Подільське князівство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Подільське князівство
1363 – 1434
Прапор Герб
Прапор Герб
Розташування Подільське князівство
Столиця Смотрич, Кам'янець
Мови Староукраїнська мова
Релігії Християнство
Форма правління Монархія
князі Коріатовичі Юрій Коріятович
Костянтин Коріятович
Олександр Коріятович
Федір Коріятович
Історія
 - Засновано 1363
 - Ліквідовано 1434

Подільське князівство (англ. Principality of Podillia, пол. Księstwo podolskie) — князівство Південно-західної Русі, яке утворилося внаслідок боротьби за спадщину Галицько-Волинського князівства (Руського Королівства). Засноване князем Юрієм Коріятовичем, сином Михайла-Коріята Ґедиміновича.

Територія[ред.ред. код]

Поділля (застаріле — Пониззя) поділялось на Західне — Подністров'я й Східне — Побужжя. Подільська земля (в основному землі населені уличами) належали Галицькому князівству і Великому князівству Київському. Правителі належали до династії Рюриковичів. Під час навали Золотої Орди в 1238 р. була загарбана основна частина Поділля, остаточно розграбували його війська Галицько-Волинського кн. (похід 1257 р. в Болохівську землю)[джерело?].

Територія князівства охоплювала землі від межиріччя рік Стрипи та Золота на заході до Дніпра на сході, на південному сході природною межею була річка Дністер. На півдні кордоном була межа степової зони, підконтрольної тоді Золотій Орді. На півночі межувало з Волинською і Київською землями.

За Ґваньїні, Подільський край дуже широкий: із заходу йде від мультянського та волоського кордону і простягається до ріки Дон. Тут мався на увазі Подільський улус Золотої Орди. А П. князівство займало власне землі Малого Поділля.

Історія[ред.ред. код]

Останнім галицько-волинським монархом був Юрій II Болеслав — син дочки Юрія I Марії та мазовецького князя Тройдена I. Він врегулював відносини з Золотою Ордою, визнав свою залежність від неї, здійснив у 1337 році спільний з ординськими військами похід на Польщу. Підтримуючи мир з Литвою і Тевтонським орденом, Юрій II був у неладах з Польщею та Угорщиною, які готували спільний наступ на Галицько-Волинське князівство. Після його отруєння в 1340 р. розгонулась боротьба за землі ГВК між великим князем Волинським, Любартом і польським королем Казимиром ІІІ. 1349 року король Казимир III захопив Галицьку землю. У квітні 1350 року угорський король Людовик уклав з Казимиром ІІІ угоду, за якою Угорщина «відступала свої спадкові права» на Руське королівство пожиттєво Казимирові III.

Коріятовичі[ред.ред. код]

Герб Коріятовичів «Св. Юрій»

Коріятовичі почали опановувати Поділля після поділу Руського королівства. У 1362 році четверо братів Коріятовичів: Олександр, Юрій, Костянтин і Федір брали участь у війську стрийка (дядька по-батькові) — великого князя Ольгерда — у битві на Синіх Водах. За це 1363 року за братами були закріплені їх володіння на Поділлі та утворено Подільське князівство. Брати були співправителями цього князівства: Юрій тримав Кам'янець, а Костянтин — Смотрич. Федір у цей час перебував в Угорщині. У 1371 році в Поділля повернувся Олександр Коріятович. Першими правителями були князі Юрій та Олександр Коріятовичі, які до 1366 виступали на боці Ґедиміновичів. Також відомі інші брати Коріятовичі: Борис, Василь (Семен Юрійович, як імовірний син Юрія Коріятовича, з'являється лише раз серед свідків документа, виданого представниками старшого покоління). У документах вони виступають або парою, або поодинці. Загалом такий спосіб правління не є чимось надзвичайним для того часу.

У 1366 році Подільське князівство потрапило у васальну залежність від Польського Королівства, правителі Олександр Коріатович i Юрій сплачували данину королю Казимирові III. Відтоді володарі Подільського князівства виступають парою — старший і наступний за віком князі (дуумвірат).

