Покірлива

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Покірлива
Кроткая
Жанр драма
Автор Достоєвський Ф. М.
Мова російська
Написано 1876
Опубліковано 1876
Наступний твір Брати Карамазови

«Покірлива» (рос. кроткая) — повість Федора Михайловича Достоєвського (в оригіналі автора — фантастичне оповідання). Один з останніх творів письменника, вперше опубліковане в листопадовому випуску «Щоденника письменника» за 1876 рік.

Історія написання[ред. | ред. код]

Твір задуманий у 1869 році. Написана дуже швидко — за три тижні, в період з кінця жовтня до 19 листопада 1876 року. Достоєвський у цій повісті хотів показати «людину з підпілля», або навіть точніше, «людину з підвалу», «людину з підземелля».

Персонажі[ред. | ред. код]

Зміст[ред. | ред. код]

Спочатку читачу пропонується невеликий вступ від автора. У ньому він пояснює, що оповідання назване «фантастичним» тільки тому, що це «потік думок» оповідача, які нібито підслухав і записав стенограф. У вступі ж автор дає зрозуміти, що мова піде про чоловіка, дружина якого покінчила життя самогубством.

Повість розповідає історію життя жінки, яка вийшла заміж за лихваря. Цікаво те, що оповідач не називає ні свого, ні її імені. Повість ілюструє розуміння Достоєвським тандему кат і жертва, виражене в творі у вигляді чоловіка-деспота і дружини, його жертви. Також автор хотів показати реалії того часу. Від безгрошів'я дівчина вирішує вийти заміж за людину, яку вона не тільки не кохала, але і зневажала її і рід її занять. Покірлива намагається збунтуватися проти такого життя і проти свого чоловіка, якого вона навіть мала намір вбити, щоб припинити людські муки: не тільки свої, але і тих людей, які були залежні від нього, які закладали своє останнє майно за копійки під великий відсоток. Ці муки проявлялися не в сварках і не у фізичному знущанні, а переважно в постійному мовчанні, яке стало панувати між чоловіком і дружиною через деякий час після одруження.

Оповідач часто собі суперечить. Наприклад, так і залишається незрозумілим чи одружився він на «покірливій» з жалю, чи для того, щоб мучити її, бажаючи помститися всьому світу за свою долю, як він мучив своїх клієнтів. Крім того, думки оповідача сумбурні і плутані. Він наче намагається привести їх до ладу, що йому вдається лише наприкінці повісті, де нещасний добирається до суті справи і йому відкривається істина.

Цікава також історія самого оповідача: він був відставним штабс-капітаном елітного полку, з якого добровільно пішов у відставку. Там, як і скрізь, його не любили, а приводом до його звільнення стала випадковість. Після відставки він вів бідне мандрівне життя, поки не померла його родичка, яка залишила йому три тисячі рублів - він став лихварем, мріючи при цьому накопичити достатню суму і почати нове життя.

В кінці оповідач перебуває в пориві доброти і каяття: він в ногах у дружини, з якої не розмовляв всю зиму, клянеться їй в коханні, обіцяє щастя. Однак, як вона зрозуміла раніше, з ним треба було «по-чесному»: якщо кохати, то цілком віддано, або не любити зовсім. Вона не змогла зробити вибір в той чи інший бік, то ж не захотіла обманювати оповідача «напівкоханням». Повість завершується дуже сумно самогубством головної героїні.

Екранізації[ред. | ред. код]

Театральні постановки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]