Позднєєв Олексій Матвійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Позднєєв Олексій Матвійович
Народився 27 вересня 1851(1851-09-27)
Орел, Російська імперія
Помер 30 вересня 1920(1920-09-30) (69 років)
Ростов-на-Дону, Донська область, РСФРР
Країна  Російська імперія
 РСФРР
Діяльність орієнталіст, монголознавець, викладач університету
Alma mater Східний факультет СПбДУd (1876)
Галузь сходознавство[1], монголознавствоd[1], Китаєзнавство[1], буддизм[1] і політична діяльність[1]
Заклад Санкт-Петербурзький державний університет
Науковий керівник Васильєв Василь Павлович
Відомі учні Цибіков Гомбожаб
Q20165303?
Q4368347?
Q4074972?
Amphilochiusd
Аспіранти, докторанти Q20165303?
Брати, сестри Позднєєв Дмитро Матвійович
Нагороди

Олексій Матвійович Позднєєв (27 вересня 1851, Орел — 30 вересня 1920, Ростов-на-Дону) — російський сходознавець, монголознавець, доктор монгольської і калмицької словесності, професор. Один із засновників і перший директор (1899—1903) Східного інституту. Політичний діяч. Таємний радник (1905).

Дослідник монгольських писемних пам'яток і в цілому монгольських мов. Вніс внесок у розвиток буддології, синології та інших сходознавчих дисциплін. Педагог і організатор системи освіти.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в російській багатодітній родині протоієрея Стрітенської церкви Матвія Автономовича Позднєєва в місті Орел.

Здобув освіту в Орловській духовній семінарії (1872)[2] і в Санкт-Петербурзькому університеті на факультеті східних мов.

Після закінчення університету (1876) взяв участь у спорядженій Російським географічним товариством експедиції в Монголію і Китай.

У 1881 р., продовжуючи кар'єру в СПБУ, захистив наукову працю «Зразки народної літератури монгольських племен» на здобуття ступеня магістра монгольської словесності і був затверджений штатним доцентом на кафедрі монгольської словесності. У тому ж році успішно захистив докторську дисертацію на тему: «Монгольський літопис „Ерденійн Еріхе“» та отримав ступінь доктора монгольської словесності[3].

З 1881 р. редагував видання Британського біблійного товариства (Лондон) монгольською, китайською і маньчжурською мовами.

З 1884 р. був професором монгольської словесності в СПБУ; з 1889 р. викладав і маньчжурську мову. Першим в Росії відкрив курс читань з історії літератури монгольських говірок і ввів у викладання читання офіційних документів, написаних монгольською мовою.

У 1887 р., за дорученням міністра державного майна, склав проект про організацію діяльності училищ у калмиків Астраханської губернії.

У 1888 р. отримав від Російського географічного товариства Костянтинівську медаль за наукову працю «Нариси побуту буддійських монастирів і буддійського духовенства в Монголії».

У 1892 р. перебував у відрядженні від Міністерства закордонних справ у Монголії «для дослідження її положення і адміністративного устрою, а також для вивчення наших торгових відносин з Китаєм». У цьому монгольському відрядженні (як і в першому в 1876 р.) Позднєєвим були зібрані для бібліотеки СПБУ великі колекції рукописних і друкованих китайських, монгольських і маньчжурських творів, а також колекція бурханів (буддійських скульптур) та інших релігійних предметів. Результати поїздки були викладені в книзі «Монголія і монголи», виданій РГТ в 1896—1898 рр..

На рубежі XIX—XX століть активно займався проблемами калмицької освіти[4].

1899—1903 рр. — займав пост директора в новоствореному Східному інституті[5] .

1903 р. (листопад) — призначений членом Ради Міністерства народної освіти.

У 1910 р. призначений директором Практичної східної академії в Петербурзі.

У 1913 р. за сприяння справі народної освіти монголів отримав звання Дзюнь-вана (князя другого ступеня) від уряду Монголії.

У 1914 р. став представником Міністерства народної освіти в Комітеті для вивчення Середньої і Східної Азії.

З 1918 р., звільнившись з Міністерства народної освіти, до кінця життя працював в Астраханській і Ставропольській губерніях та на території Області Війська Донського, вивчаючи культуру калмиків[3] .

Цікаві факти[ред. | ред. код]

  • О. М. Позднєєв став автором першого наукового калмицько-російського словника, опублікованого в 1911 р..
  • Найвідомішим учнем Позднєєва був Г. Ц. Цибіков. У 1898 р. Цибіков, будучи студентом Східного факультету СПБУ, ознайомив свого викладача з рукописом співвітчизника, бурятського лами Л.-М. Доржи (Лобсан Міджід-Доржи), що оповідає про подорож останнього в Тибет і Непал. Розглянувши рукопис, Позднєєв порадив студенту особисто відвідати Тибет з метою вивчення культури цього недоступного на той час для європейців регіону Центральної Азії[8]. У 1899—1902 рр. Цибіков справді побував у «забороненій країні», зробив перший її опис з позицій західної науки і став одним із перших фотографів тибетської столиці Лхаси.
  • Позднєєв одним з перших російських монголознавців проявив інтерес до т. зв. «ходіння» — традиційного жанру монгольської літератури, що представляв собою художньо оформлені шляхові записки буддійських пілігримів. В середині 1890-х рр. він познайомився з калмицьким ченцем Б. Менкеджуєвим, незадовго до цього відвідав святині Тибету, і у співпраці з ним переклав його «ходіння» зі старокалмицької на російську мову. Виданий у 1897 р. в Петербурзі[9], цей твір викликав сенсацію серед російських вчених, які присвятили роботу Менкеджуєва і Позднєєва XI міжнародному з'їзду орієнталістів в Парижі.
  • Багата колекція предметів буддійського мистецтва, зібрана вченим в ході експедицій, нині зберігається в музеях Росії.

