Покинута Психея
 | |
| Творець: | Жак-Луї Давід  |
|---|---|
| Час створення: | 1795 |
| Матеріал: | олійна фарба і полотно |
| Жанр: | ню і міфологічний живопис |
| Музей: | невідомо |
«Покинута Психея» (Psyche Abandoned) — картина Жака-Луї Давида, датована приблизно 1795 роком, що зараз перебуває у приватній колекції. На ній зображена Психея — оголена жінка, що присіла в профіль на тлі блакитного неба з пагорбом на задньому плані. Вона дивиться на глядача з виразом втрати, болю та зради. Вважається, що картина була написана під час ув'язнення Давіда під час Французької революції і датується 1794 або 1795 роком[1]. Картина має вертикальний формат, що не відповідає академічним умовностям для зображення оголеної жінки.
Довгий час ця робота була відома лише завдяки позначкам у списках власних картин Давіда, де вона описувалася як «намальоване дослідження Психеї» та як пара до «Весталки».[2] Вона довго вважалася втраченою, її знову відкрили 1991 року й представили на виставці L'Antiquité rêvée в Луврі 2010 року.[3][4]
«Покинута Психея», як відомо, була написана після арешту Давіда в 1794 році[1]. Після смерті Робесп'єра Давід був ув'язнений разом з друзями-якобінцями[1]. Як і інші картини, створені під час його ув'язнення, «Покинута Психея» вважається незавершеною. Вона менш відома, ніж інші роботи Давіда, написані в цей час: «Автопортрет» і «Втручання сабінянок»[5]. Вважається, що Давід написав картину «Покинута Психея» під час ув'язнення в готелі «Люксембург», коди його перевели з готелю «Де Ферме» у вересні 1794 року. Цей перехід означав, що не було можливості достроково звільнитися з в'язниці, і Давід також був ізольований від зовнішнього світу (раніше в «Де Ферме» дозволяли відвідувати друзів, родину та студентів). У листі до колишнього товариша по в'язниці Давід описав переведення в ізолятор як «залишення».[6] «Покинута Психея» мала на меті повернути Давіда в Салон після його звільнення з в'язниці в 1795 році. Натомість він вирішив представити на публіці «Емілі Серізіа», «П'єра Серізіа» та «Вид на Люксембурзький сад».[6]
Міф про Психею був популяризований у Франції в 1600-х роках завдяки версії історії Лафонтена. Смертна Психея мусила пройти через труднощі та випробування, щоб отримати безсмертя. Їй було заборонено дивитися на Купідона, свого коханого. Коли вона порушила заборону, Амур покидає її, забираючи з собою її палац, майно та слуг. Вона залишається оголеною й розгубленою.[6]
Важливим прецедентом для живопису Давида вважається мармурова скульптура Огюстена Пажу «Покинута Психея». Вважається, що Давід черпав натхнення від Пажу, виражаючи власні страждання через Психею. Жан-Оноре Фрагонар також написав популярний твір, що показує залишення Психеї Амуром. Усі ці роботи зосереджені на емоційному стражданні Психеї. Її покинув Амур, її коханий, і вона сидить оголена й безсила. У кожній із цих картин відображено емоційний стан міфологічного персонажа.[7]
Вчені порівнюють засмучений вираз обличчя Психеї з власним почуттям покинутості самого Давида. Вважається, що Давід зазнав значних психічних розладів у результаті свого арешту та зниження його суспільної репутації.[8] Давід висловив це почуття покинутості в листі до свого колишнього товариша по в'язниці пана де Менбура.[6]:54
Дослідники помітили брак сексуальності в зображенні Психеї. Вираз обличчя та поза Психеї передає більше відчай, ніж втрату, її тіло зігнуте, руки прикривають груди, без жодних ознак чуттєвості, окрім відсутнього одягу. Мистецтвознавиця Єва Лаєр-Бурхарт припускає, що сексуальна невизначеність Психеї пов'язана з кризою ідентичності самого Давіда під час його ув'язнення, коли його почуття маскулінного стоїцизму почало руйнуватися.[6]:63-64
На виставці 2011 року в Музеї образотворчих мистецтв Г'юстона цю картину порівняли з більш відомою картиною Давіда «Присяга Гораціїв».«Покинута Психея» була представлена як відмова Давіда від неокласицизму, демонстрація інтенсивних індивідуальних емоцій замість героїчних вчинків чесноти та моралі.[9]
«Покинута Психея» базується на попередніх дослідженнях Давіда. Фігуру Андромахи в картині «Андромаха оплакує Гектора» іноді описують як прецедент для зображення Психеї.[6]:57 Орієнтиром також могла слугувати поза Критона у «Смерті Сократа».[6]:57
- ↑ а б в Furbank, P.N. (25 травня 2000). Dreams of the Body. The New York Review of Books: 14—16. ProQuest 213680342.
