Поезія 1847–1850 років (Оренбурзька або Мала книжка)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тарас Шевченко. Автопортрет (1849)

Поезія 1847—1850 років — чотири рукописні книги поезій Тараса Шевченка, створені ним на засланні. Чотири книги (в одній оправі)[1], за літературною традицією, мають кілька умовних назв: «Мала книжка» (МК)[2]; або «Захалявна книжка».[3] Назва за місцем створення — «Оренбурзька книжка». Та ж «традиція»[2] популяризує такі автобіографічні визначення, як «невольнича поезія» або «муза», зроблені поетом 24 лютого й 6 березня 1858 року у «Щоденнику».[4]

Передумови[ред. | ред. код]

Створення «Малої книжки поезій» Тараса Шевченка — стало унікальним випадком у світовій літературі, на середину XIX століття не існувало поетичних книг, написаних наперекір прямій забороні писати від самодержавного правителя-імператора (Микола I). За 44 дні до залишення місця свого заслання на Мангишлаку,[5] 19 червня 1857 року, Шевченко занотував у «Щоденнику»:[6]

Ліві лапки …Якби я був недолюдок, кровопивець, то й тоді для мене влучнішої кари не можна було б придумати, як заславши мене до Окремого Оренбурзького Корпусу салдатом. Ось де причина моїх невимовних страждань. І до всього цього мені ще заборонено малювати. Відібрати найблагороднішу частину мого бідного існування! Трибунал під головуванням самого Сатани не міг би проголосити такого холодного нелюдського присуду. А бездушні виконавці присуду виконали його з обурливою точністю. Праві лапки
Ліві лапки Авґуст-поганин, заславши Назона до диких Ґетів, не заборонив йому писати й малювати. А християнин М[икола І] заборонив мені й те, і друге. Обидва кати. Але один із них — кат-християнин і християнин девятнадцятого віку, що на його очах виросла найбільша держава в світі, виросла на основах Христового заповіту. Праві лапки
Ліві лапки …Не знаю напевне, чому я завдячую, що мене за десять літ не піднесли навіть до ранґи унтер-офіцера, — чи впертій антипатії, яку я маю до цього упривілейованого стану, чи своїй безтурботній хахлацькій упертості? Здається, одному й  другому. В незабутній день [30 травня 1847 р.] оголошення мені конфірмації [7] я сказав собі, що з мене не зроблять салдата! Так і не зробили. Я не те що глибоко, навіть і поверхово не вивчився ані одної вправи з рушницею. І це підносить мою амбіцію. Дітвацтво й більш нічого. Праві лапки

Шевченком Овідій Назон вважався «найдосконалішим творінням всемогутнього Творця всесвіту». За словами письменника-перекладача Андрій Содомора, у Шевченка були «найвиразніші сліди ремінісценцій з Овідія», зокрема, вірш «Думи мої…» деталями перегукувався з початковою елегією «Скорбот».[8][9] Але образ світу, відтворений Шевченком на засланні, як відзначають дослідники, суттєво відізняється від Овідієвого — поет продовжував носити в собі, «неначе цвяшок, в серце вбитий...», образ України.[10][11] В поезії Шевченка відсутні Овідієві визначення «киргизів убогих» як диких варварів та каяття перед імператором-«катом»:

Ліві лапки О думи мої! О славо злая!
За тебе марно я в чужому краю
Караюсь, мучуся... але не каюсь!..
Люблю, як щиру, вірну дружину,
Як безталанную свою Вкраїну![12] 		Праві лапки

Історія[ред. | ред. код]

Шевченко називав поетичні збірки 1847–1850 років «книжечками»:

Ліві лапки І четвертий рік минає
Тихенько, поволі,
І четверту начинаю
Книжечку в неволі
Мережати, — змережаю
Кров'ю та сльозами
Моє горе на чужині…[13] 		Праві лапки

«Книжечка» за 1847 рік[ред. | ред. код]

Докладніше: Другий Кобзар
Тарас Шевченко. «Форт Карабутак» (1848—1849). Форт згадується у поезії «У Бога за дверми лежала сокира…»

Три поезії, що увійшли до «книжечки», було написано до київського арешту Шевченка 5 квітня 1847 року: «Лілея» — 25 липня 1846 року, «Русалка» — 9 серпня 1846 року, «Осика» («Відьма») — 7 березня 1847 року. У березні 1847 року поет збирався видати нову збірку творів, умовно назвавши її «Другий Кобзар», причиною цього було те, що літературні права на перший «Кобзар» 1840 року були придбані видавцем Іваном Лисенковим 1843 року.[14] Повний перелік поезій що могли увійти до «Другого кобзаря», виданню якого завадив арешт — невідомо.

Задуману «книжечку» Шевченко продовжив писати в Петербурзі, у жандармському казематі III відділу, де його тримали у справі Кирило-Мефодіївського товариства 44 дні — від 17 квітня до 30 травня 1847 року. У казематі Шевченко створив 13 поетичних шедеврів. Пізніше, вже на засланні, він об'єднав їх у цикл («В казематі») й додатково написав 14-й вірш-посвяту «Згадайте, братія моя…». Зберігся окремий автограф циклу, створений в Орську без поетичної посвяти.[15] Через 8 діб, у ніч з 8 на 9 червня, фельдєґер «доставив» Шевченка з Петербурга до Оренбурга, подолавши відстань майже 2700 км.[16] Увечері 22 червня поета привезли з Оренбурга до Орської фортеці. Всупереч імператорській забороні писати й малювати, весь вільний час від солдатської муштри, Шевченко присвячує творчості. «Княжна» — перша поема, написана поетом на засланні, за його словами: «над Уралом, на чужині, в неволі» (окремий автограф).[17] До кінця 1847 року Шевченко створив ще 16 віршів і поем. Однак вони не були надруковані за його життя. В останньому вірші «книжечки» 1847 року Шевченко писав:

Ліві лапки То так і я тепер пишу, Папір тілько, чорнило трачу… [...] безнадійно-гірке передчуття…[18] Праві лапки

До «книжечки» увійшла поезія «Думи мої, думи мої, Ви мої єдині…» була написана під час зимівлі Аральської експедиції 1848—1849 років на острові Косарал, про що свідчать чорнові автографи двох уривків у альбомі малюнків і записів народної творчості (арк. 37, 47).[19]

31 жовтня 1849 року Шевченко разом з іншими учасниками Аральської експедиції прибув до Оренбурга для остаточних робіт по опису Аральського моря, про що він писав словами: «живий, здоровий і коли не дуже щасливий, то принамені веселий».[20][21] До кінця 1849 року Шевченко об'єднав 34 поезії у збірку «1847» без назви.[22] Поезії були записані автором без дотримання хронології. Тоді ж, під час заслання, було впорядковано «книжечки» за 1848 і 1849 роки й розпочато четверту — за 1850 рік.[13]

У «книжечці» вказано 30 травня 1857 року — дата оголошення вироку (конфірмації) Олександра II, щодо звільнення Шевченка з військової служби. Назва циклу — «В казематі» й загальна посвята — «Моїм соузникам» (Кирило-Мефодіївцям) з'явилися 18 березня 1858 року у Москві («Більша книжка»). 7-й вірш циклу, присвячений Миколі Костомарову. Повертаючись з заслання, 31 серпня 1857 року, у Саратові Шевченко відвідав матір Костомарова — Т. П. Костомарову (запис у щоденнику поета),[23] Шевченко на окремому аркуші записав цей вірш з деякими відмінами від «Малої книжки» і подарував його Костомаровій. У цьому автографі дата 19 травня 1847 вказує на день побачення Т. П. Костомарової з М. І. Костомаровим, ув'язненим у казематі III відділу.[24] Відомий також окремий найраніший автограф вірша «Рано-вранці новобранці…», включеного до книги.[25]

«Книжечка» за 1848 рік[ред. | ред. код]

Тарас Шевченко. «Місячна ніч на Косаралі» (1848). Косарал згадується у багатьох поезіях 1848—1849 років, зокрема у «І небо невмите, і заспані хвилі.., Готово, парус розпустили…» тощо

У листопаді-грудні 1849 року в Оренбурзі (після закінчення Аральської експедиції) з чорнових автографів до окремої «книжечки» було переписано 60 поезій 1848 року. Вірші «Ой гляну я, подивлюся...», «Та не дай, Господи, нікому...» і поему «Варнак», ймовірно, було створено до ще початку експедиції (11 травня 1848 року), про що поет писав у словах: «меж талами, над тим Уралом».[26] Решта поезій створено у жовтні-грудні на острові Косарал 1848 року під час зимівлі.[20] «Книжечка» має велику кількість віршів на Косаральську тематику: «Ой гляну я, подивлюся...», «Та не дай, Господи, нікому...», «Добро, у кого є господа...», «Ну що б, здавалося, слова...», «Мов за подушне, оступили...», «Немає гірше, як в неволі...», «І небо невмите, і заспані хвилі...», «І знов мені не привезла...», «В неволі, в самоті немає…».

Літературознавцями найбільш значними творами вважаються: «У Бога за дверми лежала сокира...», «Дев'ята сестро Аполона…» («Царі»), поеми «Титарівна» і «Неначе цвяшок в серце битий…» («Марина»), «Швачка», «У тієї Катерини…», «Ой чого ти почорніло...», «У неділеньку у святую...», «У Вільні, городі преславнім...», «Заступила чорна хмара...», «А нумо знову віршувать…». Збереглися чорнові автографи поем в альбомі експедиційних малюнків і записів народної творчості поета, це: «Титарівна» (арк. 32) і «Неначе цвяшок в серце битий…» («Марина») (арк. 36)[19].

«Книжечка» за 1849 рік[ред. | ред. код]

Усі 19 поезій «книжечки» з датою «1849» створені Шевченком під час перебування Аральської експедиції на Косаралі й Раїмі (там поет перебував від кінця січня 1849 року й до початку морської кампанії 6 травня; кампанія того року скінчилася 22 вересня).[20] Зустрічаючи на Косаралі новий 1849 рік, Шевченко описав у листі до Варвари Рєпніної цей період словами:

Ліві лапки Літо минало у морі, зима в степу, в заметеній снігом джеломійці наче курінь… не описую вам цієї неісходимої пустелі… жодного помислу натхненного — проза й проза або, краще сказати, степ і степ![27] Праві лапки
Тарас Шевченко. Зимівля на Косаралі. «Хлопчик розпалює грубку». (1848)

У «книжечку» поезії було об'єднано в Оренбурзі після закінчення експедиції — у листопаді-грудні. В альбомі присутні експедиційні малюнки і записи народної творчості:[19] є чорнові автографи поеми «У Оглаві…» («Сотник») (арк. 1), віршів «Ми вкупі гралися, росли…» (арк. 5), «Готово, парус роспустили…» (арк. 9), «За сонцем хмаронька іде…» (арк. 33), «Ми восени таки похожі…» (арк. 33). В Оренбурзі у листопаді 1849 року (попередній запис рукою поета має дату 17 листопада) Шевченко переписав вірш «Не додому вночі йдучи…»[28] до альбому Федора Лазаревського і проставив дату написання твору: «1848 – грудня 24. Косарал.»[29]

