Пожиттєве перство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Палата Лордів

Пожиттєве перство (англ. life peerage) — шляхетний титул у Сполученому Королівстві, що довічно надається новопосвяченому перу, чий титул не може бути успадкований, на відміну від спадкового перства.

Наразі пожиттєвим перам завжди надається титул барона, відповідно до Закону про пожиттєве перство від 1958 року і надається право на місце в Палаті лордів, якщо вони мають відповідний вік та громадянство. Законні діти пожиттєвих перів мають право називатись ґоноративом (формою звертання) «Шляхетний» (The Honourable), хоча вони не можуть успадкувати саме перство й титул барона.

Історія[ред. | ред. код]

У Великій Британії Корона надає шляхетство двох типів: спадкове або пожиттєве.

Історично, на початках існування парламенту, суверен мав право викликати представників до парламенту на одне засідання, не зобов'язуючись їх знову викликати. З часом було встановлено, що коли пер вже був викликаний до парламенту, то він мав викликатись до кінця свого життя, а пізніше буде також викликано спадкоємців — тим самим закріпивши принцип спадкових перів.

1856 року було прийнято рішення включати до Палати лордів пожиттєвих перів, не дозволяючи їх спадкоємцям зберігати за собою місце в Палаті лордів та розширювати її чисельність.

Уряд вніс законопроєкт про дозвіл на включення двох пожиттєвих перів до Палаті лордів для суддів, які займали цю посаду принаймні п'ять років. Палата лордів прийняла його, але законопрожкт був відхилений в Палаті громад.

Закон про апеляційну юрисдикцію 1887 р. дозволяв Верховним суддям сидіти в Палаті лордів як пожиттєвим перам. До передбачалося, що прийняті таким чином пожиттєві пери будуть засідати в Палаті лордів, поки перебувають на посаді суддів, але в 1887 р. був прийнятий Акт про апеляційну юрисдикцію який встановлював, що колишні судді збережуть свої місця в Палаті пожиттєво. Ця практика закінчилась після оновлення положення щодо Верховного суду Великої Британії у 2009 році.

Сучасність[ред. | ред. код]

1958 року було прийнято Закон про призначення пожиттєвих перів («Life Peerages Act») який врегулював правила призначення довічного перства. Також продовжує діяти закон про призначення апеляційних лордів з суддів. Не було встановлено жодних обмежень щодо кількості судів, які суверен може призначити.

Пер, якому наданий титул згідно із Законом про надання пожиттєвого перства, має право засідати в Палаті лордів за умови, що він або вона досяг 21 року, не має покарання за обвинуваченням у державній зраді та є громадянином Великої Британії або країни-члена Співдружності Націй, і є резидентом платником податків у Великій Британії.

Довічні бароні згідно із Законом про присудження довічного перства висвячуються монархом, але на практиці вони подаються відповідно до пропозицій прем'єр-міністра.

Пожиттєві пери не отримують зарплату, якщо вони не займають міністерські посади. Однак вони мають право на щоденну допомогу в розмірі 300 фунтів стерлінгів на проїзд та проживання під час роботи в парламенті.

Пожиттєві пери можуть отримати свій титул та місце в Палаті лордів декількома шляхами:

  • «Робочі пери» («Working peers»)

«Робочі пери» не утворюють формального класу, але представляють різні політичні партії і мають регулярно відвідувати Палату лордів. Більшість нових надань життєвого перства потрапляють до цієї категорії.

Зазвичай прем'єр-міністр обирає лише перів для своєї власної (правлячої) партії, але дозволяє лідерам опозиційних партій рекомендувати перів з цих партій. Прем'єр-міністр може визначити кількість перів, які може запропонувати кожна сторона; він може також вирішити внести зміни до цих рекомендацій, але зазвичай не робить цього.