1372 року князь Юрій запрошений посісти престол у сусідньому Молдовському князівстві, перебував на ньому до 1377, коли був отруєний у Сучаві місцевими боярами (похований у монастирі біля міста Бирлад). У 1374 році він переніс столицю Поділля зі Смотрича до Кам'янця і збудував тут місто-фортецю із замком і міськими фортифікаціями. Тоді ж Кам'янець отримав від князів Юрія й Олександра Маґдебурзьке право. Його наступником став брат Олександр, який раніше володів також Володимиром і Крем'янцем.

Після смерті в 1370-му Казимира III син його сестри Людовик Угорський став Королем Руси за вишеградськими домовленостями. 1372 року він передав владу над Галичиною своєму наміснику — князю сілезькому Владиславу Опольчику (13721379, 13851387).

1377 — князі Олександр і Борис, внаслідок військового походу угорського короля Людовика на руські землі, визнали ленну залежність від нього, свідченням чого є знайдена монета подільського півгроша із зображенням на реверсі анжуйського герба  Карбувалася монета у Смотричі, першій столиці Подільського князівства. «Дуетів» старших Коріатовичів було декілька: Юрія та Олександра, Олександра й Бориса, Бориса й Костянтина, Костянтина та Федора, Федора й Василя. Із цією традицією не узгоджується той факт, що монети, які останнім часом атрибутуються Коріатовичам, несуть на собі ім'я лише одного із них — Костянтина. Таких монет збереглося лише декілька. На них зображено, з одного боку, Юрія Змієборця, с другого — герб Карла I Роберта — зліва біло-червоні смуги Арпадів, зправа — жовті лілії на синьому щиті Анжу-сицілійської династії; двосторонній напис прочитується фахівцями як «Монета князя Костянтина, дідичного господаря Смотрича». Монети були взоровані за «руськими грошиками», які карбувались у Львові, і мали назву «подільських півгрошиків». Одною із причин, чому Коріати визнавали Карла I сюзереном, могло бути те, що його першою дружиною (від 1305 р.) була донька Льва II Ю́рійовича.

Зі смертю Людовика Угорського його старша дочка Марія стала титулярною Королевою Угорщини (1382—1395), Галичини і Володимирії (13821387). Молодша дочка Ядвіґа отримала Польщу, де правила у 1384—1399 рр. Після смерті короля Людовіка І Угорського (1382) князі Борис і Костянтин-молодший узяли дієву участь у обранні Ягайла на королівський престол й одруженні його з 12-річною королевою Польщі Ядвіґою Анжуйською.

Близько 1389 року Федір Коріятович успадкував Поділля по смерті старших братів. 1392 року вступив в союз з Свидригайлом — на той час князем Вітебським, що також противився політиці Ягайла, спрямованій на повне підпорядкування удільних князівств аж до їх ліквідації.

Приєднання Поділля до Литви (де-факто)[ред.ред. код]

Подільське князівство станом на 1393 рік[1]

Після війни Кейстута з Ягайлом у 1385 р. укладено Кревську унію. 4 березня 1386 р. Ягайло коронувався на польський престол. Вже у 1387 р. польські війська разом з литовськими витіснили з Галичини угорські залоги і приєднали її до Польщі. У 1386—1388 pp. найбільших удільних князів примушено дати присяжні грамоти на вірність «королю, королеві і короні польській», що, згідно з тогочасним феодальним правом, означало перехід князів у васальну залежність від польського короля. Одразу ж після її укладення найбільші удільні князі разом із залежними від них феодалами російських, українських і білоруських земель відмовилися визнати владу Ягайла.

Але Коріятовичі зберегли ленну присягу Угорському королівству, через що вони виявилися єдиними серед удільних князів, котрі не склали присяги вірності Владиславові II Ягайлові.