Цього часу Шевченко написав таку поезію, пов'язаний із забороною й вилученням з продажу першого «Кобзаря», яка потрапила до «книжечки»:

Ліві лапки Либонь, уже десяте літо, Як людям дав я «Кобзаря»… Неначе й не було мене. [30] Праві лапки

Й поезію про твори, що мали увійти до «Другого Кобзаря»:

Ліві лапки А я й байдуже. Книжечки
Мережаю та начиняю
Таки віршами. Розважаю
Дурную голову свою,
Та кайдани собі кую
(Як ці добродії дознають)… 		Праві лапки

«Книжечка» за 1850 рік[ред. | ред. код]

З початку 1850 року й до другого арешту та ув'язнення на гауптвахті, через донос прапорщика М. Ісаєва, 23 квітня — Шевченко встиг написати 13 поезій. Про цей період поет писав словами:

Ліві лапки …Серце холоне, Як подумаю, що, може, Мене похоронять На чужині, — і ці думи Зо мною сховають!.. Праві лапки

Попереджений друзями про обшук, 22 квітня Шевченко був змушений спалити поетичні начерки, більшість листів, малюнки, картини, які б могли свідчити про порушення імператорської заборони писати й малювати.[31] Оренбурзьку книгу поезій 1847—1850 років поету вдалося сховати у штабскапітана Карла Герна. На 20-й день, 12 травня, Шевченка звільнили з арешту й знову відправили до Орської фортеці (5-й батальйон), де він відбував звичайні солдатські будні з муштрою.

23 травня командир Окремого оренбурзького корпусу В. О. Обручов відправив рапорт військовому міністрові про обшук і арешт Шевченка. 7 червня про подію доповіли імператорові Миколі І, який наказав негайно вчинити над рядовим Шевченком найсуворіший арешт до закінчення справи. 25 червня наказ потрапив до Оренбурга, 30 червня — до Орська. Шевченка арештували вдруге. 4 липня його привели до присяги у Спасопреображенській церкві Орської фортеці. 5 липня слідчий доповів командирові Окремого оренбурзького корпусу про закінчення слідства, який 21 липня надіслав докладний рапорт військовому міністрові про результати справи. 2 вересня Обручов віддав наказ звільнити Шевченка з арешту з переведенням його з 5-го до однієї з рот 1-го батальйону, що перебувала у Новопетровському укріпленні, куди поет був терміново відправлений до закінчення каспійської навігації. Трете ув'язнення Шевченка (гауптвахта в Орську), за «носіння іноді цивільного (партикулярного) вбрання…», тривало з 30 червня до 2 вересня (щонайменше) — 65 днів.[32]

Ще 22 січня командир Окремого оренбурзького корпусу В. О. Обручов підписав розпорядження про відправку Шевченка на півострів Мангишлак (з початком навігації на Каспійському морі)[32], про що поет писав у листах до Варвари Рєпніної й Андрія Лизогуба від 7 та 14 березня: [33]

Ліві лапки Мене поженуть 1-го травня у степ, на східний берег Каспійського моря в Новопетровське укріплення, отже знову перевуть будь-яке спілкування з людьми… Праві лапки

Після чотирьохдобового плавання (14-18 жовтня) на поштовому човні по Каспійському морю (170 миль) за штормової погоди, рядового Шевченка, як одного із політичних злочинців, доставили до Новопетровського укріплення.[32][34][35] За сім чорних років заслання на Мангишлаку він не написав жодного поетичного твору. У листі від 22 квітня 1857 року до Якова Кухаренка поет писав:[36]

Ліві лапки Десять літ неволі, друже мій єдиний, знівечили, убили мою і віру і надію, а вона була колись чиста, непорочна, як те дитятко, взятеє од купелі, чистая і кріпкая, як той самоцвіт, камень ошліфований! Але чого не зробить риторда химська?.. Праві лапки

Творчо-редакційна правка[ред. | ред. код]

На Великдень, 7 квітня 1857 року, Шевченко одержав лист від Михайла Лазаревського зі звісткою щодо можливого звільнення, а також листи від Якова Кухаренка й Андрія Маркевича. Існує версія, що «книжечка з українськими віршами» була повернута Карлом Герном Шевченку саме на Великдень. Про це можуть свідчити слова поета, що після свят, «вставши раненько, помолився Богу, закачав рукава та й заходився коло оції „Москалевої криниці“». 5 червня Шевченко надіслав Кухаренкові відредаговану «Москалеву кринцю» й, за його виразом, «Бог зна колишні» вірші «Чернець» і «Садок вишневий коло хати...»[36].

Творчу правку поезій 1847—1850 років Шевченко розпочав ще в Новопетровському укріпленні. Поет дописував слова, спершу позначені скорочено або крапками; низку творів закреслив: «І станом гнучим, і красою...», «Чи то недоля та неволя...», «Хіба самому написать...», «На ниву в жито уночі...»[37], «Ну що б, здавалося, слова...», «У Вільні, городі преславнім...», деяким проставив заголовки: «Швачка», «Чума», «А. О. Козачковському» і присвяти: «Москалева криниця» — Я. Кухаренкові, «Чернець» — Пантелеймону Кулішу тощо. Творчу роботу над текстом Шевченко продовжив, повертаючись із заслання, у Нижньому Новгороді, Москві та Петербурзі.[38]

Після звільнення[ред. | ред. код]

