Покаяння в християнстві
Покаяння (дав.-гр. μετάνοια — «жаль (про те, що сталося), каяття», буквально — «зміна думок», від μετα- — приставка, що означає «зміна, переміна» і νόος, νοῦς — «думка, розум, спосіб думок») — богословський термін у християнстві, що означає усвідомлення грішником своїх гріхів перед Богом. Як правило, покаяння супроводжується радикальним переглядом своїх поглядів та системи цінностей. Результат покаяння — рішення про відмову від гріха. У Біблії покаяння описується як швидкоплинне рішення, і як процес, що триває все життя. Як синонім покаяння в Біблії іноді використовується слово «верніться» (наприклад: «Верніться кожен зі своєї злої дороги та зі зла ваших учинків».) (Єр. 25:5)[1].
Важливість покаяння[ред. | ред. код]
Ісус Христос і Іван Хреститель починали свою проповідь словами: «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне!» (Мт. 4:17, Мт. 3:2). Звертаючись до юдеїв із закликом до покаяння Христос, Іван Хреститель та апостоли не роз'яснювали сенсу цього слова, оскільки воно було добре знайоме мешканцям Ізраїлю. У євреїв покаяння називалося тшува (івр. תשובה) і служив «фундаментальною ідеєю віри пророків, постійно закликає Ізраїль покаятися у своїх гріхах, поки не стало занадто пізно»[2]. Так, старозавітній пророк Осія звертався зі зверненням до єврейського народу: «Вернися, Ізраїлю, до Господа, Бога свого… Візьміть із собою слова, та й зверніться до Господа» (Ос 14:2-3).
Подібне ставлення до покаяння збереглося і в Новому Завіті. Христос у своїй проповіді підкреслював, що спасіння дається тому, хто кається. На думку авторів «Богословських статей Нової навчальної Женевської Біблії», істинна віра неможлива без покаяння, а надія на спасіння душі просто через віру в Ісуса Христа, але без покаяння «згубна помилка»[3]. Про це говорили і православні богослови, яких називають отцями Церкви. Наприклад, Марк Подвижник стверджував: «Немає іншого, такого ж доброго і милостивого, як Бог, але навіть Він не прощає нерозкаяного [… ]. Всю безліч Божих заповідей можна звести до одного початку — покаяння […]. Ми засуджуємось не за безліч наших гріхів, а за те, що відмовляємося каятися […]. І для великих, і для малих покаяння залишається недосконалим до самого смертного часу»[4].
Сутність покаяння[ред. | ред. код]
Грецьке слово дав.-гр. μετάνοια (метаноя) означає «зміну розуму», «зміну думок»[5].
На думку кальвіністського теолога Артура Пінка, Біблія говорить про три види покаяння:
- «покаяння відчаю» (наприклад, Ісав, Фараон, Ахітофел та Юда Іскаріот);
- «покаяння виправлення» (Ахав і ті, хто покаявся після проповіді Йони);
- «покаяння на спасіння» (2Кор 7:10).
Пінк зазначає, що нерідко люди вважають за справжнє покаяння страх перед Божим покаранням. «Це ніяким чином не так. Засудження законом — це страх пекла, євангельське покаяння — це звернення до Бога; одне — страх покарання, інше — страх гріха; одне — впливає на розум, інше — пом'якшує серце». — Зазначає він[6].
Покаяння має на увазі не так жаль про минуле, як новий погляд людини на себе, на інших і на Бога. Навернутися, пояснює Митрополит Антоній Сурозький, «означає відвернутися від безлічі речей, які мали ціну для нас лише тому, що були нам приємні чи корисні. Навернення проявляється насамперед у зміні шкали цінностей: коли в центрі всього Бог, решта стає на нові місця, отримує нову глибину»[7].
Істинність покаяння[ред. | ред. код]
Зовнішньою ознакою істинності покаяння є подальше життя, думки та вчинки грішника. «По їхніх плодах пізнаєте їх» Мт. 7:20 — вчив Христос розрізняти християн та лжехристиян.
«Багато хто вважає, що якщо людина проливає сльози або здається розбитою через свою неправедну життєву дорогу, то це доводить, що рятівна Божа благодать розпочала свою роботу в душі цієї людини. Але це висновок невірний. Не можна плутати докори нечистої совісті з тим переконанням і усвідомленням гріха, яке дає Святий Дух», — стверджує Артур Пінк[6]. На його думку, покаяння передбачає щиру згоду з Божим законом, основною всеосяжною заповіддю якого є «полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм». Крім того, для істинного покаяння характерна постійна відраза від гріха в цілому, а не тимчасове жаль щодо кожного окремого гріха.
Цієї ж думки дотримувався відомий проповідник Чарльз Сперджен: «ви не повинні обманювати себе, думаючи, що бути праведним протягом тижня достатньо, щоб вважатися доказом того, що ви врятовані— має бути вічна ненависть до зла. Та зміна, яку робить Бог, не є ні минущою, ні поверховою; це не зрізання верхівки бур'янів, але виривання його з коренем; це не просто очищення на один день від пилу, але видалення того, що є причиною цього пилу».
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Христианство: Словарь / Под общ. ред. Л. Н. Митрохина. — М.: «Республика», 1994. — С. 355 ISBN 5-250-02302-9
- ↑ Раскаяние // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
- ↑ Покаяние [Архівовано 6 лютого 2019 у Wayback Machine.] // Новая учебная Женевская Библия
- ↑ Цит. по Православный опыт покаяния. [Архівовано 19 липня 2020 у Wayback Machine.] // Епископ Диоклийский Каллист (Уэр). Внутреннее царство
- ↑ Нестерук А. В. Метанойя как изменение духовного опыта [Архівовано 12 вересня 2015 у Wayback Machine.] // Радиостанция «Град Петров»
- ↑ а б Пинк А. Покаяние [Архівовано 12 червня 2021 у Wayback Machine.]
- ↑ Богомыслие и молитва (часть 5) // Митрополит Антоний Сурожский Молитва и жизнь.
Література[ред. | ред. код]
- Іларіон (Алфєєв), архієп. Православ'я. 2-ге вид. М., 2009. Т. 2;
- Нефьодов Г. Н., прот. Таїнства та обряди Православної Церкви. 2-ге вид. М., 1995
- Покаяние // Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2004—2017. (рос.)
- Уб'яли С. Догматичне вчення про таїнство покаяння в католицькому богослов'ї // Православне вчення про церковні таїнства. М., 2009. Т. 3.
- Schmemann AD, rev. Деякі reflections on Confession // St. Vladimir's Theological Quarterly. 1961. Vol. 5. № 3
|
