Половецьке поле

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Половецьке поле. Євразійські території половців (кипчаків), кінець XI — початок XII сторіччя
Мапа Азії в XII сторіччі, показує половецькі землі та їх сусідів

Полове́цьке по́ле, або Де́шт-і-Кипча́к — у XI—XIV століттях назва східноєвропейської та середньоазійської частини Євразійського степу, від гирла Дунаю до пониззя Сирдар'ї та озера Балхаш, де панували тюркомовні племена кочовиків-половців (кипчаків, куманів). Займало територію сучасного Казахстану, російського Уралу, Поволжжя, Прикавказзя, Східної та Південної України і Молдови.

Назва[ред.ред. код]

Географія[ред.ред. код]

Половецьке поле поділялося на Східне (від Алтаю до Волги) і Західне (від Волги до Дунаю).

У XIII століття Половецьке поле стало ядром улусу Джучі (Золотої Орди).

Населення[ред.ред. код]

У пізньому середньовіччі й у новітній час Половецьке поле населяли і продовжують населяти народи кипчацької мовної групи: ногайці, татари, башкири, казахи та кумики.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Квітницький М.В. Половецька земля // Енциклопедія історії України... Т. 8. — С. 350.

Джерела[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]