Через передчасне звільнення Іраклієм Усковим Шевченка від солдатської служби, 2 серпня 1857 року поета було оголошено в розшук — командир Окремого оренбурзького корпусу Василь Перовський наказав його «звільненого» доставити до Оренбурга. Поет довідався про це 20 вересня у Нижньому Новгороді, він писав:

Ліві лапки Папір повідомляє про те, що мені забороняється в'їзд до обох столиць і що я — під секретним доглядом поліції. Гарна свобода! Собака на припоні! Це значить, нема за що дякувати, В[аша] В[еличність]![39] Праві лапки

Між 24 лютого (Нижній Новгород) — 18 березня (Москва), Шевченко, зробивши чимало виправлень, переписав більшість творів з Оренбурзької «книжечки» 1847 року до нового рукопису, призначеного для друку («Більша книжка»). Тоді він дав рукопису назву «Поезія 1847 р.». Нову редакцію поезії «Криниця» поет вважав твором 1857 року й до «Поезії 1847 року» її не переписав. Спочатку «книжечка» 1847 року закінчувалась поезією «То так і я тепер пишу…»[40], то остаточній редакції її завершує цикл «В казематі. Моїм соузникам посвящаю» (шмуцтитул). Шмуцтитулами відзначені також дві найбільші поеми року — «Княжна» й «Відьма».[41]

Більшість творів «книжечок» 1848 (36 поезій), 1849 (13 поезій) і 1850 (3 поезії) років пізніше було переписано до відповідних розділів «Більшої книжки», також зі значними виправленнями. Розділи залишились без назви. Нову версію «Москалевої криниці» (1857), написану у Новопетровському укріпленні, та елегію «В неволі, в самоті немає…» (1848), написану на Косаралі, Шевченко переписав до нового розділу «Більшої книжки» 1857 року. У елегії поет підводив трагічні підсумки свого 10-річного заслання:[41]

Ліві лапки …І мов у полі сніг заносить
Неохолонувший ще труп. 		Праві лапки

Оправа «книжечок»[ред. | ред. код]

Карл Герн, у якого зберігалась Оренбурзька книжка, у своїх спогадах пригадував, що все, що у нього зберігалося, — ескізи, папери й «книжечка з українськими віршами» Шевченка, — він потім повернув поету.[42][43]  З цього повідомлення не можна встановити ні дати, коли «книжечки» було оправлено, ні особи, яка це зробила. Припускають, що докупи чотири «книжечки» звів і оправив Герн.[38] За спогадами Івана Тургєнєва, він 1859 року бачив у Шевченка «малесеньку книжечку, оправлену в звичайну юхту».[44]  Після смерті поета «книжечка» деякий час зберігалася в Михайла Лазаревського, який дав переплести її в нову шеврову оправу, позолотити обріз й на корінці вибив свої ініціали: «М. Л.».[38]

Зміст[ред. | ред. код]

