Погруддя кардинала Рішельє (Берніні)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Погруддя кардинала Рішельє »
Richelieu le Bernin M.R.2165 mp3h9004.jpg
Творець: Лоренцо Берніні
Замовник: Кардинал Рішельє
Час створення: близько 1641 року
Розміри: висота бл. 83 см
Висота: 83 см
Матеріал: мармур
Техніка: висікання, шліфувння
Жанр: Погруддя
Зберігається: Париж, Франція
Музей: Лувр
CMNS: «Погруддя кардинала Рішельє »
у Вікісховищі

Погруддя кардинала Рішельє (Берніні) (англ. Bust of Cardinal Richilieu) — скульптурний портрет кардинала і прем'єр-міністра Франції, котрий створив римський скульптор Лоренцо Берніні (1598—1680).

Замова і замовник[ред. | ред. код]

Арман Жан дю Плессі Рішельє в молоді роки бажав стати військовим. Але мати з п'ятьма дітьми, що зосталась удовою по смерті чоловіка, потребувала захисту і матеріальної підтримки. Єдиним джерелом прибутків родини було єпископство Люсона. Так замість військової кар'єри молодий Рішельє обрав кар'єру священика.

Він пройшов довгий шлях політичного діяча і царедворця, допоки не зробив вдалу церковну і світську кар'єру і став єпископом ( 1607 р. ), депутатом Генеральних Штатів від духовенства ( 1614), кардиналом (1622), першим міністром (1624 і фактичним керівником уряду Франції.

Посаду першого міністра кардинал утримував до власної смерті. Відповідно до посади і статусу кардинала він оточив себе розкошами. Розкритий заколот з метою убивства кардинала Рішельє примусив того створити власну гвардію.

1640 року він забажав мати власну скульптуру у повний зріст роботи уславленого римського скульптора Лоренцо Берніні. Перемови з цього приводу проводили дипломат при дворі папи римського від Франції, маршал д'Естре, та довірена особа кардинала — італієць Джуліо Мазаріні.

Про перемови дізнався папа римський, котрий і сам не мав скульптури у повний зріст роботи Берніні. Тому скульптор отримав наказ створити лише погруддя .

Негативна реакція на портрет[ред. | ред. код]

Пихатий і хворобливий Рішельє не міг і не хотів їхати до Риму заради позування. Лоренцо Берніні був вимушений працювати без позування, створивши черговий офіциозний і парадний портрет, котрий перевезли до столиці Франції.

Незважаючи на реалістичні деталі, портрет в Парижі визнали невдалим і він викликав негативні відгуки. Але дипломатичний Джуліо Мазаріні надіслав у Рим звістку про позитивне сприйняття портрета, що було неправдою.

Реакцією кардинала на твір Берніні була замова на власний скульптурний портрет, створити котрий довірили французькому скульпторові Жану Варену (1604—1672).

А на початку грудня 1642 кардинал помер.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Rudolf Wittkower: Bernini. The Sculptor of Roman Baroque. London 1955.
  • Gianlorenzo Bernini: Zeichnungen. Insel, Leipzig 1982.
  • Alessandro Angellini: Giannlorenzo Bernini e i Chigi tra Roma e Siena. Siena 1998.
  • Charles Avery: Bernini. Hirmer, München 1998, ISBN 3-7774-7630-7.
  • Tod A. Marder: Bernini and the Art of Architecture. Abbeville Press, New York/London/Paris 1998, ISBN 0-7892-0115-1.
  • Sabine Burbaum: Die Rivalität zwischen Francesco Borromini und Gianlorenzo Bernini. Athena, Oberhausen 1999, ISBN 3-932740-35-1.
  • Philipp Zitzlsperger: Gianlorenzo Bernini. Die Papst- und Herrscherporträts. Zum Verhältnis von Bildnis und Macht. Hirmer, München 2002.
  • Carolin Behrmann: Die Rückkehr des lebenden Toten. Berninis Grabmal für Urban VIII. Barberini. In: Horst Bredekamp und Volker Reinhardt (Hrsg.): Totenkult und Wille zur Macht. Die unruhigen Ruhestätten der Päpste in St. Peter. Wissenschaftliche Buchgesellschaft, Darmstadt 2004, S. 179–196.
  • Sebastiano Roberto: Gianlorenzo Bernini e Clemente IX Rospigliosi. Arte e architettura a Roma e in Toscana nei seicento. Gangemi, Rom 2004.
  • Мусский Сергей «100 великих скульпторов», М., 2007

Див. також[ред. | ред. код]