абсолютною, Сталін не міг пройти повз заповідники з їх ідеологією повного невтручання в природні процеси. Цей погляд був протиприродний самій природі сталінізму. Тому Сталін в листопаді 1950 р. доручив правій руці Берії — голові Міністерства держконтролю СРСР Меркулову зайнятися заповідниками[1][2][3]. Досвідчений викривач «ворогів», Меркулов відразу звернув увагу на головний ідеологічний недолік заповідників — заповідність. У своєму листі від 4 січня 1951 р. на ім'я «Товариша Сталіна Й. В» Меркулов писав: «Наукова робота в заповідниках відірвана від практичних інтересів народного господарства. До останнього часу ця робота носила неправильний характер повного невтручання в процеси, що відбуваються в природі заповідників»[4]. Як "волаючий" приклад Меркулов вказував, що «Ліси багатьох заповідників засмічені і мають велику кількість сухостоїв і пошкоджених дерев»[4]. Тобто те, що з точки зору ідеї абсолютної заповідності було прекрасно, у Меркулова викликало роздратування і нерозуміння. Сталін провів з проблеми заповідників декілька нарад, в яких, окрім Меркулова, взяли участь Берія і "народний" академік Трохим Лисенко[1].

29 серпня 1951 р. Сталін підписав Постанову Ради Міністрів СРСР № 3192, якою в країні закривалося 88 заповідників, і з них 19 — в Україні[1][2][3]. Окрім цього заповідникам наказувалося припинити науково-дослідні роботи, що не мають значення для народного господарства[1][2][3], тобто ті, що мають передусім природоохоронний інтерес або стосуються заповідності.

При цьому в Україні було ліквідовано 5 республіканських заповідників і 14 заповідників місцевого значення загальною площею 33 тис. га або 60% колишнього багатства[1][2][3]. Закрили заповідники: місцевого значення — Золотий потік, Гомільшанський ліс (неіснуючий), Чернетчина, Білосарайська коса, Біла гора, Шутроминці, Галілея, Глоди, Венгильський ліс, Костопольський, Гори Артема, Тисовий ліс, Велико-Бурлукський (неіснуючий), Кам'яні Могили, республіканського значення — Гористе, Веселі Боковеньки, Устинівка, Тростянець, Середньо-Дніпровський (Канівський). У Чорноморського заповідника під потреби колгоспів наказали відрізувати 1 тисяча га, у Азово-Сиваського — 200 га, Асканію-Нова хотіли скоротити в 43 рази. Всього Україна втратила 33 тис. га заповідних земель або 60% всієї заповідній площі. У той же час необхідно додати, що окрім тих, що не існували юридично і фактично двох харківських заповідників Гомольшанський ліс і Велико-Бурлукський, Сталін, можливо, прикрив і інші не існуючі місцеві заповідники, наприклад, в західних областях України, які, напевно, не були відновлені, а лише були позначені у списках[1][2][3].

Чорноморський і Азово-Сиваський заповідники сталінською постановою передавалися з республіканського підпорядкування у ведення союзного главку по заповідниках (померлого через пару років), а потім перейшли у підпорядкування Мінсільгоспу СРСР. Було розформовано українське Управління по заповідниках, зоопарках і зоосадах[1][2][3].

Сталінська постанова «Про заповідники» — стала не просто прологом до екологічної катастрофи — вона позначило принципове зрушення у радянській історії, оскільки в цілому заповідники для країни були чимось більшим, ніж природні території, що просто охороняються. Про це мало хто здогадувався, але радянські заповідники були гордістю радянського народу і СРСР. У ретроспективі трагедія, народжена 1951 р. посилюється ще і тим, що в перші десятиліття радянської влади в Україні, Росії, Білорусі і республіках Середньої Азії учені, що працювали над створенням заповідників, досягли видатних успіхів[1].

Було створено систему, єдину в своєму роді, що не мала аналогів у всьому світі.

На економічному і ідеологічному рівні закриття 88 заповідників означало, що Сталін зробив остаточний вибір на користь ідеології підкорення природи, яку просували псевдонауковці типу Т. Лисенка і І. Презента. Ще при ранньому Сталіні вороже ставлення до природи в цілому, особливо до природи неосвоєної, дикої стає нормою.

Демонтаж радянської системи заповідників мав величезний символічний сенс. Розгром заповідників означав пряму політику Сталіна обмежити свободу дикої природи і свободу працюючих там людей, що загубилися у нетрях лісів і степів, обмежити їх вільнодумство. Бо заповідники в СРСР були не просто острівцями дикої природи — вони були останніми острівцями свободи в СРСР від гніту тоталітарного суспільства[1][2][3].

