Перейти до вмісту

Поділ (політика)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Поділ
CMNS: Поділ у Вікісховищі
Острів Ірландія після поділу між переважно ірландською націоналістичною Південною Ірландією (сьогодні Республіка Ірландія) та Північною Ірландією з ірландськими юніоністами (сьогодні частина Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії).

У політиці поділ — зміна політичних кордонів, що перетинають принаймні одну територію, що утворює єдине адміністративно-політичне ціле та яку якась спільнота вважає батьківщиною.[1]

Історія

[ред. | ред. код]

Брендан О'Лірі розрізняє поділ від сецесії, які відбуваються в межах існуючих визнаних політичних одиниць.[1]

Для Арі Дубнова та Лаури Робсон поділ — це фізичний поділ території за етно-релігійними ознаками на окремі національні держави. Вони розміщують поділ у контексті розбудови миру після Першої світової війни та «нових розмов навколо етнічної приналежності, національності та громадянства», які виникли після неї.[2] Повоєнні угоди, такі як система мандатів Ліги Націй, просували «нову політичну мову етнічного сепаратизму як центрального аспекту національного самовизначення, одночасно захищаючи і маскуючи тяглість і навіть розширення французької і, особливо, британської імперської влади»[3].

У той час як Ранабір Самаддар визначає розпад Австро-Угорщини як приклад поділу внаслідок конкуруючих національних амбіцій, він погоджується, що поділ набув популярності після Першої світової війни, зокрема з поділом Османської імперії. До цього моменту він стверджує, що основним виправданням пропозицій про кордон стала етнічна приналежність.[4]

Після Другої світової війни Дубнов і Робсон стверджують, що поділ перетворився з «імперської тактики на організаційний принцип світової дипломатії».[5]

Вчені тісно пов'язують поділ із насильством. Відстежуючи прецедент поділу Ірландії у переселенні населення на території колишньої Османської імперії та створенні національних «більшостей» і «меншин», Дубнов і Робсон підкреслюють, що розділи після Ірландії містили пропозиції передати «незручне населення на додаток до насильницького територіального поділу в окремі держави», що, як вони зазначають, мало насильницькі наслідки для місцевих акторів, на яких було покладено завдання «вирізати фізично окремі політичні одиниці на місцях і зробити їх етнічно однорідними».[6]

Т. Г. Фрейзер зазначає, що Велика Британія запропонувала поділ як в Ірландії, так і в Палестині як метод вирішення конфлікту між конкуруючими національними групами, але в жодному випадку це не поклало край насильству між громадами. Швидше, стверджує Фрейзер, поділ лише надав цим конфліктам «новий вимір».[7]

Аналогічно, А. Дірк Мозес стверджує, що поділ «не стільки вирішує проблеми меншин, скільки розкладає їх по різних контейнерах, оскільки проблеми меншин знову з'являються в розділених одиницях», відкидаючи те, що він називає «божественною картографією», яка прагне «акуратно нанести на карту народи, природно розміщені на їхніх батьківщинах», через ігнорування гетерогенної реальності ідентичності в реальному світі.[8]

Аргументи за

[ред. | ред. код]
  • історизм — поділ неминучий або вже триває
  • останній засіб — цей поділ має здійснюватися, щоб уникнути найгірших наслідків (геноциду чи широкомасштабної етнічної чистки), якщо всі інші засоби не спрацюють
  • витрати-вигоди — цей поділ пропонує кращі перспективи зменшення конфлікту, ніж якщо існуючі кордони не змінюватимуться
  • краще завтра — цей поділ зменшить нинішнє насильство та конфлікт, а нові більш однорідні держави будуть більш стабільними
  • суворий кінець — неоднорідність призводить до проблем, тому однорідні держави мають бути метою будь-якої політики[1]

Аргументи проти

[ред. | ред. код]
  • національна територіальна єдність буде втрачена
  • двонаціоналізм і багатонаціоналізм не є небажаними
  • неможливість справедливого розділу
  • важко вирішити, як буде проведено новий кордон(и).
  • ймовірність безладів і насильства
  • само поділ не призводить до бажаної гомогенізації
  • питання безпеки, що виникають в межах кордонів нових держав[1]

