Подільська височина
Подільська височина
| ||||
 | ||||
| Вид на Медобори з протилежного берега Збруча | ||||
| Країна |  Україна
| |||
|---|---|---|---|---|
| Регіон | Поділля | |||
| Довжина | 580 км | |||
| Ширина | 180 км | |||
| Найвища точка | Камула | |||
| - висота | 471 м | |||
 Карта Подільської височини
| ||||
 Podolian Upland на Вікісховищі | ||||
Поді́льська височина́ — височина на південному заході України, у Львівській, Тернопільській, Хмельницькій, Івано-Франківській, Вінницькій та частково Чернівецькій і Одеській областях. Подільська височина входить до складу Східноєвропейської рівнини.
Подільську височину разом із Волинською височиною часто називають Волино-Подільською.
Зміст
Загальні характеристики[ред. | ред. код]
Площа 580 х 180 км. Пересічні висоти від 350—400 м до 180—200 м, макс. — 471 м (г. Камула). Поширений карст. У гірських породах є понад 60 печер, у тому числі відомих — «Оптимістична» (найдовша печера в Європі — бл. 150 км, утворена в гіпсах), «Озерна» (протяжність лабіринтів у гіпсах бл. 130 км, зали до 100 х 10(20) м), «Кришталева» та інші.
Склад[ред. | ред. код]
У рельєфі височини чітко виділяються окремі масиви:
- Львівське плато
- Перемишлянське низькогір'я
- Опілля
- Гологоро-Кременецький кряж
- Авратинська височина
- Товтри
- Подільські Товтри або Медобори
- Прут-Дністровські Товтри
- Мурафські Товтри
- Придністровська височина
Розташування[ред. | ред. код]
Подільська височина розташувана на лівобережжі Дністра. Височина витягнута із північного заходу на південний схід.
На північному заході обривається у бік рівнин Малого Полісся крутим уступом заввишки до 200 м.
На північному сході межує з Придніпровською височиною. Ця межа умовно проходить по долині Південного Бугу.
На південному заході межує з Передкарпаттям — переважно по долині Дністра.
Геоструктура[ред. | ред. код]
У геоструктурному плані Подільська височина відповідає західному та південно-західному схилу Українського щита та південній частині Волино-Подільської монокліналі. Тут залягає Волино-Подільський тектонічний блок.
Височина складена вапняками, мергелями, пісковиками та сланцями, а в східній частині гранітами та гнейсами, перекритими лісами й лесовидними суглинками. З корисних копалин є будівельні матеріали.
Рельєф[ред. | ред. код]
Для рельєфу характерне сполучення великих плоских межиріч і глибоких каньйоноподібних долин річок — лівобережних приток Дністра — Гнилої Липи, Золотої Липи, Стрипи, Серету, Збруча, Смотрича, Студениці. Глибина врізу долин досягає 200—250 м.
Висоти знижуються із північного заходу на південний схід з 380—320 м до 220—130 м.
Північний край височини в результаті інтенсивного ерозійного розчленовування має горбкуватий характер рельєфу (Гологори, Вороняки, Кременецькі гори заввишки 400 м і більше).
Придністровська частина Подільської височини — це східчаста рівнина, утворена великими терасами Дністра. У західній частині з північного заходу на південний схід простягаються Товтри (Медобори).
Рослинність[ред. | ред. код]
Значну частину Подільської височини розорано. Є дубові ліси (з домішкою граба, липи) і лугові степи. У північних районах трапляються невеликі букові ліси, у південній частині — різнотравно-типчаково-ковилові степи.
Джерела[ред. | ред. код]
- Геренчук К. І. Подільська височина // Українська радянська енциклопедія : [в 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — Т. 8 : Олефіни — Поплін. — К. : Голов. ред. УРЕ, 1982. — С. 447.
- Кошик Ю. О. Подільська височина // Географічна енциклопедія України : В 3-х т / Редколегія: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К. : «Українська Радянська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1993. — Т. 3 : П — Я. — 480 с. — 10 000 прим. — ISBN 5-88500-020-4. — С. 52.
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004—2013.
- Володимир Гетьман. Красо України, Поділля! // День. — 2008. — 29 лютого.