  • «Народні пери» («People's peers»)

Перство також може бути надано на безпартійних засадах. Раніше прем'єр-міністр робив номінації за заслугами, але ця функція була частково перенесена на нову Комісію з призначень до Палати лордів з 2000 року. Особи, рекомендовані Комісією подаються прем'єр-міністру для подання монарху на надання пожиттєвого перства. Комісія також ретельно вивчає рекомендації партій щодо призначення нових перів для забезпечення принципу доброчесності. Прем'єр-міністр може визначити кількість перів, які може запропонувати Комісія, а також може внести зміни до рекомендацій. Знову ж таки, на практиці, жодних змін до рекомендацій Комісії не вносяться.

  • «Почесні пери» («Honours»)

Особи можуть бути удостоєні пожиттєвого перства в різних списках відзнак, як нагорода за особисті досягнення. Існує практика, що ці пери можуть не відвідувати регулярно Палату лордів, але вони мають право це зробити, якщо забажають.

Почесне перство надається як нагорода до різних свят: Нового року, Дня народження Королеви (друга субота червня), також списки щодо надання почесного перства формуються на «відзначення» розпуску Парламенту та для позначення кінця роботи прем'єр-міністра.

  • «Державні службовці» («Public offices»)

Пожиттєве перство може надаватись особі, яка виходить на пенсію з важливих державних посад, таких як прем'єр-міністр, спікер Палати громад або архієпископ Кентерберійський чи Йоркський.

Сер Олександр Дуглас-Г'юм який відмовився від свого спадкового титулу 14-го графа Г'юма (англ. 14th Earl of Home), коли став прем'єр-міністром, був першим колишнім прем'єром, що отримав довічну баронію. З 1974 року Дуглас-Г'юм повернувся до Палати лордів, але вже як довічний пер з титулом барона Герсела. Після смерті у 1995 році його син Девід став спадковим пером (15-м графом Г'юмом) і зайняв місце у Палаті лордів.

Гарольд Вілсон, Джеймс Каллагган та Маргарет Тетчер отримали пожиттєве перство після виходу з Палати громад, хоча чоловік Тетчер, Деніс Тетчер, був баронетом.

Багато членів Кабміну, включаючи канцлерів, міністрів внутрішніх та закордонних справ, міністрів оборони, які виходили на пенсію з 1958 року, як правило, отримують пожиттєве перство.

Довічні перства також надаються спікерам Палати громад після виходу на пенсію. Раніше спікери мали право на спадкове перство як віконти.

Прем'єр-міністр також може рекомендувати невелику кількість колишніх державних службовців на надання довічного перства. Це, як правило, включає начальників штабу оборони, членів кабінету міністрів та керівників дипломатичної служби.

Кожен архієпископ Кентерберійський та архієпископ Йорка, які виходили на пенсію з 1958 року, були удостоєні титулу пожиттєвого пера. Деякі інші єпископи — Девід Шеппард з Ліверпуля та Річард Гарріс з Оксфорда, після виходу на пенсію отримали пожиттєве перство.

Лорд-камергер за посадою має бути членом Палати лордів, тому йому надають перство (якщо його в нього нема). Також пожиттєве перство отримають більшість особистих секретарів Королеви та керівників Банку Англії, після виходу на пенсію.

Судді верховного суду стають перами після вступу на посаду.

Після прийняття Закону про Палату лордів 1999 року декілька спадкових перів, які не успадкували своїх титулів й були б виключені з Палати лордів за цим законом, отримали пожиттєве перство.

