Покровський монастир (Харків)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук


Монастир
Свято-Покровський монастир
Вид на Покровський собор з дзвіницею та Озерянську церкву
Вид на Покровський собор з дзвіницею та Озерянську церкву
Країна Україна Україна
Розташування Харків
Координати 49°59′31″ пн. ш. 36°13′43″ сх. д. / 49.99194° пн. ш. 36.22861° сх. д. / 49.99194; 36.22861Координати: 49°59′31″ пн. ш. 36°13′43″ сх. д. / 49.99194° пн. ш. 36.22861° сх. д. / 49.99194; 36.22861
Конфесія УПЦ МП
Єпархія Харківська єпархії 
Тип чоловічий
Перша згадка 1729|Перша згадка рік
Дата заснування Єпіфаній (Тихорський)
Статус чоловічий

Ха́рківський Свя́то-Покро́вський монасти́р — православний чоловічий монастир у Харкові, який знаходиться у віданні Харківської єпархії Української православної церкви Московського патріархату.

XVIII століття[ред.ред. код]

Монастир засновний у Харкові у 1726 році Бєлгородським єпископом Єпіфанієм (Тихорським) у зв'язку з перенесенням до Харкова архієрейської школи (Харківського Колегіуму). Свою назву отримав після приєднання до монастиря синодальним указом від 1729 р. колишньому парафіяльному храму Покрова Пресвятої Богородиці, яка є на теперішній час найстарішою будівлею міста.

У 1751 році у монастирі налічувалося 11 ієромонахів, 4 ієродиякона та 10 ченців, частина яких викладала в Колегіумі, а ректор Колегіуму був настоятелем монастиря. Настоятель монастиря також був ректором Харківського Колегіуму, який працював за програмою Київської духовної академії. У 1769 р. при колегіумі були вдкриті «додаткові класи» з багатьма цивільними предметами навчання, які 1789 р. були об'єднані з Народним училищем. Після відкриття у Харкові університету, колегіум зосередився на підготовці духівництва для парафій Слобідсько-Української1835 р. — Харківської) губернії, ставши духовною семінарією (в 1817 році вона була включена до реєстру духовних семінарій Російської імперії). З 1840 р. цей заклад офіційно іменується семінарією, і був перенесений з монастиря в новий будинок на Холодній горі (нині — корпус Харківського університету повітряних сил).

У 1786-1788 рр. при проведенні оголошеної Маніфестом від 26 лютого 1764 секуляризації церковних володінь в скарбницю були відібрані маєтки Покровського монастиря, в тому числі 3 076 десятин землі, 650 душ селян, млини, винокурні, сади в губернії і в самому Харкові тощо.

Головною святинею монастиря стала Озерянська ікона Божої Матері, знайдена чудесним чином і перенесена до обителі 1787 року. Відомо, що один з жителів с. Озерянки, який косив траву, знайшов ікону, розсічену надвоє, і йому при цьому почувся стогін. Селянин підняв куски святої ікони і переніс в будинок, а вранці прокинувшись, не виявив їх. Зі сльозами на очах він повернувся на те місце, де косою розсік ікону і побачив її сяючу дивним сяйвом. Вражений, він передав ікону місцевому священику отцю Феодору в Богородичний храм м. Мерефи.

Пізніше ікона перебувала в Озерянській пустині. Після її закриття, вона була перенесена до Курязького монастиря, а після його закриття — до Покровського, де залишалася до 1797 року, коли після відновлення Курязькій Обителі була туди знову повернута.

XIX — початок ХХ століть[ред.ред. код]

Після утворення окремої Харківська єпархія Української православної церкви (Московського патріархо-Української єпархії (указом імператора Павла I від 16 жовтня 1799) на території монастиря була відкрита Духовна Консисторія, а верхня церква Покровського храму до 1846 року служила кафедральним собором єпархії. Нижня (тепла) церква в ім'я Трьох Святителів, в XVII—XVIII століттях служила також усипальницею знатних харків'ян, а в XIX — архієреїв, якийсь час залишалася за Колегіумом, допоки той не перетворився на духовну семінарію, і отримав окрему будівлю. При єпископі Павлі (Саббатовском) у 1818 році було побудовано новий кам'яний будинок Колегіуму з домовою церквою, а у 1820—1826 — новий Архієрейський будинок, який був прибудований до собору разом з невеликою домовою Хрестовою церквою на другому поверсі, а також трапезною, яка об'єднала храм із дзвіницею.

