Покровка (Очаківський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
село Покровка
Церква XIX ст. у Покровці
Церква XIX ст. у Покровці
Країна Україна Україна
Область Миколаївська область
Район/міськрада Очаківський
Рада/громада Покровська сільська рада
Код КОАТУУ 4825183201
Облікова картка Покровка 
Основні дані
Населення 229
Площа 5,275 км²
Густота населення 43,41 осіб/км²
Поштовий індекс 57555
Телефонний код +380 5154
Географічні дані
Географічні координати 46°29′13″ пн. ш. 31°41′58″ сх. д. / 46.48694° пн. ш. 31.69944° сх. д. / 46.48694; 31.69944Координати: 46°29′13″ пн. ш. 31°41′58″ сх. д. / 46.48694° пн. ш. 31.69944° сх. д. / 46.48694; 31.69944
Середня висота
над рівнем моря
м
Водойми Дніпровський лиман, Чорне море
Місцева влада
Адреса ради 57555, Миколаївська обл., Очаківський р-н, с.Покровка, вул.Морозівська, 22, тел. 91-6-42
Карта
Покровка. Карта розташування: Україна
Покровка
Покровка
Покровка. Карта розташування: Миколаївська область
Покровка
Покровка

Покро́вка — село в Україні, в Очаківському районі Миколаївської області. Село розташоване на Кінбурнському півострові, за 30 км на південний схід від Очакова і за 96 км від найближчої залізничної станції Миколаїв. Населення — 229 чоловік.

Колишній центр Покровської волості Дніпровського повіту Таврійської губернії.

Орган місцевого самоврядування — Покровська сільська рада. Сільраді підпорядковані села Василівка і Покровське.


Історичні відомості[ред.ред. код]

У селі Покровка і Василівка виявлені сліди поселення епохи пізньої бронзи (кінець II тисячоліття до н. э.) і трьох античних поселень (VI—II ст. до н. е.), на одному з них знайдена срібна ольвійська монета із зображенням богині Деметри.

Покровка заснована в другій половині XVIII ст. збіглими кріпаками з Чернігівщини. Станом на 1886 рік у селі мешкало 394 особи, налічувалось 73 двори, існували молитовний будинок та 2 лавки[1]. Покровка — це село колишніх державних селян. Перша письмова згадка про село Покровка з"явилася 1791 року. Свою назву воно дістало на честь перемоги над турками у битві за Кінбурнську фортецю. Ця подія сталася 14 жовтня 1787 року. Тут похований Сидір Білий (1735 — 20 червня 1788 року). Ховали свого отамана козаки за старим запорозьким звичаєм — під гарматну пальбу — в Олександрівській церкві Кінбурнської фортеці

У період існування Кримського ханства неподалік від сучасного села Покровка — на північному заході — існувало татарське поселення, позначене на старих картах як «Місь Хересі».

На початку ХІХ ст. село існувало у вигляді хуторів, назви яких походили від прізвищ засновників — Бородинівка, Морозівка, Передерійовка, Ковальовка, Чимилівка. Ці назви зберігаються дотепер. За традицією, населення села зосереджено у трьох місцях — при Ягорлицькій затоці Чорного моря (найбільша частина), при Дніпро-Бузькому лимані й у передмісті зруйнованої Кінбурнської фортеці.

У 1870 р. в с. Покровка було 140 дворів, жителі мали 6502,7 десятини землі. Орні землі становили 649 десятин, 3458 — пасовиська. На кожен двір припадало по 6 голів великої рогатої худоби, тому скотарство було одним із найважлмвіших занять для населення. Другим важливим промислом було рибальство. Ловили білугу, осетрів, камабалу, кефаль, скумбрію (баламута). Покровчани рибалили у морі на шаландах по декілька чоловік. Накожній був куховар, який готував їжу. Робочий день на шаландах розпочинався зі сходом сонця. Якщо улов був багатим, на мачту вивішували халат або корзину — це було сигналом, щоб жінки та діти, яку чекали на березі, готувались якнайшвидше перебрати сітки і виплутати рибу. З червня до жовтня тривала ломка солі на соляних озерах, на яких працювали не лише чоловіки, а й жінки й діти. Ще у ХІХ ст. на кефальних озерах було створено велике кефальне господарство площею 15 кв. км. Це була система природних озер, з"єднаних штучними і природничми каналами з Ягорлицькою затокою. За станом каналів стежили діди, призначені громадою. Канали прочищались спеціальними дерев"яними пристроями, які тягли воли по обидва боки каналу. З покровських озер щорічно виловлючвали 150—200 центнерів кефалі.