  • Умовні позначення:
Оренбурзька книжка  • Мала книжка
Назва Сторінка № Зошит ВД Примітка БК
1847 — — 1 1 — 1
Думи мої... Ви моє єдині... 1 — 1 1 — 1
Княжна 3 — 1 1 — 2
Згадайте, братія моя… N.N. 25 2 2 2 — 14
Ой одна я, одна… 27 1 2 2 — 15
За байраком байрак… 28 2 2 2 — 16
Мені однаково, чи буду… 29 3 2 2 — 17
Не кидай матері, казали… 30 4 2 2 — 18
Чого ти ходиш на могилу?… 32 5 3 3 — 19
Ой три шляхи широкії… 36 6 3 3 — 20
Веселе сонечко ховалось… К… 37 7 3 3 Н. Костомарову 21
Садок вишневий коло хати… 39 8 3 3 — 22
Не спалося, а ніч, як море… 40 9 3 3 «1847», 42-43 чисті стор. —
Рано-вранці новобранці… 45 10 3 3 — 23
В неволі тяжко, хоча й волі… 47 11 4 4 — 24
Чи ми ще зійдемося знову?.. 48 12 4 4 — 26
Косар 49 13 4 4 13 мая 1847. в казематі 25
Сонце заходить, гори чорніють… N.N. 51 3 4 4 — —
— 52 — 4 4 чиста стор. —
Відьма 53 4 4 4 «Другий Кобзар»  3
Лілея 83 5 6 6 — 4
Русалка 88 6 6 6 — 5
Мені тринадцятий минало… N.N. 91 7 6 6 — —
Не гріє сонце на чужині… 94 8 6 6 — —
Гори мої високії… 95 — 7 7 Сон (Уривок) —
— 52 — 7 7 чиста стор. —
Гори мої високії… 97 9 7 7 Сон —
Іржавець 104 10 7 7 — 7
О думи мої! О славо злая!.. N.N. 108 11 7 7 — —
Ще як були ми козаками… 109 — 7 7 Полякам 8
Чернець. П. Кулішу 111 12 8 8 — 9
Один у другого питаєм… 118 13 8 8 — 10
Самому чудно. А де ж дітись?.. 119 14 8 8 — 11
Ой стрічечка до стрічечки…[45] 120 15 8 8 — 12
Була собі Катерина… 121 16 8 8 Хустина 6
— 126 — 8 8 чиста стор. —
А. О. Козачковському 127 18 9 9 — 13
Москалева криниця 133 19 9 9 1-ша редакція 79
То так і я тепер пишу… 145 — 10 10 — —
— 158 — 10 10 146-158 чисті стор. —
1848 159 — 11 11 — 27
А нумо знову віршовать… 160 1 11 11 початок на с. 161 27
А нумо знову віршовать… 161 1 11 11 — 27
У Бога за дверми лежала сокира… 162 2 11 11 «1848» —
Тиняючи на чужині… 165 3 11 11 Варнак 28
Ой гляну я, подивлюся… 173 4 11 11 — 29
Та не дай, Господи, нікому… 174 5 11 11 — 30
Дев'ята сестро Аполона… 182 6 12 12 Царі 31
Давид — святий Пророк і цар… 182 7 12 12 Царі 31
І поживе Давид на світі… 184 8 12 12 Царі 31
По двору тихо походжає… 186 9 12 12 Царі 31
Добро, у кого є господа… 188 10 12 12 — —
Бодай кати їх постинали… 189 11 12 12 Царі 31
Не знаю, як тепер ляхи живуть… 191 — 13 27 початок див. 1850 № 7 —
І станом гнучим і красою…[46] 195 8 13 27 — 35
Огні горять, музика грає… 199 9 13 27 — 34
Чи то недоля та неволя… 200 10 13 27 — —
На батька бісового я трачу… 202 11 13 27 — 32
І досі сниться: під горою… 203 12 13 27 — 33
— 206 — 13 27 205-206 чисті стор. —
Буває, іноді старий… 207 13 14 24 — —
Хіба самому написать… 208 14 14 24 — —
Мені, щоб знали ви, не жаль… 211 15 14 24 І золотої й дорогої... 36
Ми вкупі гралися, росли… 212 16 14 24 — 37
Готово! Парус розпустили… 215 17 14 24 — —
Ми восени таки похожі… 216 18 14 24 — 38
— 222 — 14 24 219-222 чисті стор. —
1849 223 — 15 21 — 39
Неначе степом чумаки… 225 — 15 21 — 39
У Оглаві… 226 1 15 21 (Сотник) «1849» —
За сонцем хмаронька іде… 246 2 16 22 — 40
Не додому вночі йдучи… N.N. 247 3 16 22 — 41
Як маю я журитися… 249 4 16 22 — 42
Нащо мені женитися?.. 250 5 16 22 — 43
Ой крикнули сірії гуси… 252 6 16 22 — 44
— 254 — 16 22 чиста стор. —
Якби тобі довелося… 255 7 17 23 — 45
Заросли шляхи тернами… 260 8 17 23 — —
Зацвіла в долині… 262 9 17 23 — 46
У нашім раї на землі… 264 10 17 23 — 47
У Великдень на соломі… 269 11 17 23 — 48
Було, роблю що, чи гуляю… 270 12 17 23 — —
Мов за подушне, оступили… 271 14 18 14 — 49
Не жаль на злого, кругом його… П.С.[47] 272 15 18 14 — 50
Немає гірше, як в неволі… Г.З. 274 16 18 14 — 51
Якби зострілися ми знову… 277 17 18 14 — 52
Неначе цвяшок в серце вбитий… 278 18 18 14 (Марина) —
Неначе праведних дітей… 293 19 19 15 Пророк 53
На ниву в жито уночі 295 20 19 15 (Сичі)[48] —
Меж скалами, неначе злодій… 297 21 19 15 — —
І небо невмите, і заспані хвилі… 305 22 20 16 — 54
І виріс я на чужині… 306 23 20 16 — —
Не для людей, тієї слави… 309 24 20 16 — 55
Коло гаю, в чистім полі… 311 25 20 16 — 56
Якби мені черевики… 314 26 20 16 — 57
І багата я… 315 27 20 16 — 58
Полюбилася я… 316 28 20 16 — 59
Породила мене мати… 317 29 20 16 — 60
Ой я свого чоловіка… 319 30 21 17 — —
Ой виострю товариша… 321 31 21 17 — —
По улиці вітер віє… 322 32 21 17 — 61
Ой сяду я під хатою… 323 33 21 17 — 62
Закувала зозуленька… 324 34 21 17 — 63
Швачка 325 35 21 17 Швачка 73
Ой не п'ються пива-меди… 327 36 21 17 — —
На улиці невесело…[49] 329 37 21 17 — —
У тієї Катерини… 330 38 21 17 — —
— 334 — 21 17 чиста стор. —
Із-за гаю сонце сходить… 335 39 22 18 — 64
Ой пішла я у яр за водою… 336 40 22 18 — —
Не так тії вороги… 337 41 22 18 — —
Ой люлі, люлі, моя дитино… 338 42 22 18 — 65
Ой чого ти почорніло… 339 43 22 18 — 74
Туман, туман долиною… 340 44 22 18 — 66
У неділеньку у святую… 341 45 22 18 — —
У перетику ходила… 345 46 22 18 — —
У неділеньку та ранесенько… 347 47 22 18 — —
Не тополю високую… 349 48 22 18 — —
Утоптала стежечку… 350 49 22 18 — 70
І широкую долину…[50] 351 50 23 19 — 67
Навгороді коло броду… 352 51 23 19 — 68
Якби мені, мамо, намисто… 353 52 23 19 — 69
Не хочу я женитися… 354 53 23 19 — —
Чума… 356 54 23 19 — —
І знов мені не привезла… 358 55 23 19 — —
В неволі, в самоті немає… 359 56 23 19 — 78
Ой умер старий батько… 360 57 23 19 — 72
Не вернувся із походу… 365 58 23 19 — 71
— 366 — 23 19 чиста стор. —
1850 367 — 24 25 — 75
Лічу в неволі дні і ночі… 369 — 24 25 1-ша редакція 75
Ми заспівали, розійшлись… 374 2 24 25 «1850» —
Не молилася за мене…[51] 375 3 24 25 — 76
Петрусь 378 4 24 25 — 77
Мені здається, я не знаю… 388 5 25 26 — —
Якби ви знали, паничі… 391 6 25 26 — —
Буває, в неволі іноді згадаю… 395 7 25 26 продовження на с. 191 —
Титарівна. Унеділю на селі… 399 12 26 13 початок на с. 431 —
Ну що б, здавалося, слова… 410 13 26 13 — —
— 414 — 26 13 413-414 чисті стор. —
У Вільні, городі преславнім… 415 59 27 20 — —
Заступила чорна хмара… 420 60 27 20 — —
Ой хоч буду віять… / ру дуду… 425 — 27 20 фольклорний запис —
— 430 — 27 20 426-430 чисті стор. —
Титарівна. Давно се діялось… 431 — Дод. арк. Дод. арк. продовження на с. 399 —
— 432 — Дод. арк. Дод. арк. чиста стор. —
Поезія 1847—1850 років БК

