Полтавська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Приміщення Полтавської спеціальної загальноосвітньої школи, збудоване в 1978 році.

Полтавська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат  І-III ступенів Полтавської обласної ради – створена 1921 року як Полтавський дитячий будинок глухонімих (м.Полтава, Полтавська губернія, Українська Соціялістична Радянська Республіка (УСРР)

Історія виникнення[ред. | ред. код]

В 1898 р. у складі Відомства закладів імператриця Марія заснувала «Опікунство про глухонімих». Основними завданнями Опікунства було, по-перше, схиляння до благодійних фінансових пожертвувань як приватних осіб, так і різних громадських організацій, по друге, використання зібраних коштів для субсидування навчальних закладів для глухонімих.  

У 1899-1900 рр. Опікунська Рада розіслала губернаторам Російської імперії листи, у яких роз’яснювала важливість існування шкіл-хуторів та закликала підтримати ініціативу щодо їх створення. Позитивно активними реальними діями відреагували на заклик лише дві особи, причому обидві з України. Це — глухонімий купець з Лохвиці М.Варда, котрий свого часу закінчив Санкт-Петербурзьке училище глухонімих, та міський голова Олександрійська Ф.Мовчановський. Завдяки фінансовій підтримці земств Полтавської губернії та міста Лохвиця М. Варда заснував хутір на 20 чоловік. (2, с. 150-152)?

Заснована перша школа-хутір для глухонімих дітей в Полтавській губернії була заснована 14 листопада 1901 року в містечку Лохвиця глухонімими братами, купцями другої гільдії Михайлом і Миколою Вардами — випускниками Санкт-Петербурзького імператорського училища глухонімих.

Школа знаходилась під патронатом губернського земства, субсидії на утримання якої, починаючи з 1903 р. постійно зростали: ця практика продовжувалася і під час війни (1, с. 18-21)?.

Вона надавала своїм вихованцям початкову освіту. В школі вивчалися такі предмети: читання, письмо, арифметика, короткі відомості з історії, географія, природознавство, Закон Божий. При цьому використовувався мімічний метод. Здібні учні вчилися усній мові, але широко використовувалась дактильна мова. Школа мала сільськогосподарський ухил, значна увага приділялась роботі учнів в майстернях, які давали школі невеликий прибуток. Приватна благодійність підтримувала існування цієї школи, але найбільшу кількість учнів вона мала у 1911 році - 26 вихованців.

В школі використовувався мімічний метод, намагались також навчати дітей усної словесної мови. М.Д.Варда висловлював побажання, аби «…в школі глухонімих дітей навчали необхідних наукових предметів усної мови неодмінно з мімікою, як допоміжним засобом до усної мови…». З 1910 року школа-хутір перейшла на чистий усний метод навчання. До 1917 року на території Україні не було жодної школи для глухонімих дітей, де навчання проводилося б українською мовою.

Лохвицька школа для глухонімих проіснувала 16 років і припинила своє існування в 1917 році.

Полтавський дитячий будинок глухонімих[ред. | ред. код]

Зі спогадів глухих Долгіна М. та Коновалова М. до 1917 року в Полтаві була приватна школа, де вчилися глухі діти заможних батьків, директором якої була Ліщинська Ганна Іванівна.

Після революції її навчальний заклад стає державним. У 1921 році в Полтаві за адресою вул. Г.Сковороди, 9 (раніше вул. Колонійській, 9) було відкрито Полтавський основний дитячий будинок глухонімих, від якого бере свій початок існування Полтавської спеціальної школи-інтернату для глухих дітей. За офіційними даними на вересень 1924 р. в Полтавському дитячому будинку навчалося 35 дітей: хлопців - 14, дівчат - 21, до семи років - 4 дитини, від 7 до 14 років - 27 учнів, понад 14 років - 4 учні.

На 1 січня 1926 р. в школі здобували освіту 39 дітей, адміністративний персонал нараховував 8 осіб, технічний - 3. Школа існувала на місцевому бюджеті.

Протягом 87 років її існування — Полтавська спеціальна школа для глухих дітей не мала постійної адреси знаходження і змінювалась вона 6 разів. Влада міста переводила навчальний заклад з одного місця в інше. Так другим місцем перебування школи була вул. Садова (неподалік музею В. Короленка). Згодом місцем знаходження школи був провулок Капельгородського (раніше пров. Гончарний), потім адресою дислокації школи стала площа Конституції (раніше площа Леніна  біля Сонячного парку).

Приміщення Полтавського дитячого будинку для глухонімих після ІІ Світової війни

Повернувшись з евакуації по закінченню Другої світової війни,  місцем для школи стала адреса провулок Академіка Євгена Федорова (раніше провулок П.Войкова, район Павленки біля садиби художника М'ясоєдова).

1 вересня 1978 року школа зупинилася в районі Огнівка, за адресою вул. Станіславського, 6, коли було збудовано триповерховий будинок. Будівництво школи проходило під керівництвом директорів школи Лінського Бориса Петровича і Кашкалди Євгена Констянтиновича.

За період існування навчального закладу особливо відзначилася директор Ліщинська Анна Іванівна, котра керувала школою до війни і після війни.

Директорами школи у різні часи були:

1921-1960 роки – Ліщінська Ганна Іванівна, ;

1960-1962 роки —  Дідусьов Федір Петрович;

1962-1964 роки – Шаповал Михайло Федорович;

1964-1973 роки – Смільняк Павло Іванович;

1973-1975 роки – Лінський Борис Петрович;

!975-1981 роки – Кашкалда Євген Констянтинович;

1981-2000 роки  — Дегтяр Павло Павлович;

2000-2019 роки – Бавикіна Ольга Іванівна.

З 10 травня 2012 року школа має назву Полтавська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-III ступенів Полтавської обласної ради.

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Доклады Полтавскому Губернскому земскому собранию 52 очередного созыва Полтавской Губернской земской управы. – Полтава: Типо-литография И.Л.Фришберга, 1916.
  • «Уроки історичного досвіду: Олександрівська школа-хутір для глухонімих (1903-1911) – Наталія Антонець, «Психолого-педагогічні проблеми сільської школи», №32, 2010