Бібліотека монастиря і Колегіуму спочатку розташовувалася на другому поверсі надвратної монастирської будівлі. Тут зберігалося безліч рідкісних книг, у тому числі Острозька Біблія 1581 року, Маргарит Івана Златоуста 1596 р., Октоїх Московського друку 1618, 1683 рр. та ін, Євангеліє Московської друку 1636 р., требник Петра Могили 1646 р., Апостол Львівської друку 1666 р та ін. У монастирській ризниці також знаходилося багато пам'яток церковної старовини XVII—XVIII століть.

У 1846 році архієрейська кафедра була перенесена до Успенського собору, в монастирі залишилось всього 8 ченців. Відомо, що у 2-й пол. XIX ст. кількість ченців у Харкові коливалась від 40 до 60 осіб, але невідома яка частка припадала на Покровський монастир. У кінці 1850-х років усипальниця під нижнім храмом монастиря, яка представляла доти просто підвал, була розширена і перетворена в Трьохсвятительську церкву. Наприклад, гробниця архієпископа Мелетія (Леонтовича) († 1840, канонізований у 1978 році), влаштована, на відміну від інших, не в стіні, а відкрито. Крім того, домовина була прикрашена на пожертви паломників. Пожежа, що сталася в церкві в 1875 році знищила сіни над гробницею, не зачепила внутрішню домовину з останками.

З 1844 року головною святинею монастиря стала Озерянська ікона Божої Матері, яка переносилась щороку на зимові місяці з Курязького монастиря до Покровського, виставлялася у верхній Покровської церкви, де було влаштовано опалення гарячим повітрям. Але храм не міг умістити усіх паломників, і у 1896 році була освячена Озерянська церква, побудована за проектом єпархіального архітектора В. Х. Немкіна в стилі базиліки, декорована візантійсько-російськими мотивами і дванадцятьма московськими главами-цибулинами, що контрастує з українськими куполами Покровського собору. Масивна будівля нового храму закрило витончений силует Покровського собору з боку Університетської гірки, але повернуло монастирського комплексу необхідну монументальність, втрачену з початком багатоповерхової забудови міста. Бічні приділи церкви були освячені на честь апостола і євангеліста Іоанна Богослова і великомученика Димитрія Солунського. Був також влаштований нижній храм з усипальницею, куди з закритої Трьохсвятительської церкви перенесли прах архієпископа Мелетія.

Крім Озерянської церкви, В. Немкін на території монастиря спроектував та побудував будівлю Консисторії замість знесеного колишнього корпусу Харківського Колегіуму, корпус келій з трапезною на місці старої Консисторії, будинок настоятеля з головними воротами та ін. За проектом наступника Немкіна, архітектора В. Н. Покровського було перебудовано торгову будівлю. яка належала монастирю.

Радянська доба[ред.ред. код]

У 1922 році монастир був закритий, багато ченців прийняли мученицький вінець, постраждавши за Христа, їх останки були знайдені в червні 2000 року при очищенні фундаменту і зараз благоговійно зберігаються в спеціальному ковчезі у вівтарі Озерянського храму. Монастирське майно було розграбоване, знищені унікальні цінності, бібліотека, зневажена усипальниця. У монастирських будівлях розмістився музей, міський архів, склади, а також військкомат Дзержинського району.

У 1950-х роках була проведена косметична реставрація Покровського собору, а в наступне десятиліття було розроблено проект реставрації храму в первинному вигляді, але почавшись реставрація не закінчилась, і храм простояв у лісах до перебудови.

15 січня 1990 року завдяки святительським трудам і молитвам Високопреосвященнішого Владики Никодима, владою було прийнято рішення про повернення монастирських споруд. 8 квітня 1990 відбулося освячення і перша служба в Покровському храмі, а 14 жовтня того ж року вперше після довгих років забуття було урочисто відзначено престольне свято Покрова Пресвятої Богородиці.

