Поділи Речі Посполитої

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Три поділи Речі Посполитої
Історичні польські держави
Річ Посполита після першого розділу, як протекторат Російської імперії 1773—1789

Поділи Речі Посполитої 1772, 1793, 1795 — зовнішньополітичні акції стосовно Речі Посполитої з боку Австрії, Пруссії та Росії 1772, 1793, 1795. Перед першим поділом Речі Посполитої (1772) її територія становила понад 730 тис. км², чисельність населення — понад 11,5 млн осіб, з яких понад 70 % складали селяни, до 20 % — міщани, 6–7 % — шляхта, решту – духовенство.

У дослідженнях причин падіння Речі Посполитої, які розпочалися одразу після ліквідації цього державного утворення, увага акцентувалася на аналізові внутрішніх й зовнішніх чинників розвитку цієї держави в 1618 ст. Висловлювані при цьому міркування зводяться, по-перше, до того, що державний лад Речі Посполитої, заснований на засадах шляхетської демократії, у функціонуванні якого дедалі більш деструктивну роль відігравали магнати, послідовно послаблював її, а державні реформи, завданням котрих було вивести країну із занепаду, проводилися з великим запізненням і нерішуче, майже не порушуючи станово-шляхетський характер ладу; по-друге, до того, що Річ Посполита перебувала в оточенні могутніх абсолютистських держав, не зацікавлених в її існуванні. Саме ці потужні сусіди-вороги противилися її реформуванню, а коли воно розпочалося, занепокоєні цим, вдалися до ліквідації Польської державності. Одні історики визначальною в загибелі Речі Посполитої вважають дію внутрішніх, інші — зовнішніх чинників, треті — синтезують дію чинників внутрішніх і зовнішніх, вважаючи, що ті або інші з них домінували на різних історичних етапах еволюції Польської державності.

Перший поділ[ред.ред. код]

5 червня 1772 року повноважні представники Пруссії, Австрії та Росії підписали в Петербурзі договір, за яким відбирали на свою користь так звані санітарні смуги, тобто території по периметру Речі Посполитої. За цією угодою:

Щоб надати законності своїм анексіям, союзники вимагали затвердження поділу польським сеймом.

Король безуспішно намагався здобути підтримку в європейських монархів, але мусив поступитися. 30 вересня 1773 року сейм ратифікував угоду про поділ земель Речі Посполитої.

Протягом 17731792 років польський король і прибічники реформ марно намагалися врятувати залишки Речі Посполитої та зміцнити державу. Чотирирічний сейм (17881792) за ініціативою групи патріотичних реформаторів, очолюваних Гуґо Коллонтаєм, ухвалив 4 травня 1791 року Конституцію, яка запроваджувала:

  1. Конституційну монархію;
  2. Особисті свободи та рівні права всім громадянам.

У відповідь на це консервативні шляхетські кола утворили в 1792 році в містечку Торговиці (на тодішньому російському кордоні) конфедерацію, і закликали на допомогу царську армію.

Другий поділ[ред.ред. код]

Втручання сусідів призвело до другого поділу, затвердженого сеймом у Гродно 1793 року.

Цього разу від Речі Посполитої відрізали такі частини:

Відповіддю на другий поділ стало визвольне повстання, яке очолив Тадеуш Костюшко. Повстання придушували пруська та російська армії. У червні 1794 царські загони оволоділи Краковом, у серпні — Вільном, а 4 листопада російська армія під проводом Олександра Суворова штурмом здобула Прагу — передмістя Варшави. Як доповідав Суворов, за цей день його вояки знищили 12 тис. бунтівників, а 2 тис., рятуючись, втопилися у Віслі. Місяцем раніше в битві під Мацейовіцами[pl] на підступах до Варшави було взято в полон тяжко пораненого Костюшка. За легендою, падаючи з коня (що й стало причиною полону), він вимовив сакраментальне: Finis Poloniae (Кінець Польщі). Так насправді й сталося: 25 листопада 1795 король, на той час уже вивезений на почесне ув'язнення до Гродна, підписав зречення від престолу.

Третій поділ[ред.ред. код]

Після придушення повстання у 1795 році Російська імперія, Австрійська імперія та Королівство Пруссія здійснили третій поділ, після чого Річ Посполита припинила своє існування.

Результат третього поділу Польщі призвів до такого:

Таємні домовленості[ред.ред. код]

До договору, підписаного в Петербурзі, було додано таємний протокол:

  • «З огляду на необхідність усунути геть усе, що може оживити пам'ять про існування Польського королівства… високі договірні сторони погодились… ніколи не вводити до своїх титулів, в назву або навіть вказівку на назву Польського королівства, що має залишитися придушеним від нині на віки вічні».

Див. також[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Соловьев С.М. История падения Польши. М., 1863
  • Костомаров Н. Последние годы Речи Посполитой. СПб., 1870
  • Kraszewski J. Polska w czasie trzech rozbiorów 1772–1797, t. 1–3. Poznań, 1874–75
  • Korzon T. Wewnętrzne dzieje Polski za Stanisława Augusta (1764–1794), t. 3. Kraków, 1884
  • Balzer O. Reformy społeczne i polityczne Konstitucyi trzeciego maja. Kraków, 1891
  • Kalinka W. Sejm czteroletni, t. 1, cz. 1–2; t. 2, cz. 1–2. Kraków, 1895
  • Łojek J. Upadek Konstytucji 3 maja: Studium historyczne. Wrocław – Warszawa – Kraków – Gdańsk, 1976
  • Його ж. Geneza i obalenie Konstytucji 3 maja. Polityka zagraniczna Rzeczypospolitej 1787–1792. Lublin, 1986
  • Його ж. Dzieje zdrajcy: [Stanisław Szczęsny Potocki (1751–1805)]. Katowice, 1988
  • Bardach J., Leśnodorski B., Pietrzak M. Historia ustroju i prawa polskiego. Warszawa, 1993
  • Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. Львів, 2002
  • Topolski J. Historia Polski. Poznań, 2008.

Посилання[ред.ред. код]