Полтавська губернія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Полтавська губернія
Coat of Arms of Poltava gubernia (Russian empire).png
Герб
Poltavskaya guberniya.jpg
Центр Полтава
Існувала 18021925
Попередники Малоросійська губернія
Наступники Полтавська область
Генеральна карта Полтавскої губернії із поділом на повіти, поштовими та значними проїжджими шляхами, станціями та відстанями між ними. Санкт-Петербург, 1821 рік
Полтавська губернія з поділом на повіти і стани у 1860-х роках.
Полтавське губернське земство

Полта́вська губе́рнія — адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії,УНР; Української Держави гетьмана Павла Скоропадського та Української Соціалістичної Радянської Республіки на Лівобережній Україні на поч. XIX — у першій чверті XX століття.

Створена царським указом від 27 лютого 1802 року, за яким Малоросійська губернія була поділена на дві — Полтавську (адм. центр — Полтава) і Чернігівську.

Адміністративно-територіальний поділ[ред.ред. код]

Повіти[ред.ред. код]

Спершу в складі Полтавської губернії було 10, згодом 12, а з 1803 — 15 повітів:

На час утворення губернії тут налічувалося 1 343 029 жителів. За даними 10-ї ревізії (1859) — 1 762 564 жителів, 4518 нас. пунктів (260 037 дворів), у тому числі губернське і повітове м.Полтава, 14 повітових і 2 заштатні міста (Градизьк і Глинськ) та посад Крюків.

Територія губернії станом на 1917-й

Межувала Полтавська губернія на півночі з Чернігівською, на північному сході — з Курською та Харківською губерніями, на півдні — з Катеринославською, а з південного заходу р.Дніпро відділяла її від Київської, Херсонської і частково Катеринославської губерній.

Площа — 43 844 кв. версти. Ліси займали 2341 кв. версти (24 854 десятин), орні землі — 31 705, луки — 5229, сади — 303, болота — 960, піски — 570 кв. верств. Головне заняття населення — землеробство і скотарство. Вирощували зернові культури, льон, коноплі, соняшник, тютюн, овочеві культури. Значний прибуток давало вирощування слив. Зокрема, великий попит мали мгарські, маціївські, глинські, сарські, опішнянські, зіньківські, мачуські, комишанські сливи. Важливу галузь господарства становило вирощування великої рогатої худоби, коней, овець, свиней. 1859 тут налічувалося 233 кінні заводи. Найбільше їх було в Хорольському, Прилуцькому, Костянтиноградському, Кобеляцькому і Роменському повітах.

Жителі губернії займалися також чумацтвом, бондарством, гончарством, чинбарством та ін. промислами. Фабрично-заводська промисловість була розвинута слабо. 1859 діяло 575 підприємств, на яких працювали 15 782 чол., що виробляли продукції на 6,5 млн крб. Зокрема, діяло 57 селітроварень, 23 винокурні, 21 цукровий, 15 салотопних заводів, 13 тютюнових, 10 вовняних фабрик, 13 чинбарень. Протягом 1862—96 вартість випуску промислових виробів зросла з 4,1 млн до 23,6 млн крб. На кінець 19 ст. в Полтавській губернії діяло 841 підприємство. За Всеросійським переписом 1897 в губернії налічувалося 2 778 151 жителів, у тому числі міського населення — 274 294 [1]. Як і раніше, в 1900 губернія ділилася на 15 повітів, 261 волость.

На поч. 20 ст. Полтавщина залишалася аграрною губернією з великим поміщицьким землеволодінням. Через малоземелля селяни змушені були орендувати близько 1 млн дес. поміщицьких земель. Понад 95 тис. селян наймитувало в місцевих поміщицьких маєтках і близько 60 тис. селян щорічно виїздили на заробітки в Донбас, Катеринославську, Таврійську, Херсонську губернії. Через відносне аграрне перенаселення з 1906 по 1912 з Полтавської губернії до Сибіру і на Далекий Схід переселилося понад 32 тис. сел. сімей (бл. 200 тис. чол.). У 1900 наліч. 4416 підприємств, на яких працювало бл. 14 тис. робітників. На поч. 1917 кількість підприємств збільшилася до 6182, а робітників — до 30,8 тис. чол. У селах широко розвивалися кустарні промисли, якими займалося 92 280 чол. У 1895 на Полтавщині діяло 232 лікарні, 61 аптека, у тому числі 19 сільських. У 721 початковій школі навчалося 59 396 дітей. У шкільних бібліотеках налічувалося 442 690 книг. У 1896 діяло 2142 навчальні заклади (105 186 учнів). Письменних за переписом 1897 у Полтавській губернії було 16%, у тому числі у містах — 39,8%. У 1910 відповідно стало 26,2% і 48,2%.

Полтавщина у 1917 - 1920 роках[ред.ред. код]

Губернським комісаром Полтавщини від УЦР і УНР у серпні 1917 - травні 1918 був Андрій Лівицький· Губернськими старостами за режиму УД були Іваненко С·С· і Д·Яновський·

У Радянській Україні[ред.ред. код]

Декретами ВУЦВК від 8 липня і 30 липня 1920 року утворено Кременчуцьку губернію, до якої відійшли Золотоніський, Кременчуцький та Хорольський повіти (розформована в кінці 1922 року). Постановою ВУЦВК від 27 квітня 1920 року Переяславський повіт віднесено до Київської губернії.