За доби незалежної України[ред.ред. код]

27-28 травня 1992 року на території монастиря, в будівлі Єпархіального управління, відбувся історичний Харківський архієрейський собор під головуванням Владики Никодима, кий обрав Предстоятелем УПЦ МП Митрополита Київського і всієї України Володимира (Сабодана).

9 жовтня 2000, в день святкування пам'яті апостола і євангеліста Іоанна Богослова, було освячено будівлю Духовної Семінарії її ректором Високопреосвященнішим Владикою Никодимом. У серпні 2001 року в дар монастирю Високопреосвященнішим Владикою Никодимом було передано безцінне духовне скарб — кивот зі святими мощами і камінням зі Святої Землі, серед яких Частина Животворящого Древа Господнього, Камені зі св. гори Голгофа, гори Синай, Гроба Господнього, гори Фавор, Гроба Божої Матері, камінь сорокаденний молитви, а також частки святих мощей: Святого Пророка і Предтечі Іоанна Хрестителя; Св. ап. Андрія Первозванного, Св. ап. Луки, Св. рівноапостольної Марії-Магдалини, Свт. Іоанна Златоуста, Свт. Григорія Богослова, Свт. Василя Великого, Св. вмц. Варвари, Преп. Сергія Радонезького, Св. вмч. і цілителя Пантелеімона, Преп. Амвросія, Преп. Кукші, і багато інших, всього більше 50-ти.

На початок 2000-х рр. завершена реставрація Покровського Собору та Озерянської церкви, відновлено прибудови XIX століття. Перед Архієрейським будинком, службовцям резиденцією Митрополита Харківського і Богодухівського і будівлею Єпархіального управління, встановлені пам'ятні знаки 2000-річчя Різдва Христового та 200-річчю Харківської єпархії.

Настоятелі монастирю[1][ред.ред. код]

  • Єпіфаній (Тихорський) – єпископ Бєлгородський. Засновник монастирю (1726 рок).
  • 1726-1728 Платон (Павло Малиновський) – перший настоятель Покровського монастирю, та перший ректор Харківського колегіуму. Пізніше архієпископ Крутицький, потім Московський.
  • 1728-1733 Валаам (Тищинський)– другий настоятель Покровського монастирю. Ректор Харківського колегіуму. З 1729 настоятель Курязького монастирю.
  • 1731-1739 Митрофан Слотвинський — настоятель Покровського монастирю. Пізніше архієпископ Тверський.
  • Афанасій (Топольський) — настоятель Покровського монастирю. Архімандрит. Ректор Харківського колегіуму. Перший посвячений на архімандрита Покровського монастиря.
  • 1744-1753 Гедеон (Антоновський) — настоятель Покровського монастирю. Архімандрит. Ректор Харківського колегіуму.
  • 1753- Рафаїл (Мокренський) — настоятель Покровського монастирю. Архімандрит. Ректор Харківського колегіуму. Пізніше архімандрит Святогірського монастирю
  • Костянтин (Бродський)
  • 1763-1770 Іов (Базилевич) — настоятель Покровського монастирю. Архімандрит. Ректор Харківського колегіуму. З 1770 року єпископ Переяславський.
  • 1779-1798 Василь (Базилевич) — настоятель Покровського монастирю. Архімандрит. Ректор Харківського колегіуму. За його настоятельство монастир переведений до другого класу.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Багалей Д., Миллер Д. История города Харькова за 250 лет существования (с 1655 года). — Харьков: типография М. Зильберберг и Сыновья, 1905. — Т. 1.
  • Харьков: Архитектура, памятники, новостройки: Путеводитель / Клейн Б. Г., Лаврентьев И. Н., Лейбфрейд А. Ю. и др.. — 2-е изд., испр. и доп.. — Харьков: Прапор, 1987. — 151 с.
  • Лейбфрейд А., Полякова Ю. Харьков. От крепости до столицы: Заметки о старом городе. — Харьков: Фолио, 2004. — 335 с. — ISBN 966-03-0276-2