Опис рукопису[ред. | ред. код]

«Мала книжка». Фототипічне видання 1963 року.

Загальна назва у рукописів відсутня, їхні сторінки мають розміри: 6 × 9,7 см. Кожна «книжечка» вміщає поезії, написані за рік. Титульна сторінка кожної з них позначена роком: «1847», «1848», «1849», «1850».[26] «Книжечки» відкривається елегією, у якій підсумовується пережите поетом за певний рік: «Думи мої...», «А нумо знову віршувать...», «Неначе степом чумаки...», «Лічу в неволі дні і ночі…». Більшість поезій торкалися теми України, не лише сучасної, але й часів козаччини та гайдамаччини. Багато у поезіях оповідалося й про заслання Шевченка і його поневіряння в неволі, казахські степи та російську експансію на казахські землі, свідком якої поет був, про зимівлю на острові Косарал й Аральське море (Арал Тенгизи), першим художником якого він став (Аральська описова експедиція).[20] Таким чином, географічно поезії Шевченка простягалися від українського Берестечка до форту Карабутак у Казахстані.

Кожен зошит рукопису складається з невеликих зошитів in octavo по 8 аркушів кожний (аркуш паперу складено втроє — 16 сторінок). Через те що на засланні Шевченку доводилося ховати зошити за халявою, він називав їх «захалявною книжечкою». У багатьох публікаціях помилково «захалявними книжечками» вважається «Мала книжка» в її теперішньому вигляді. Перша «книжечка», з датою «1847» — складається з 10 зошитів (стор. 1—158); друга, «1848» — з 4 зошитів (стор. 159—222); третя, «1849» — з 9 зошитів (стор. 223— 366); четверта, «1850» — з 4-х (стор. 367—431). Загалом нараховується 27 зошитів (432 сторінки). Папір рукописів білий, пожовтілий, краї з золотим обрізом.[3]

Потім рукописи було оправлено в чорну шкіряну оправу з тисненою подвійною рамкою і чотирма малими подвійними рамками на корінці. Внизу, в останній рамці тиснені золотом букви «М. Л.» (Михайло Лазаревський). При оправі книжки були присутні помилки: деякі частини поезій й цілі поезії підшиті не на своєму місці і навіть в інших «книжечках». Оправа від книжки відірвана.[3]

Як збірка рукописи не публікувалися. З 1867 року тексти рукописів використовують для видань «Кобзаря». За «Малою книжкою» подають основні тексти 42 поезій у Повних зібраннях творів.[52]

У жодному з опублікованих описів Оренбурзької книжки останній аркуш (с. 131-132), який не належить до жодного з 27 зошитів, не описаний.

Опис Доманицького[ред. | ред. код]

1906 року, готуючи перше повне (на той час) видання поезій Шевченка в Російській імперії, Василь Доманицький, дослідивши Оренбурзький манускрипт поета («Малу книжку»), зробив такі висновки:[2]

  1. Перша «книжечка» — 1847 рік (с. 1-158) складається з десяти зшитків (зошитів 1-10), і з ними не сталося ніякої плутанини.
  2. Друга «книжечка» — 1848 рік (с. 159-122) складається з чотирьох зшитків (зошитів 11-14). Зошити 11, 12 (с. 159-190) — з 1848 роком. Зошит 13 (с. 191-206) — з 1850 роком, зошит 14 (с. 207-222) — з 1849 роком. За словами Доманицького: «І тут між иншим виявляється, що вірш „Буває в неволі иногді згадаю…“[40] починається на стр. 395–398, а кінець його ото і єсть „Не знаю, як тепер ляхи живуть…“ на стр. 191 і дальших. Варто тілько прочитати ці два вірші під ряд, і кожен упевниться, що правда на моєму боці».
  3. Третя «книжечка» — 1849 рік (с. 159-122) складається з дев'яти зшитків (зошитів 15-23). Три зошити 15-17 (с. 223-270) — з 1849 роком. Наступні шість зошитів 18-23 (с. 271-366) — з 1848 роком.
  4. Четверта «книжечка» — 1850 рік (с. 159-122) складається з чотирьох зшитків (зошитів 24-27). Зошити 24, 25 (с. 367-398) — з 1850 роком. Зошити 26, 27 (с. 399-430) — з 1848 роком.

Таким чином рік 1849 має 19 віршів, а рік 1850 має 13.