Заповідники — це особливі території, де будь-яке життя, від малого організму до екосистеми, святе, має особливий статус, перебуває під охороною, де панує дух благоговіння перед життям[3].

Рішення відмовитися від заповідників було не просто політичною помилкою, це було моральне падіння, демонстрація усієї підлості сталінського режиму.

Суть трагедії полягає в наступному: було знехтувано ідею охорони природи в цілому, яку замінило раціональне природокористування. Як частина ідеї охорони природи, на офіційному рівні було визнано неспроможною і шкідливою ідеологію невтручання в природні процеси, яку ще називають концепцією заповідності[1][2][3].

Постанова[ред.ред. код]

З причини її особливої важливості наведемо Постанову «Про заповідники» повністю.

«

Рада Міністрів СРСР
Постанова від 29 серпня 1951 р.
№ 3192

ПРО ЗАПОВІДНИКИ

Рада Міністрів СРСР встановлює, що у ряді районів необґрунтовано розрослася мережа заповідників по охороні природи. Нині у веденні Рад Міністрів союзних республік, місцевих радянських органів, різних відомств і навчальних закладів знаходиться 128 заповідників на площі 12,6 мільйона гектарів, у тому числі 7854,4 тис. га лісів, 1638,0 тис. га ріллі, сінокосів і пасовищ і 3157,8 тис. га незручних земель. На утримання державних заповідників в 1949 і 1950 роках витрачені близько 54 мільйонів рyблів.

Окремими заповідниками проведено значну роботу по збереженню і вивченню цінних ділянок природи, охороні, відновленню і збільшенню запасів промислових тварин і птахів. Проте більшість державних заповідників працюють незадовільно і не виконують покладених на них завдань. Багато заповідників не мають наукової і культурної цінності і є зайвими.

Площі ряду заповідників (Сіхоте-Алінський, Бадхизький, Барrузинський, Печоро-Ілицький, Кавказький і інші) надмірно великі, внаслідок чого наявні в них ліси, корисні копалини, сільськогосподарські і водні угіддя належним чином не використовуються, лісове господарство у державних заповідниках перебуває у незадовільному стані. Ліси багатьох заповідників засмічені і заражені шкідниками.

Науково-дослідна робота у більшості державних заповідників ведеться у відриві від практичних інтересів народного господарства. Тематика наукових робіт частенько носить надуманий і випадковий характер. Експериментальна робота у багатьох заповідниках не проводиться.

Однією з причин незадовільного стану роботи державних заповідників є відсутність єдиного керівного органу. Головне управління і управління пo заповідниках при Радах Міністрів союзних республік не забезпечують необхідного керівництва роботою державних заповідників, відсутній зв'язок з Академією наук СРСР, міністерствами, відомствами і місцевими радянськими органами, що негативно позначається на змісті роботи заповідників.

Рада міністрів Союзу РСР ухвалює:
1. Зобов'язати Раду Міністрів РРФСР, Раду Міністрів Грузинської РСР, Раду Міністрів Азербайджанської РСР, Раду Міністрів Білоруської РСР, Раду Міністрів Казахської РСР, Раду Міністрів Туркменської РСР і Раду міністрів Узбецької РСР скасувати, як зайві і такі, що не мають наукового значення, 49 державних заповідників на площі 6673,0 тис. га. Ліси і землі скасованих заповідників передати: Міністерству лісового господарства СРСР - 5724,3 тис. га, радгоспам Міністерства радгоспів СРСР і колгоспам - 641,2 тис. га і до Держземфонду - 307,5 тис. га з розподілом згідно з Додатком № 1.

2. Визнати необхідним ліквідовувати Головне управління і управління по заповідниках при Радах Міністрів республік.

3. Організувати Головне управління по заповідниках при Раді Міністрів СРСР. Призначити начальником Головного управління пo заповідниках при Раді Міністрів СРСР т. Малиновського О. В.

4. Передати Головному управлінню по заповідниках при Раді Міністрів СРСР 28 державних заповідників площею 1307,7 тис. га, виключивши із складу вказаних заповідників ліси і землі загальною площею 4347,2 тис. га. Передати ці ліси і землі: 3489,9 тис. га Міністерству лісового господарства СРСР і 857,3 тис. га радгоспам Міністерства радгоспів СРСР і колгоспам з розподілом згідно з додатком № 1.

5. Доручити комісії у складі тт. Меркулова В. М. (голова), Хрущова М. С., Козлова Д. І., Бенедиктова, І. О., Скворцова М. М., Бовіна О. І. і Черноусова Б. М. представити у місячний термін в Раду Міністрів СРСР пропозиції про розподіл між колгоспами і радгоспами переданих їм 1498,5 тис. га земель і лісів згідно з додатками № 1 і 2.