Станом на 7 березня 1923 року загальна площа Полтавської губернії становила 4 126 703 кв. верст, 2 944 861 ж. Ділилася губернія на 14 повітів і 260 волостей. 7 березня 1923 року поділ на повіти і волості було скасовано і замість них створено 7 округів (Золотоніський, Красноградський, Кременчуцький, Лубенський, Полтавський, Прилуцький і Роменський) і 89 районів.

На 1 жовтня 1923 року в губернії налічувалося 32 комуни, 212 с.-г. артілей, 70 ТСОЗів, 130 радгоспів, 39 агробаз і дослідних станцій, 19 радгоспів при агротехнікумах та агрошколах, 643 984 індивідуальних селянських господарств. Діяло 17135 різних підприємств, у тому числі близько 12 тис. вітряків, 106 державних, 271 кооперативне підприємство. На 1 грудня 1924 року в Полтавській губернії було 86 районів, 1045 сільрад, 8146 нас. пунктів, у яких налічувалося 648 401 господарство.

3 червня 1925 року з переходом на триступеневу систему управління Полтавська губернія ліквідована.

Населення[ред.ред. код]

Дівчата і заміжні жінки Полтавської губернії у святковому вбранні. Кінець XIX — початок XX ст.
1897 Gov Poltava ethno.jpg

Етнічний склад населення за переписом 1897[2]:

  кількість чол.  %
Українці 2 583 133 92.98
Євреї 110 352 3.97
Росіяни 72 941 2.63
Німці 4579 0.16
Поляки 3891 0.14
Білоруси 1344 0.05

Конфесійний склад населення за переписом 1897[2]:

  кількість чол.  %
Православні 2 654 645 95.55
Юдеї 110 944 3.99
Римо-католики 6065 0.22
Протестанти 3165 0.11
Старообрядці 2407 0.09
Мусульмани 640 0.02
Розподіл населення в містах губернії за мовою
(перепис 1897 року)
Місто Українська Російська Їдиш Польська Німецька Інша
Полтава 56.0% 20.5% 19.9% 2.0% 0.6% 1.0%
Гадяч 72.9% 2.6% 24.0% 0.3% 0.5%
Зіньків 85.8% 1.8% 12.1% 0.3%
Золотоноша 59.9% 7.6% 31.6% 0.7% 0.2%
Кобеляки 73.5% 5.4% 20.2% 0.4% 0.1% 0.4%
Костянтиноград 71.9% 8.9% 17.0% 1.6% 0.6%
Кременчук 30.1% 19.3% 46.9% 1.7% 0.7% 0.2%
Градизьк 87.5% 0.5% 11.7% 0.3%
Лохвиця 68.1% 3.7% 27.7% 0.3% 0.2%
Лубни 59.2% 9.5% 29.7% 0.7% 0.5% 0.4%
Миргород 82.6% 4.3% 12.4% 0.7%
Переяслав 57.1% 3.2% 39.3% 0.2% 0.2%
Пирятин 55.6% 3.6% 39.8% 0.3% 0.3% 0.4%
Прилуки 63.9% 4.4% 30.9% 0.2% 0.2% 0.1%
Ромни 61.6% 8.6% 28.2% 1.0% 0.3% 0.3%
Глинськ 90.9% 1.0% 7.7% 0.1% 0.2% 0.1%
Хорол 64.4% 7.2% 25.5% 2.4% 0.1% 0.4%
По губернії 57.1% 11.4% 29.3% 1.1% 0.4% 0.7%

Персоналії[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Первая Всеобщая перепись населенія Россійской Имперіи, 1897 г. XXXIII Полтавская губернія / Под редакціею Н. А. Тройницкаго. — Санкт-Петербургъ: Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета Министерства Внутреннихъ Делъ, 1904.— С. XII.
  2. а б Сергій Чорний. Національний склад населення України в XX сторіччі.
  3. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 146 с. ISBN 966-8201-26-4

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Полтавщина. Енциклопедичний довідник за ред. А. В. Кудрицького. Київ, «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992
  • Полтавіка — Полтавська енциклопедія. Том 12 — Релігія і Церква.- Полтава: «Полтавський літератор», 2009
  • Якименко М. А. Полтавська губернія // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 366. — ISBN 978-966-00-1142-7.
  • Українська Держава (квітень – грудень 1918 року). Документи і матеріали. У 2 т. / Ред. кол.: В. Верстюк (відп. ред.), О. Бойко, Н. Маковська, Т. Осташко, Р. Пиріг; Упорядн.: Р. Пиріг (керівн.), О. Бойко, А. Гриценко, О. Кудлай, О. Лупандін, Н. Маковська, Т. Осташко, О. Щусь. НАН України. Інститут історії України; Центральний державний архів вищих органів влади і управління України.– Т. 1.– К.: Темпора, 2015.– С. 381—382.

Посилання[ред.ред. код]