Оренбурзька книжка. Зошити
1848
№ зошита 		сторінки 1849
№ зошита 		сторінки 1850
№ зошита 		сторінки
11 159–174 15 223–238 24 367–382
12 175–190 16 239–254 25 383–398
13 191–206 17 255–270 26 399–414
14 207–222 18 271–286 27 415–430
— — 19 287–302 — —
— — 20 303–318 — —
— — 21 319–334 — —
— — 22 335–350 — —
— — 23 351–366 — —
Порядок зошитів за Доманицьким
1848
№ зошита 		сторінки 1849
№ зошита 		сторінки 1850
№ зошита 		сторінки
11 159–174 15 223–238 24 367–382
12 175–190 16 239–254 25 383–398
26 399–414 17 255–270 13 191–206
18 271–286 14 207–222 — —
19 287–302 — — — —
20 303–318 — — — —
21 319–334 — — — —
22 335–350 — — — —
23 351–366 — — — —
27 415–430 — — — —

У 1907—1908 роках було здійснено два видання «Кобзаря», у якому Шевченкова поезія 1848—1850 років подається згідно з встановленою Василем Доманицьким хронологією.[53] У виданні відсутній поділ на розділи за роками. У ньому вперше відокремлено цикл «В казематі» і три поезії «другого Кобзаря» (умовна назва) від книги «Поезія 1847 р.» — ці твори подано перед поезією «Думи мої… ви мої єдині…». Поділ Шевченкової книги 1847 року суперечить першому висновку Доманицького про те, що з нею «не сталося ніякої плутанини». Але найбільше він суперечить прагненню Шевченка зберегти цю «книжечку» у всій повноті, як це видно з її остаточної редакції 1858 року (Більша книжка).

Галерея[ред. | ред. код]

Автографи:
  • «1847»
    «1847»
  • «1848»
    «1848»
  • «1849»
    «1849»
  • «1850»
    «1850»

Публікації[ред. | ред. код]