Кількість[ред. | ред. код]

Надання пожиттєвого перства
відповідно до Life Peerages Act 1958[1]
Прем'єр-міністр Партія Правління Кількість перів За рік
Гарольд Макміллан Консервативна 1957–1963 46 9.2*
Олександр Дуглас-Г'юм Консервативна 1963–1964 16 16.0
Гарольд Вільсон Лейбориська 1964–1970 122 20.3**
Едвард Гіт Консервативна 1970–1974 58 14.5
Гарольд Вільсон Лейбориська 1974–1976 80 40.0**
Джеймс Каллаган Лейбориська 1976–1979 58 19.3
Маргарет Тетчер Консервативна 1979–1990 201 18.2
Джон Мейджор Консервативна 1990–1997 160 20.1
Тоні Блер Лейбориська 1997–2007 357 35.7
Гордон Браун Лейбориська 2007–2010 36 13
Девід Камерон Консервативна 2010–2016 246 41
Тереза Мей Консервативна 2016–2019 45 15
Борис Джонсон Консервативна 2019–наш час 21
Всього 1,435 23.5
* Macmillan's average calculated for the 5 years under the Act.
** Wilson's combined average is 25.4 life peerages per year.

Колишні спадкові пери (з 1999) не враховані.

Станом на 21 червня 2019 року — 661 пожиттєвих перів мають право голосувати в Палаті лордів. Сюди входять 195 консерваторів, 175 лейбористів, 92 ліберал-демократів та 151 незалежних (crossbench). Є також 15 перів, які представляють 10 інших партій, 29 безпартійних та лорд-спікер.

Крім того, є близько 70 пожиттєвих перів, які звільнилися з Палати лордів з 2010 року, а також кілька осіб, які не мають права голосувати або відсторонені за неприсутність.

У 1999 році в Палаті лордів було 172 пожиттєвих перів з консервативної партії та 160 лейбористів. А 4 січня 2010 року в Палаті лордів було 141 пожиттєвих перів консерваторів та 207 лейбористів.

Однак спадкові пери Палати лордів є в основному консерваторами. Наприклад, у 1999 році в Палаті лордів, було 350 консервативних спадкових перів, порівняно з 19 перами-лейбористами та 23 перами лібералами-демократами.

Закон про перство 1963 року дозволяє власнику титулу спадкового пера відмовитись від свого титулу на все життя. Такого положення для пожиттєвих перів немає. Проєкт пропозиції уряду щодо реформи Палати лордів від 2011 року «передбачає, що особа, яка має довічне перство, може в будь-який час відмовитись від нього, написавши лорду-канцлеру. Особа [та їх подружжя і діти] будуть позбавлені всіх прав та привілеїв, пов'язаних з цим.» Проте ця пропозиція не стала законом.

У 2014 році згідно із Законом про реформу Палати лордів пери отримали можливість подати у відставку з Палати лордів, не відмовляючись від перства.

Титул і форма звертання[ред. | ред. код]

Більшість пожиттєвих перів титулуються на основі свого прізвища: або тільки прізвища (наприклад Барон Хаттерслі), або в поєднанні з назвою місцевості, щоб відрізняти їх від інших з таким же прізвищем (наприклад Baroness Kennedy of The Shaws). Проте прізвище може використовуватись за бажанням. Наприклад, Ян Пейслі взяв собі титул лорда Беннсайда, а Джон Гаммер обрав титул лорда Дебена. Також бувають випадки, коли чиєсь прізвище не підходить, бо співзвучно з іншими титулами, наприклад Майкл Лорд (нині лорд Фрамлінгем) та Майкл Бішоп (нині лорд Глендонбрук).

Офіційним стилем (формою звертання) для пожиттєвих перів є «Високодостойний Лорд N» («The Right Honourable the Lord/Lady N» або «Ім'я, Лорд/Леді N», хоча жінки пожиттєві пери часто використовують звертання «Ім'я, Баронеса N», щоб підкреслити, що вони носять титул «свого права» (а не в результаті одруження). У цих прикладах N — прізвище у одному з варіантів, що були описані вище.

Пожиттєвих перів, які здобули широку популярність під своїм оригінальним іменем, наприклад, актор Лоренс Олів'є, часто помилково називають титулом «Лорд/Леді ім'я та прізвище» після їх нобілітації (що юридично й традиційно не є правильним).

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Beamish, David. United Kingdom peerage creations 1801 to 2019. www.peerages.info. Процитовано 30 October 2019. , as of 30 October 2019