Подвійний астероїд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Подвійний астероїд 90 Антіопа

Подвійний астероїд — це система з двох астероїдів, гравітаційно пов'язаних один з одним, що обертаються навколо спільного центру мас, подібно подвійній системі зірок. Найпершим відкритим бінарним астероїдом став астероїд 243 Іда, подвійність якого було встановлено під час прольоту повз нього космічного апарату Галілео у серпні 1993 року. З тих пір в астероїдному поясі було відкрито ще кілька подвійних систем.

Якщо астероїди приблизно однакового розміру, то центр мас такої системи знаходиться приблизно посередині між ними; наочним прикладом такої системи є астероїд 90 Антіопа. Якщо супутник сильно поступається розмірами основному астероїду, то центр мас розташований всередині більшого астероїда. До таких систем належить більшість відомих бінарних систем, таких, як у астероїдів 22 Калліопа, 45 Євгенія, 87 Сільвія, 107 Камілла, 121 Герміона, 130 Електра, 283 Емма, 379 Гуенна.[1]

Деякі ударні кратери, такі, як кратер Клірвотер у Канаді, могли бути утворені якраз при падінні бінарних астероїдів.

Утворення[ред. | ред. код]

Схема руху астероїдів навколо спільного центру мас у бінарній системі

Шляхи формування бінарних систем не до кінця зрозумілі. Випадкове захоплення астероїдів у головному поясі у результаті тісного обльоту практично неможливе, оскільки при захопленні супутника відбувається його сильне припливне гальмування, яке, згідно з законом збереження енергії, супроводжується дуже сильною деформацією супутника під дією припливних сил, при якій його кінетична енергія переходить у тепло. Для крупних тіл таке захоплення цілком допустиме, але у випадку з тілами малої маси, такими, як більшість астероїдів, гравітації астероїда недостатньо, аби загальмувати інше відносно крупне тіло з високою швидкістю (десятки км/с) настільки, щоб перевести його на стабільну орбіту навколо себе.

Науковцями висувається кілька можливих способів формування подвійних систем астероїдів. Подвійні системи таких астероїдів, як 22 Калліопа, 45 Євгенія та 87 Сільвія, могли утворитися при руйнуванні материнського астероїда у результаті зіткнення з іншим астероїдом. Транснептунові бінарні системи могли утворитися ще під час формування Сонячної системи у результаті взаємного захоплення. Через велику віддаленість від Сонця їхні орбітальні швидкості — а значить, і кінетична енергія руху — дуже малі, що робить таке захоплення цілком можливим.

Такі системи можуть утворитися також у результаті тісного зближення з якою-небудь крупною планетою, наприклад, Землею. При цьому, через дію внутрішніх напружень, що виникають під дією припливних сил, астероїди часто розпадаються на кілька фрагментів, які потім можуть з'єднатись у кратну систему чи просто рухатися разом близькими орбітами.

Згідно з іншою теорією, розпад астероїдів може відбуватися під дією YORP-ефекту, який полягає у збільшенні швидкості обертання астероїдів неправильної форми під дією фотонів через нерівномірне альбедо поверхні. Висувалося припущення, що у результаті цього ефекту швидкість обертання астероїда може зрости настільки, що припливні сили розірвуть його на дві частини.[2][3]

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Satellites and Companions of Minor Planets. IAU/Центр малих планет. 2009-09-17. Архів оригіналу за 2012-07-02. Процитовано 2010-12-29. 
  2. Walsh, Kevin J.; Richardson, DC; Michel, P (June 2008). Rotational breakup as the origin of small binary asteroids.. Nature 454 (7201): 188–191. PMID 18615078. doi:10.1038/nature07078. 10.1038/nature07078.  Проігноровано невідомий параметр |unused_data= (довідка);
  3. Study Puts Solar Spin on Asteroids, their Moons & Earth Impacts Newswise, Retrieved 14 July 2008.