За угодою, укладеною в 1392 в Острові, польський король Владислав II Ягайло, двоюрідний брат Вітовта, визнав його довічним правителем Литовського князівства. 1393року Вітовт захопив Кам'янець-Подільський[2]. Він ліквідував на території України найбільші удільні князівства — Волинське, Київське, Новгород-Сіверське та Подільське, створив замість них звичайні литовські провінції, в яких правили великокнязівські намісники, а Західне Поділля змушений був передати Ягайлові.

Внаслідок військового походу Вітовта восени 1394 князі Федір і Василь Коріятовичі були змушені здати Кам'янець і тікати до сусіднього Молдовського князівства, а звідти — на Закарпаття. Там Федір як васал і родич угорського короля Сиґізмунда І Люксембурзького (зайняв трон в результаті шлюбу із 14-річною Марією Угорською) отримав у володіння місто Мукачеве і комітат Берег.

У 13931414 Федір Коріятович роках був власником Бардіїва. Заснував монастир у Мукачеві (тут подібно був похований) і привів на Закарпаття близько 40 тисяч подолян (деякі історики вважають це легендою[3]).

Боротьба за Поділля на межі XIV—XV ст.[ред.ред. код]

У червні 1395 королем Польщі Ягайлом західна частина Поділля (за виключенням околиць Теребовлі і Стінки) із замками і містах Кам'янець, Смотрич, Червоногрод, Скала, Бакота була надана на княжому праві (ius ducalis) краківському воєводі Спиткові з Мельштина. Він підписувався як «пан та дідич Князівства Подільського і Самбірської землі, воєвода і староста краківський». Не вживав титулу князь. Після його загибелі у серпні 1399 у битві на Ворсклі.

Після цього король польський Ягайло посилає гінців до свого брата Свидригайла, який в той час перебував у Прусії. Король сплачує великі суми за борги, в які князь увійшов, перебуваючи в землях хрестоносців. Тоді призначає на його утримання Подільську землю, викуплену за угодою від вдови Спитка з Мелштина, Єлизавети, і синів покійного, Яна і Спитка, за п'ять тисяч широких чеських грошів, а також Жидачівську землю і повіти Стрий, Шидлов, Стобніцу, Другню, Усьце; крім того, дає тисяч чотириста марок на рік з королівських соляних копалень.

Однак і настільки великими благодіяннями, милостями і щедротами король не зміг вгамувати бурхливу натуру Свидригайла; і той не зазнавши ніякої образи, знову подався до хрестоносців в надії оволодіти Литовським князівством. При цьому Свидригайло розраховував на підтримку розміщених у подільських замках охоронних загонів поляків і русинів. Коли ж після втечі князя король польський, Ягайло, зажадав повернення йому подільських замків, то руські й польські старости цих замків зухвало відповіли йому відкритим заколотом.

У цій непевній обстановці, після втечі Свидригайла, 1402 року на Поділлі, знову появився Федір Коріятович. При допомозі свого брата Василя, який утримав Бозьке князівство Федір намагався знову захопити Подільську землю. Однак місцеві старости його ув'язнили; ціною свободи для братів були акти (пол. homagialne) Ягайлу (Василь склав 1 липня 1403 року в Грубешові, Федір через кілька днів в Щекарові) про відмову від прав на княжіння. Фактично автономію князівства було відмінено до 1430 р.

У 1404 р. Владислав здійснив похід в Подільську Землю зайняв Кам'янець. Король доручив правління над замками і землею Подільською Пйотрові Шафранцеві, через кілька років Пйотрові Карваціану, каштеляну добжинському, потім Анджею з Тенчина, підстолію краковському, після нього Пйотрові Влодковичу Харбіновському.[4]

«Перелік загонів, прапорів й гербів земель королівства й мужів, котрі брали участь у пруській війні (Битва Грюнвальд-Танненберг). Сімнадцята, вісімнадцята і дев'ятнадцята хоругви — землі Подільської, яка мала три прапора, через численність свого населення; кожне з них мало сонячний лик на червоному полі.»