Вперше фототипним способом «Мала книжка» була видана 1963 року. Згодом були перевидання 1966 та 1984 років[54].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Словник Української мови в 11 томах  [Архівовано 19 липня 2020 у Wayback Machine.] —
    Книжка — Зброшурована в одне ціле й оправлена певна кількість (понад 5) друкованих або рукописних аркушів.
    Книга — Велика обсягом або важлива за змістом книжка (там же).
  2. ↑ а б в В. Доманицький. Критичний розлід над текстом «Кобзаря».  — К. 1907. С. 186—187}}
  3. ↑ а б в Опис рукописів Т.Г. Шевченка  — К., 1961. С. 93
  4. ↑ Тарас Шевченко. Щоденник. [Архівовано 10 липня 2020 у Wayback Machine.] // Зібрання творів у 6 т. — Т. 5.— К. 2003.
  5. ↑ Леонід Плющ. Екзод Тараса Шевченка. [Архівовано 14 липня 2020 у Wayback Machine.] — К. 2001.
  6. ↑ Тарас Шевченко. Журнал (Щоденник). [Архівовано 10 липня 2020 у Wayback Machine.] Червень 1857.— Переклад Леоніда Білецького.
  7. ↑ Від лат. «confirmatio» – утвердження. На відміну від Європейських країн, де «конфірмацією» називалося затвердження верховною владою судових вироків, у Російській імперії «конфірмація» — виголошення волі імператора без суду. Покарані без суду учасники польського національно-визвольного називались «конфірмованими». «Конфірмовані» в солдати виключались із дворянського стану.
  8. ↑ Публій Овідій Назон. Скорботні елегії. [Архівовано 5 липня 2020 у Wayback Machine.] Переклад Андрія Содомори.
  9. ↑ Андрій Содомора. Дві барви часу Публія Овідія Назона. [Архівовано 5 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Публій Овідій Назон. Любовні Елегії. Мистецтво Кохання. Скорботні елегії. — К. 1999
  10. ↑ Мирослава Шах-Майстренко. Овідій. // Шевченківська енциклопедія в 6 т.— Т. 4. К. 2013.
  11. ↑ Олександр Білецький. Шевченко і західноєвропейські літератури. // Зібрання праць у 5 т. Т. 2. К. 1965.
  12. ↑ Тарас Шевченко. О думи мої! О славо злая!. N. N. [Архівовано 28 січня 2020 у Wayback Machine.] Зібрання творів у 6 т. — Т. 2. Поезія 1847-1861. К. 2003.
  13. ↑ а б Тарас Шевченко. Лічу в неволі дні і ночі… [Архівовано 2 липня 2020 у Wayback Machine.] //  Зібрання творів у 6 т. — Т. 2. Поезія 1847-1861. — К. 2003.
  14. ↑ Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. [Архівовано 17 жовтня 2013 у Wayback Machine.] 1814-1843 — К., 1982., с. 95.
  15. ↑ Тарас Шевченко. [В казематі]. Окремий автограф.— ІЛ, ф. 1, № 69.
  16. ↑ Тарас Шевченко. Журнал (Щоденник). [Архівовано 28 липня 2020 у Wayback Machine.] Вересень 1857.— Переклад Леоніда Білецького.
  17. ↑ Тарас Шевченко. Зоре моя вечірняя… Княжна. Окремий автограф. — ІЛ, ф. 1, № 69.
  18. ↑ Тарас Шевченко. То так і я тепер пишу… [Архівовано 15 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Зібрання творів у 6 т. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — К. 2003.
  19. ↑ а б в Альбом малюнків із записами народної творчості. — ІЛ, ф. 1, № 108.
  20. ↑ а б в г Арал Тенгизи 1848–1849. Малюнки Тараса Шевченка. Денник Олексія Бутакова. Мандрівки Олексія Макшеєва [Архівовано 29 серпня 2021 у Wayback Machine.] — Львів, 2019.
  21. ↑ Тарас Шевченко. Лист до А. І. Лизогуба. 8 листопада 1849. [Архівовано 10 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Зібрання творів у 6 т. — Т. 6 — К. 2003.
  22. ↑ Шевченківська енциклопедія у статті «Мала книжка» подає за 1847 рік 22 твори. // Шевченківська енциклопедія у 6 — т. Т. 4. М-Па. — К. 2013. У збірці є 18 нумерованих творів (1-19, але № 17 пропущено) та три поезії без номера: «Думи мої… Ще як були ми козаками… То так і я тепер пишу…» — разом 21. «В казематі» — 14 поезій (під одним номером). Загалом 34 поезії.
  23. ↑ Запис у щоденнику Шевченка «…30 травня. Ця дата пригадала нам фатальне 30 травня 1847 року, і ми, як діти, заридали…»
    Тарас Шевченко. Журнал (Щоденник). [Архівовано 10 липня 2020 у Wayback Machine.] Серпень 1857.— Переклад Леоніда Білецького.
  24. ↑ Тарас Шевчнко. Николаю Ивановичу Костомарову [Архівовано 13 серпня 2020 у Wayback Machine.] — ЦДАМЛМ України, ф. 506, оп. 1, спр. 7
  25. ↑ Тарас Шевченко. Рано-вранці новобранці… — ІРЛІ, ф. 90, № 27540.
  26. ↑ а б Тарас Шевченко. Оренбурзька (мала) книжка.— ІЛ, ф. 1, № 71.
  27. ↑ Тарас Шевченко. Лист до В. М. Рєпніної. 14 листопада 1849. [Архівовано 27 липня 2020 у Wayback Machine.] // Зібрання творів у 6 т. — Т. 6. Листи 1839-1850 — К. 2003.
  28. ↑ Не додому вночі йдучи // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 484.
  29. ↑ Тарас Шевченко. Не додому вночі йдучи… // Альбом Лазаревських. Записи 1844-1887 рр. — ІЛ, ф. 1, № 66. С. 241
  30. ↑ Тарас Шевченко. Хіба самому написать… [Архівовано 2 серпня 2020 у Wayback Machine.] //  Зібрання творів у 6 т. — Т. 2. Поезія 1847-1861. — К. 2003.
  31. ↑ Ф. М. Лазаревський. Т. Г. Шевченко в Оренбурзі. [Архівовано 14 травня 2021 у Wayback Machine.] // Спогади про Тараса Шевченка. — К. 1982.
  32. ↑ а б в Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. Документи 326-407 (1850) — К., 1982. С. 329—331
  33. ↑ Тарас Шевченко. Листи до різних осіб. 1839-1850. [Архівовано 10 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Зібрання творів у 6 т. — Т. 6 — К. 2003. С. 50—51.
  34. ↑ ІЛШ .— Ф. 1. — № 402. — Справа 69.— Арк. 5.
  35. ↑ А. И. Родзевич. Тарас Шевченко в Закаспийском крае. [Архівовано 26 травня 2019 у Wayback Machine.] // Русская старина. Том LXX. 1891. Выпуск 5. — С. 432-446
  36. ↑ а б Тарас Шевченко. Листи до різних осіб. 1857-1858. [Архівовано 10 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Зібрання творів у 6 т. — Т. 6 — К. 2003. С. 96.
  37. ↑ «На ниву в жито уночі». Архів оригіналу за 15 травня 2021. Процитовано 22 березня 2021.
  38. ↑ а б в Василь Бородін. «Мала книжка» [Архівовано 11 травня 2021 у Wayback Machine.] // Шевченківський словник. У двох томах. — Т. 1.— К. 1976.
  39. ↑ Тарас Шевченко. Журнал (Щоденник).[[https://web.archive.org/web/20200728114259/http://sites.utoronto.ca/elul/Shevchenko/Prose/Zhurnal/shchodennyk05.html Архівовано 28 липня 2020 у Wayback Machine.] Жовтень 1857.— Переклад Леоніда Білецького.
  40. ↑ а б до „Більшої книжки“ не переписано.
  41. ↑ а б Тарас Шевченко. Більша книжка — ІЛ, ф. 1, № 67
  42. ↑ Т. Г. Шевченко. (Письмо К. И. Герна к М. М. Лазаревскому) [Архівовано 12 січня 2021 у Wayback Machine.] // Русский архив. Историко-литературный сборник. 1898. Выпуск 12. — С. 551-555.
  43. ↑ К. І. Герн. Т. Г. Шевченко [Архівовано 14 травня 2021 у Wayback Machine.] // Спогади про Тараса Шевченка. — К. 1982.
  44. ↑ І. С. Тургенєв. Спогади про Шевченка [Архівовано 1 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Спогади про Тараса Шевченка. — К. 1982.
  45. ↑ Ой стрічечка до стрічечки // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 685-686.
  46. ↑ І станом гнучим і красою // Шевченківська енциклопедія: У 6-ти т. — Т.3: І—Л : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2013. — С. 38-40.
  47. ↑ «П.С.» // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 747-748.
  48. ↑ Сичі // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 777.
  49. ↑ На улиці невесело // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 400-401.
  50. ↑ І широкую долину // Шевченківська енциклопедія: У 6-ти т. — Т.3: І—Л : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2013. — С. 44-47.
  51. ↑ Не молилася за мене // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 491-493.
  52. ↑ Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів у 12 т. Т. 2. Поезія 1847-1861 [1] [Архівовано 8 липня 2020 у Wayback Machine.][2] — К. 2003. 
  53. ↑ Т. Шевченко. Кобзар. — Друге видання. С.-Петербург. 1908.
  54. ↑ Мала книжка. Автографи поезій Шевченка 1847—1850.— К., 1984.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Поезія_1847–1850_років_(Оренбурзька_або_Мала_книжка)&oldid=42198323