- ↑ One is the list of 1789 cited in Verbraeken, 1973
- ↑ Schnapper, Antoine (1991). Après l'exposition David. La «Psyché» retrouvée. Revue de l'Art. 91 (1): 60—67. doi:10.3406/rvart.1991.347889.
- ↑ Guilhem Scherf (ed), «L'Antiquité rêvée, innovations et résistances au XVIIIe siècle», Louvre éditions and Gallimard, 2010, (ISBN 9782070130887)
- ↑ Lebensztein, Jean-Claude (2011). Necklines: The Art of Jacques-Louis David After the Terror. The Art Bulletin. 83 (1): 153—157. doi:10.2307/3177197. JSTOR 3177197. ProQuest 222965790.
- ↑ а б в г д е ж Lajer-Burcharth, Ewa (1999). Necklines: The Art of Jacques-Louis David after the Terror. New Haven: Yale University Press. с. 8–70. ISBN 9780300074215.
- ↑ Schroder, Anne L. (Червень 2011). Fragonard's Later Career: The Contes et Nouvelles and the Progress of Love Revisited. The Art Bulletin. 93 (2): 150—177. doi:10.1080/00043079.2011.10786002.
- ↑ Gully, Anthony Lacy; Lajer-Burcharth, Ewa (Жовтень 2001). Necklines: The Art of Jacques-Louis David after the Terror. The American Historical Review. 106 (4): 1469—1470. doi:10.2307/2693119. JSTOR 2693119.
- ↑ Padiyar, Satish (2011). Neo-classicisms: Paris and Houston. The Burlington Magazine. 153 (1298): 357—358. JSTOR 23055893.
- Verbraeken, René (1973). Jacques-Louis David jugé par ses contemporains et par la postérité. Suivi de la liste des tableaux dont l'authenticité est garantie par les écrits de l'artiste, des documents de son époque, ou par leur appartenance à ses descendants (фр.). Léonce Laget. ISBN 2-85204-001-8. OCLC 746363.
- Furbank, P.N. (25 травня 2000). Dreams of the Body. The New York Review of Books: 14—16. ProQuest 213680342.
- Gully, Anthony Lacy; Lajer-Burcharth, Ewa (Жовтень 2001). Necklines: The Art of Jacques-Louis David after the Terror. The American Historical Review. 106 (4): 1469—1470. doi:10.2307/2693119. JSTOR 2693119.
- Lebensztein, Jean-Claude (2011). Necklines: The Art of Jacques-Louis David After the Terror. The Art Bulletin. 83 (1): 153—157. doi:10.2307/3177197. JSTOR 3177197. ProQuest 222965790.
- Padiyar, Satish (2011). Neo-classicisms: Paris and Houston. The Burlington Magazine. 153 (1298): 357—358. JSTOR 23055893.
- Schroder, Anne L. (Червень 2011). Fragonard's Later Career: The Contes et Nouvelles and the Progress of Love Revisited. The Art Bulletin. 93 (2): 150—177. doi:10.1080/00043079.2011.10786002.
- Lajer-Burcharth, Ewa. Necklines: The Art of Jacques-Louis David after the Terror. New Haven: Yale University Press, 1999. Accessed November 21, 2022. https://www.aaeportal.com/?id=-22998.