Після першого Торунського миру наступного дня після зустрічі короля з пруським магістром, Владислав, король польський, віддає Поділля в тримання Олександру-Вітовту, великому князю литовському. Ця передача була проведена без відома і згоди єпископів і вельмож Польського королівства, що викликало з їхнього боку сильне роздратування і невдоволення, оскільки король недостатньо зважив майбутні усобиці, які можуть статися через це в Польському королівстві.

З 1411 року все Поділля знаходилось у владі великого князя Литовського. Після перемоги над Тевтонським орденом, який став васалом Польщі, знову з'явилися надії на незалежність Великого князівства Литовського. Новий розклад сил був закріплений Городельскою унією 1413 р. Ця унія визнавала незалежність Литви і після смерті Вітовта, але під зверхністю польського короля. У 1414—1425 рр. Вітовт призначив старостою подільським Юрія Гедигольда.

Подільська війна 1430-х років[ред.ред. код]

Польща за Владислава II

Скористасшись міжусобицею в Литві, в 1430 р польське військо знову вторглося на Поділля. Але поляки зустріли сильний опір місцевого населення, очолюваного князями Федьком Несвизьким, князем Олександром Носом та Івашком Рогатинським. У битві на річці Мурафа поляки зазнали поразки від Федька, але згодом між великим литовським князем Свидригайлом і Федьком спалахнув конфлікт, в результаті якого останній перейшов на бік Польщі і допоміг полякам захопити Західне Поділля. Володіння кн. Федька (Вінниця, Хмельник, Соколець) перейшли до корони польської, й при допомозі молдавського воєводи полякам вдалось захопити Брацлав, який литовці відвоювали дещо пізніше[5].

1431 року війська польського короля Ягайла завдали поразки повсталому Свидригайлові, і останній змушений був укласти перемир'я, відповідно до якого Подільське князівство було розділене на дві частини (західне Поділля відійшло до Польщі, на його території у 1434 створили Подільське воєводство) зі столицею в Кам'янці-Подільському. Перший староста провінції — Пйотр Одровонж з 1434 р. Але Свидригайло не відмовився від подальшої боротьби і Східне Поділля включив до своїх володінь, Великого князівства Руського. У своїй політиці він спирався на українських і білоруських князів і бояр, невдоволених привілейованим становищем католиків.

Фактично Велике князівство Руське (1432—1435) перестало існувати після поразки українсько-білоруських військ Свидригайла у битві біля Вількомира 29-30 серпня 1435 року. Після втрати престолу Литви він залишався в цих областях до 1437 р.

1447 р. Теодорик Бучацький Язловецький в результаті походу приєднав до Подільського воєводства північно-східні повіти із замками в Летичеві, Хмільнику і Караул (вигнав литовську залогу, попав у немилість до короля).

У 1566 р. на території східного Поділля було створено Брацлавське воєводство, а післ Люблінської унії (1569) Литва передала його (разом з іншими руськими територіями) Польщі.

Список князів[ред.ред. код]

Герб Ім'я Роки життя Період правління Інші титули
POL Kamieniec Podolski COA.svg Костянтин Коріятович  ? — 1390 1362—1389 Подільський князь
POL Kamieniec Podolski COA.svg Юрій Коріатович  ? — 1374 1370—1374 Подільський князь, молдавський господар (1374)
POL Kamieniec Podolski COA.svg Олександр Коріятович  ? — 1380 1374—1380 Подільський князь
POL Kamieniec Podolski COA.svg Федір Коріятович  ? — ? 1389—1393 Подільський князь (намісник)
POL COA Leliwa.svg Спитко Мельштинський 1364—1399 1395—1399 Пан та дідич (князь) Подільський
Pohonia.svg Свидригайло Ольгердович 1355—1452 1399—1402 Подільський князь, Великий князь Литовський і Руський (1430—1439)
Herb Lytwa (Alex K).svg Вітовт Великий 1350—1430 1411—1430 Великий князь Литовський (1393—1430)
POL COA Leliwa.svg Юрій Гедигольд  ? — 1435 1415—1423 Литовський боярин, воєвода київський до 1411 року, Подільський староста
POL COA Korybut.svg Федько Несвізький  ? — після 1435 1430—1434 Подільський намісник (1430—1434), князь Збаразький і Несвіжський.
POL COA Leliwa.svg Іван Монивидович  ? — 1458 1437—1438 литовський боярин, маршалок Свидригайла, Подільський староста

