Податок на бездітність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Пода́ток на безді́тність існував в СРСР як «Податок на неодружених, самотніх і малосімейних громадян» з листопада 1941 року на підставі Указів Президії Верховної Ради СРСР від 21 листопада 1941 «Про податок на неодружених, самотніх і бездітних громадян СРСР» і від 8 липня 1944 (розділ IV «Про податок на неодружених, самотніх і малосімейних громадян СРСР») з подальшими доповненнями та змінами.

Бездітні чоловіки віком від 20 до 50 років та бездітні заміжні жінки від 20 до 45 років повинні були відраховувати 6% зарплати державі. Нижча ставка передбачалася для тих, хто отримував менше 91 рубля в місяць. Із заробітку менше 70 карбованців податок не збирався. Звільнялися від податку особи, що не мали можливості завести дитини за станом здоров'я. Від сплати податку звільнялися особи, в яких діти загинули, померли або зникли без вісті на фронтах Великої Вітчизняної війни.

Також існували пільги для студентів середніх спеціальних і вищих навчальних закладів (до 25 років), для Героїв Радянського Союзу, для нагороджених трьома ступенями ордена Слави, для військовослужбовців і членів їхніх сімей.

Вказаний податок припиняли стягувати у зв'язку з народженням або усиновленням дитини і знов продовжували стягувати в разі загибелі єдиної дитини.

З кінця 80-х пільги з податку отримали молодята протягом одного року з моменту реєстрації шлюбу. До цього молоді дружини сміялися з необхідності народити негайно після весілля.

23 лютого 2012 року у Верховній Раді зареєстровано законопроект № 10112 про збільшення податку на доходи для бездітних з 15% до 17%.[1]

Примітки[ред. | ред. код]