Церква Покрова Божої Матері звели у центрі Покровки 1914 року. Раніше на цьому ж місці знаходилась інша церква, теж Покрова, зведена на честь перемоги над турками у російсько-турецькій війні. Того часу на території Кінбурнської фортеці було дві церкви. В одній із них — Олександрівській — за старим запорозьким звичаєм — під гарматну пальбу — поховали козаки свого отамана, козачого полковника Сидора Білого.

1924 року храм у Покровці було закрито. Через 10 років було прийнято рішення викоренити пам"ять про неї. Колокола та хрести було знято, а приміщення перебудували для потреб мешканців села. В радянські роки у тут був склад, потім клуб. У 1986 році церква згоріла. Сьогодні храм відбудовано.

У Великій Вітчизняній війні брали участь 150 жителів села, 113 з них за ратні подвиги нагороджені орденами і медалями СРСР, 61 чоловік поліг смертю хоробрих. 1975 року в Покровці споруджений пам'ятник на честь воїнів-визволителів і воїнів-односельців, загиблих у боротьбі з гітлерівськими загарбниками.

Економіка[ред.ред. код]

У Покровці працюють риболовецькі підпримства. Розвивається туристична галузь.

Освіта і культура[ред.ред. код]

У Покровці є школа (8 учителів і 37 учнів), клуб, 2 бібліотеки з фондом 14,4 тис. книг. Донедавна була дільнична лікарня на 25 ліжок (5 медпрацівників, у тому числі 1 лікар), аптека, магазин, відділення Укрпошти, Ощадбанку України. Школу на початку минулого століття збудовано на кошти Г. М. Капусти, нащадка кошового осавула з війська Богдана Хмельницького. У той час його родина була найбагатшою на півострові. На початку 1920 р. Григорія Капусту було заарештовано і згодом знищено. Людей з прізвищем Капуста нині на Кінбурні нема.

Природа та екологія[ред.ред. код]

Дорога на Кінбурн — по піску потребує спеціальної техніки.

Кінбурнська коса є унікальним куточком живої природи, в якому, — понад тисячі різних видів рослин, 3965 га лісонасаджень. Тут розташовано 250 мілководих прісних і солоних озер, порослих осокою і очеретом, що створює сприятливі умови для гніздування, відпочинку і зимівлі диких водоплавних птахів. Волижин ліс — ділянка біосферного Чорноморського заповідника — розташований на площі 203 га. У складі заповідника з 1937 року. На Кінбурнській косі можна побачити найбільші у Європі поля диких орхідей. У регіональному ландшафтному парку 2 види цих квітів. На Кинбурнській косі їх на квадратному метрі — кілька десятків. На частині території коси створений Чорноморський біосферний заповідник Національної академії наук України, де під охороною перебувають птахи — білі чаплі, лебеді, чорноголові чайки, фазан, сірі куріпки, качки, а також цінні тварини — олені, сарна. У 1971 р. за рішенням Миколаївського облвиконкому Кінбурнська коса оголошена державним заповідником.

Персоналії[ред.ред. код]

В селі народився Глушко Олександр Кіндратович — український прозаїк, журналіст, член Національної спілки письменників, заслужений журналіст України.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Глушко О. Кінбурн. Історичний роман. Худ. Ю. В. Бойченко Київ Рад. письменник 1988г. 300 с.

Кустова С., Ивашко Е., Гаврилов С. Кинбурнская коса: книга-альбом. — К.: Геопринт, 2010. — 144 с.

Твердовська, Любов. Історичними стежками Кінбурнської коси. — Миколаїв, 2015. — 100 с., іл.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)