6. Зобов'язати Міністерство лісового господарства СРСР прийняти в двомісячний термін 5724,3 тис. га лісів і незручних земель скасованих заповідників з усім наявним у них майном пo балансу на 1 серпня 1951 р., а також 3489,9 тис. га лісів і незручних земель, виключених із складу заповідників і представити в Раду Міністра СРСР пропозиції щодо організації лісового господарства у прийнятий лісах. Ліси скасованих заповідників: "Тульські засіки" у Тульській області, Гумістинського, Піцундського, Понтійського, Аджаметського, Мюссерського, Маріамджаварського, Бацарського і Сатаплійського в Грузинській РСР, "Гуралаш" в Узбецькій РСР, Дарган-Атинского і "Малий Ніязим" в Туркменській РСР віднести до категорії цінних лісових масивів, встановивши в них строгий режим рубок, що забезпечує збереження і поліпшення цих лісів.

7. Зобов'язати Ради Міністрів республік, крайвиконкоми і облвиконкоми передати майно музеїв, наукове устаткування і бібліотечний фонд скасованих заповідників на власний розсуд краєзнавчим музеям або науково-дослідним установам. Боброву ферму і розплідник лосів скасованого Березинського заповідника передати у ведення державного заповідника, що зберігається, у Білоруській РСР, "Біловезька пуща".

8. Зобов'язати Раду Міністрів Української РСР:

а) скасувати державні заповідники "Веселі Боковеньки", "Дендропарк Тростянець" і Устимівський дендропарк загальною площею 0,7 тис. га, а також місцевий заповідник "Кам'яні могили" площею 0,6 тис. га. Дендрологічні парки, земельні угіддя і усе майно скасованих заповідників передати по балансу на 1 серпня 1951 р. Академії наук Української РСР;

б) скасувати місцевий заповідник "Тисовий ліс", а займану ним землю площею 0,1 тис. га передати Львівському лісотехнічному інституту;

в) зберегти як заповідники Стрілецький (друкарська помилка - Стрільцовський - автор) степ, Хомутовський степ і Михайлівську цілину загальною площею 1,7 тис. га і передати їх Академії наук Української РСР.

9. Зобов'язати Раду Міністрів Вірменської РСР скасувати Сарайбулахський мисливський заповідник площею 24 тис. га, а ліси і землі цього заповідника передати колгоспам республіки для використання під пасовища.

10. Скасувати, як непотрібні 33 заповідники загальною площею 113,6 тис. га, згідно з Додатком № 3. Земельні угіддя скасованих заповідників зберегти за їх колишніми користувачами.

11. Зобов'язати Раду Міністрів РРФСР передати Академії наук СРСР Ільменський державний заповідник площею 30,1 тис. га, інші 20 тис. га лісів і незручних земель цього заповідника передати Міністерству лісового господарства СРСР.

12. Зобов'язати Міністерство сільського господарства СРСР:

а) скоротити територію Степового заповідника при Всесоюзному науково-дослідному інституті гібридизації і акліматизації тварин "Асканія-Нова" з 21,6 тис. га до 518 гектарів;

б) організувати радгосп племінної худоби, передавши йому 33,6 тис. га землі Всесоюзного науково-дослідного інституту гібридизації і акліматизації тварин "Асканія-Нова", у тому числі 21,08 тис. га колишнього заповідного степу, а також усю племінну худобу, вирощену на фермах інституту.
Залишити у веденні Всесоюзного науково-дослідного інституту гібридизації і акліматизації тварин "Асканія-Нова" 5,0 тис. га степу, у тому числі заповідну степову ділянку площею 518 га, а також невелику кількість худоби, необхідної для ведення наукової роботи.

13. Зберегти за Академією наук СРСР, Академією наук Таджицької РСР і Академією наук Литовської РСР наявні в їх веденні 7 заповідників загальною площею 90,5 тис. га згідно з Додатком № 4. Академії наук СРСР виключити із складу Репетекського заповідника 16 тис. га лісів і земель, що входять в зону відведення Ашхабадської залізниці.

14. Відмінити пункт 11 постанов Ради Міністрів СРСР від 30 травня 1950 р. № 2234 про організацію в Якутській АРСР в 1951-1953 роках трьох спеціальних заповідників-резерватів.

15. Встановити, що організація і ліквідація заповідників і визначення територій заповідників здійснюється рішеннми Ради Міністрів СРСР за поданням Головного управління по заповідниках і Рад Міністрів союзних республік.