Деніел Познер стверджував, що поділ різноманітних спільнот на однорідні спільноти навряд чи вирішить проблеми спільного конфлікту, оскільки зміни кордонів змінять стимули акторів і породять нові розколи.[9] Наприклад, у той час як мусульманський та індуїстський розкол міг бути найбільш помітним серед руху за незалежність Індії, створення релігійно однорідної індуїстської держави (Індія) та релігійно однорідної мусульманської держави (Пакистан) призвело до нових соціальних розколів за іншими ознаками, ніж релігія, в обох цих державах.[9] Познер пише, що відносно однорідні країни можуть бути більш схильні до насильства, ніж країни з великою кількістю однакових етнічних груп.[10]

Приклади

[ред. | ред. код]

Примітні приклади: (Див. Категорія: Розділ)

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Brendan O'Leary, DEBATING PARTITION: JUSTIFICATIONS AND CRITIQUES [Архівовано 31 жовтня 2019 у Wayback Machine.]
  2. ↑ Dubnov, Arnie; Robson, Laura (2019). Partitions: A Transnational History of Twentieth-Century Territorial Separatism. Stanford, CA: Stanford University Press. с. 1.
  3. ↑ Dubnov; Robson, pp.1-2
  4. ↑ Samaddar, Ranabir (2005). Partitions: Reshaping States and Minds. Abingdon: Frank Cass & Co. с. 92—124.
  5. ↑ Dubnov; Robson, p.11
  6. ↑ Dubnov; Robson, p.7
  7. ↑ Fraser, T.G. (1984). Partition in Ireland, India and Palestine. London: Macmillan.
  8. ↑ Dubnov; Robson, pp.258-263
  9. ↑ а б Posner, Daniel N. (26 вересня 2017). When and why do some social cleavages become politically salient rather than others?. Ethnic and Racial Studies. 40 (12): 2001—2019. doi:10.1080/01419870.2017.1277033. ISSN 0141-9870.
  10. ↑ Posner, Daniel N. (2003). The Colonial Origins of Ethnic Cleavages: The Case of Linguistic Divisions in Zambia. Comparative Politics. 35 (2): 127—146. doi:10.2307/4150148. ISSN 0010-4159. JSTOR 4150148.
  11. ↑ Today in History – June 20: Mountaineers Always Freemen. Washington, D.C.: Library of Congress. Процитовано 25 березня 2018.
  12. ↑ A State of Convenience: The Creation of West Virginia, Chapter Twelve, Reorganized Government of Virginia Approves Separation. Wvculture.org. West Virginia Division of Culture and History. Процитовано 25 березня 2018.
  13. ↑ Davies, p. 101
  14. ↑ Samuel Leonard Sharp: Poland, White Eagle on a Red Field
  15. ↑ Norman Davies: God's Playground
  16. ↑ Debates of the Senate of the Dominion of Canada

Література

[ред. | ред. код]
  • Berg, Eiki. «Re-examining sovereignty claims in changing territorialities: reflections from ‘Kosovo Syndrome’.» Geopolitics 14.2 (2009): 219—234.
  • Downes, Alexander B. «More Borders, Less Conflict? Partition as a Solution to Ethnic Civil Wars.» SAIS Review of International Affairs 26.1 (2006): 49–61.
  • Fearon, James D. «Separatist wars, partition, and world order.» Security Studies 13.4 (2004): 394—415.
  • Horowitz, Michael C., Alex Weisiger, and Carter Johnson. «The limits to partition.» International Security 33.4 (2009): 203—210.
  • Kumar, Radha. «The Partition Debate: Colonialism Revisited or New Policies?.» The Brown Journal of World Affairs 7.1 (2000): 3–11.
  • Kumar, Radha. «Settling Partition Hostilities: Lessons Learned, Options Ahead.» The Fate of the Nation-state (2004): 247.
  • O'Leary, Brendan. «Debating partition: justifications and critiques.» Revised version of portion of a paper presented at final conference of the Mapping frontiers, plotting pathways: routes to north–south cooperation in a divided island programme, City Hotel, Armagh, 19–20 January 2006. University College Dublin. Institute for British-Irish Studies (2006).
  • Robson, Laura. States of Separation: Transfer, Partition, and the Making of the Modern Middle East. University of California Press (2017).
  • Sambanis, Nicholas, and Jonah Schulhofer-Wohl. «What's in a line? Is partition a solution to civil war?.» International Security 34.2 (2009): 82–118.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Поділ_(політика)