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Михайловський, Віталій (2012). Еластична спільнота. Подільська шляхта в другій половині XIV - 70-х роках XVI стю (українська). Київ: Темпора. с. 450. ISBN 978-617-569-060-4. 
  2. Пламеницька О. Кам'янець- Подільський [Текст] / Пламеницька О. — К. : Абрис, 2004. — 256 с. — С.35
  3. Дмитро Дорошенко. Нарис історії України
  4. Jana Długosza Kanonika Krakowskiego Dziejów polskich ksiąg dwanaście. — Krakow, 1868. — tom 3. — S. 527.
  5. Ян Длугош «Річники, або хроніки славного королівства Польського», в 11 томах, 12 книгах, 1455 р. Ioannes Dlugossius, Longinus. Annales seu cronicae incliti Regni Poloniae

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Михайловський В. Подільське князівство // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 305—306. — ISBN 978-966-00-1142-7.
  • Михайловський В. Спільне правління братів Коріатовичів на Поділлі (1340-ві — 1394 рр.): структура оточення. // Український історичний журнал. — 2009. — № 5;[1]
  • Погорілець О., Саввов Р. Монета подільського князя Костянтина. // Нумізматика. Фалеристика. — 2004. — № 3.
  • Шабульдо Ф. М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. — К., 1987.
  • Шостопал А. Монети XIV ст., карбовані на Поділлі. // Нумізматика. Фалеристика. — 2007, № 3.
  • Akta unji Polski z Liwtą 1385—1791. Wyd. Stanisław Kutrzeba i Władysław Semkowicz. — Kraków, 1932.
  • Czamańska I. Mołdawia i Wołoszyzna wobec Polski, Węgier i Turcji w XIV i XV w. — Poznań, 1996.
  • Halecki O. Przyczynki genealogiczne do dziejów układu krewskiego. // Miesięcznik heraldyczny. 1935. R. XIV. № 7—8.
  • Jana Długosza Kanonika Krakowskiego Dziejów polskich ksiąg dwanaście. Krakow, 1868/(Ян Длугош. Історія польська в 12 книгах. Переклад з латини К. Мехержинського)
  • Kurtyka J. Podole pomiędzy Polską i Litwą w XIV i 1 połowie XV wieku. // Kamieniec Podolski. Studia z dziejów miasta i regionu. — Kraków, 2000.
  • Prochaska A. Podole lennem Korony 1352—1430. // Rozprawy Akademii Umiejętnośi. Wydział Historyczno-Filozoficzny, seria 2 — Kraków, 1895, t. 7.
  • Tęgowski J. Pierwsze pokolenia Giedyminowiczów. — Poznań—Wrocław, 1999.
  • Tęgowski J. Sprawa przyłączenia Podola do Korony Polskiej w końcu XIV wieku. // Teki krakowskie. T. V. Kraków, 1997.
  • Tęgowski J. Wydarzenia na Rusi w drugiej połowie 1382 r. // Cracovia. Polonia. Europa. Studia z dziejów średniowiecza ofiarowane Jerzemu Wyrozumskiegu w sześćdziesiątą piątą rocznicę uridzun i czterdziestolecie pracy naukowej. — Kraków, 1995.
  • Длугош Я. Грюнвальдская битва. — М. : Изд. АН СССР, 1962.
  • Молчановский Н. Очерк известий о Подольской земле до 1434 года. — К., 1885.