16. Зобов'язати Головне управління по заповідниках при Раді Міністрів СРСР:

а) надати у 10-денний термін на затвердження Ради Міністрів СРСР Положення про Головне управління по заповідниках при Раді Міністрів СРСР і Положення про державні заповідники;

б) затвердити до 1 січня 1952 р. Положення по кожному державному заповіднику;

в) перебудувати науково-дослідну роботу в державних заповідниках, спрямувавши її в першу чергу на вирішення практичних завдань сільського і лісового господарства, рибного і мисливського промислу і інших галузей народного господарства; г) припинити у заповідниках дослідницькі роботи, що не представляють наукової цінності і не мають значення для народного господарства; д) погоджувати плани науково-дослідних робіт державних заповідників з Академією наук СРСР і зацікавлених в цих роботах міністерствами, відомствами і місцевими радянськими органами; е) перевірити особовий склад адміністративних і наукових працівників, а також склад охорони заповідників і укомплектувати заповідники кваліфікованими працівниками.

17. Зобов'язати Академію наук СРСР здійснювати науково-методичне керівництво науково-дослідною роботою державних заповідників, щорічно розглядати плани науково-дослідних робіт заповідників, а також звіти про їх виконання.

18. Зобов'язати Головне управління по заповідниках при Раді Міністрів СРСР спільно з Державною штатною комісією при Раді Міністрів СРСР розробити і представити у 2-тижневий термін в Раду Міністрів СРСР структуру і штати Головного управління по заповідниках і в 3-місячний термін типові штати державних заповідників.

19. Розповсюдити на науковців державних заповідників Головного управління по заповідниках при Раді Міністрів СРСР дію постанови Ради Міністрів СРСР від 28 серпня 1947 р. № 3020: "Про оплату праці працівників низової мережі науково-дослідних установ по сільському господарству, що мають вчені ступені".

20. Надати Головному управлінню по заповідниках при Раді Міністрів СРСР право за узгодженням з Міністерством лісового господарства СРСР проводити в державних заповідниках рубки догляду за лісом і розчищення лісових площ, якщо це потрібно планами лісогосподарських, а також біотехнічних заходів. Звільнити Головне управління по заповідниках при Раді Міністрів СРСР від від попенної плати при рубках догляду за лісом і розчищенні лісових площ.

21. Вважати такою, що втратила силу постанова Раднаркому СРСР від 14 жовтня 1939 р. № 1692.

Голова Ради Міністрів Союзу РСР И. Сталін

Упpaвляющий Справами Ради Mинистров СРСР И. Помазнев[1] [2] [3].

 »

Державні природні заповідники республіканського значення, що функціонували на території нинішньої України на 1.12.1951 р., і вціліли після погрому заповідників.

Назва Площа (га) Підлеглість
Кримський 29615 Головне управління по заповідниках при РМ СРСР (потім МСГ СРСР)
Чорноморський 12000 (тільки суша) Головне управління по заповідниках при РМ СРСР (потім МСГ СРСР)
Азово-Сиваський 6900 (тільки суша) Головне управління по заповідниках при РМ СРСР (потім МСГ СРСР)
Стрельцовський степ 525 АН УРСР
Хомутовський степ 1025 АН УРСР
Михайлівська цілина 202 АН УРСР
Разом 6 заповідників 50267

На початку 1953 р. Держконтроль СРСР знову перевірив заповідники СРСР. Матеріали перевірки були підготовлені за декілька днів до смерті Сталіна. Смерть Сталіна врятувала заповідники від чергового погрому. Показників початку 1951 р. по заповідниках Україна досягла лише в 1991 р.[1]

Черговий, другий погром заповідників був проведений в СРСР Хрущовим в 1961 р., проте в Україні тоді не був закритий жоден заповідник[1].

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Борейко В. Белые пятна природоохраны. — К.: КЭКЦ, 2003. — 292 с.
  • Борейко В. Е., Бриних В. А., Парникоза И. Ю. Заповедность (пассивная охрана природы). Теория и практика. — К.: КЭКЦ, 2015. — 112 с.
  • Борейко В. Е. Последние островки свободы. История украинских заповедников и заповедности (пассивной охраны природы) (10 век-2015 г.). — К.: КЭКЦ, 240 с.

Ресурси Інтернету[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п Борейко В. Белые пятна природоохраны. — К.: КЭКЦ, 2003. — 292 с.
  2. а б в г д е ж и к Борейко В. Е., Бриних В. А., Парникоза И. Ю. Заповедность (пассивная охрана природы). Теория и практика. — К.: КЭКЦ, 2015. — 112 с.
  3. а б в г д е ж и к л Борейко В. Е. Последние островки свободы. История украинских заповедников и заповедности (пассивной охраны природы) (10 век-2015 г.). — К.: КЭКЦ, 240 с.
  4. а б ДА РФ, ф. 5446, оп. 59, cпр. 7878, арк. 152.