Полтавська вулиця (Київ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Полтавська вулиця
Київ
Місцевість Солдатська слобідка
Район Шевченківський
Назва на честь Полтавської битви
Колишні назви
Кудрявська
Загальні відомості
Протяжність 390 м
Координати початку 50°27′22″ пн. ш. 30°29′25″ сх. д. / 50.456139° пн. ш. 30.490444° сх. д. / 50.456139; 30.490444Координати: 50°27′22″ пн. ш. 30°29′25″ сх. д. / 50.456139° пн. ш. 30.490444° сх. д. / 50.456139; 30.490444
Координати кінця 50°27′18″ пн. ш. 30°29′07″ сх. д. / 50.455056° пн. ш. 30.485306° сх. д. / 50.455056; 30.485306
поштові індекси 01135
Транспорт
Найближчі станції метро  «Лук'янівська»
Автобуси А 119 (по вулиці В'ячеслава Чорновола)
Трамваї Т 15, 18 (по Дмитрівській вулиці)
Тролейбуси Тр 6, 16, 18 (по вулиці Січових Стрільців);
19, 19Д, 33 (по вулиці В'ячеслава Чорновола)
Найближчі залізничні станції Київ-Пасажирський
Рух двосторонній
Покриття асфальт
Зовнішні посилання
Код у реєстрі 11328
У проєкті OpenStreetMap r414819
Мапа
Мапа
CMNS: Полтавська вулиця у Вікісховищі

Полта́вська ву́лиця — вулиця в Шевченківському районі міста Києва, місцевість Солдатська слобідка. Пролягає від вулиці Січових Стрільців до вулиці В'ячеслава Чорновола (наскрізного проїзду немає, з'єднана сходами).

Прилучаються вулиці Олександра Кониського, Дмитрівська і Золотоустівська.

Історія[ред. | ред. код]

Вулиця виникла в середині XIX століття під назвою Кудря́вська, від місцевості Кудрявець, поблизу якої вона розташована. У 1908 році, за проханням жителів вулиці, вулиця перейменована на Полтавську, на честь 200-річчя Полтавської битви (відзначалося в 1909 році).

Забудова[ред. | ред. код]

У другій половині XIX століття — першій половині XX століття вулиця була забудована одно-, дво- та триповерховими зразковими будинками. Серед них виділявся будинок № 4-А — особняк Івана Щітківського, перший взірець українського архітектурного модерну київської школи. Дерев'яний, обкладений цеглою будинок був зведений у 19071908 роках за проектом українського архітектора Василя Кричевського. За оздоблення будинку кольоровою плиткою Василеві Кричевському та народному майстру-керамісту Іванові ГлодеревськомуОпішні) на Другій кустарно-промисловій виставці 1909 року було присуджено премію.

У 1950-х роках почалося знесення старої забудови, яке досягло максимуму в 1980-х роках. Сучасна забудова вулиці відноситься переважно до кінця 1950-х років та представлена будинками серії 1-406 (цегляні «хрущовки»). Наприкінці вулиці зберігся колишній прибутковий будинок 1905 року.

Джерела[ред. | ред. код]