Бібліографія[ред. | ред. код]

О. М. Позднєєв є автором 122 наукових праць (з них 17 монографій)[10], серед яких зокрема:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д Czech National Authority Database
  2. ↑ Русские китаеведы XVIII — начала XX вв.: преподаватели и составители словарей [Архівовано 25 листопада 2020 у Wayback Machine.].
  3. ↑ а б Иориш И. И. Важнейшие события жизни и деятельности А. М. Позднеева [Архівовано 23 січня 2021 у Wayback Machine.] // Mongolica-VI. — СПб.: Петербургское востоковедение, 2003. C. 26—27.
  4. ↑ Див. про це: Сартикова Е. В. Роль А. М. Позднеева в развитии системы образования Калмыкии // Исторические, философские, политические и юридические науки, культурология и искусствоведение. Вопросы теории и практики. — Тамбов: Грамота, 2011. № 2 (8): в 3-х ч. Ч. I. C. 158—160.
  5. ↑ Позднеев Алексей Матвеевич [Архівовано 14 лютого 2019 у Wayback Machine.] // Большая Советская Энциклопедия.
  6. ↑ ЗАХАРОВ НИКОЛАЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ — выдающийся русский юрист, политический писатель. Архів оригіналу за 30 жовтня 2007. Процитовано 15 листопада 2019.
  7. ↑ Русское окраинное общество. Архів оригіналу за 21 листопада 2019. Процитовано 15 листопада 2019.
  8. ↑ Цыбиков Г. Ц. Избранные труды: в 2 т. Т. 1: Буддист-паломник у святынь Тибета. — Новосибирск: Наука, 1991. С. 32.
  9. ↑ Сказание о хождении в Тибетскую страну малодэрбэтского Бааза-багши / калм. текст с пер. и прим., составленными А. М. Позднеевым. — СПб.: ИАН, 1897.
  10. ↑ Шастина Н. П. А. М. Позднеев [Архівовано 14 березня 2022 у Wayback Machine.] // Mongolica-VI. — СПб.: Петерб. востоковедение, 2003. С. 7.

Література[ред. | ред. код]

  • Олексій Матвійович Позднєєв. Список осіб, які служать у відомстві Міністерства народної освіти на 1917 рік. — Сенатська типографія, 1917. — С. 19.
  • Баркова О. Л. Виставка із зібрання А. М. Позднєєва в державному музеї мистецтв народів Сходу // Схід (Oriens). 2001. № 1. С. 155—156.
  • Войтов В. Є., Тіхменьова-Позднєєва Н. А. Олексій Матвійович Позднєєв і його східна колекція. — Самара: Агні, 2001. — ISBN 5-89850-044-8
  • Герасимович Л. К. О. М. Позднєєв (1851—1920) // Російські монголознавці (XVIII — початок XX ст.) — Улан-Уде, 1997. С. 79-86.
  • Єрмакова Т. В. Буддійський світ очима російських дослідників XIX — першої третини XX ст. (Росія і суміжні країни). — СПб.: Наука, 1998. — ISBN 5-02-028317-7
  • Іоріш І. Й. О. М. Позднєєв — калмикознавець // Записки КНІІЯЛІ. Вип. 1. — Еліста, 1960. С. 207—217.
  • Позднєєв Олексій Матвійович // Вчені — дослідники Калмикії (XVII — початок XX ст.): Біобібліографічний покажчик [Архівовано 11 липня 2019 у Wayback Machine.] / Упоряд. і передм. П. Є. Алексєєвої і Л. Ю. Ланцанової. — Еліста: калм. кн. вид-во, 2006. С. 177—181.
  • Уланов М. С. О. М. Позднєєв про буддизм в Центральній Азії // Світ Центральної Азії. Т. III. Культурологія. Філософія. Джерелознавство: мат. міжнар. наук. конф. — Улан-Уде: БНЦ СО РАН, 2002. С. 219—221. — ISBN 5-7925-0110-6
  • Улимжієв Д. Б. О. М. Позднєєв (1851—1920) — дослідник «Таємної оповіді монголів» // Мат. наук. конф. «Цибіковські читання — 7». — Улан-Уде: БНЦ СО РАН, 1998. С. 33-35. — ISBN 5-7925-0016-9
  • Улимжієв Д. Б. Невтомний дослідник Монголії Олексій Матвійович Позднєєв // Улимжієв Д. Б. Монголознавство в Росії в другій половині XIX — початку XX ст.: Петербурзька школа монголознавців. — Улан-Уде: БДУ, 1997. С. 76-106.
  • Mongolica-VI: Зб. ст. присв. 150-річчю від дн. нар. О. М. Позднєєва / Відп. ред. С. Г. Кляшторний, укл. І. В. Кульганек. — СПб.: Петерб. сходознавство, 2003. — ISBN 5-85803-250-8

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Позднєєв_Олексій_Матвійович&oldid=38855481