Полтавські губернські відомості
«Полта́вські губе́рнські ві́домості» (рос. дореф. Полтавскія губернскія вѣдомости) — офіційна урядова газета, що виходила в Полтаві у 1838—1919 рр.[1]
Поява газети стала можливою після урядового розпорядження 1838 року, яким було «височайше повелено» видавати повсюдно у губерніях «Губернські Відомості».[1] Перше число «Полтавских губернских ведомостей» побачило світ 2 квітня 1838 року.[1]
Періодичність видання змінювалася: від 2 квітня 1838 року газета виходила щотижня, від 1866 — двічі на тиждень, від 1 січня 1895 року — щоденно, а на початку ХХ ст. — двічі та тричі на тиждень, або щодня.[2]
Складалася з двох частин: офіційної (де друкувалися розпорядження, постанови і повідомлення центральної і місцевої властей) і неофіційної.[1] Неофіційна частина, яку читали чиновники, інтелігенція та навіть письменні селяни, вміщувала повідомлення про місцеві новини, статті з історії, етнографії, археології, географії, лінгвістики й економіки, описи стану сільського господарства, торгівлі, а також повідомлення про життя сусідніх губерній. Публікація полемічних та белетристичних статей у цій частині не допускалася.[1]
На етапі становлення (1838—1841) газету редагував І. Г. Бутков. Вірогідніше за все, перший редактор був місцевим чиновником, якого губернське правління зобов'язало робити редакторську справу доти, доки не знайдеться на обрії більш сумлінна, а головне — творча натура (перші редактори редагували газету виключно на громадських засадах).[1]
З 1841 року редактором неофіційної частини тривалий час був П. І. Бодянський.[3] З 1889 року редактором неофіційної частини газети був Іваненко Дмитро Олексійович.[1]
У перші роки існування видання, яке редагував І. Г. Бутков, у неофіційній частині були опубліковані, зокрема, некролог І. П. Котляревського (1838, № 14) та статті Павла Білецького-Носенка: «Статистичний опис міста Прилуки», «Біографія. Полковник прилуцький Іван Ієремійович Нос» та «Історичний переказ про Івана Золотаренка».[1]
Цей період пов'язаний з діяльністю редактора Павла Бодянського, енциклопедиста та шанувальника старовини, який сам активно писав та заохочував до роботи інших.[3] На думку літературознавця Петра Ротача, у публікаціях цього часу став відчуватися «вільний український дух», а зміст газети відображав особисті погляди та уподобання редактора.[4] Окремі статті у рубриці «Сільське читання для малоросійських селян» Бодянський друкував українською мовою.[1]
Тематичний діапазон статей був надзвичайно широким:
- Етнографія та історія: «Повір'я і звичаї українського народу» (1846), «Лубенський (Мгарський) монастир» (1845), етнографічний нарис «Домашній побут малороса» (1857), «Із справи про будівництво соборної полтавської церкви» (1867), «Компут всего полку Полтавского» (1861).[1]
- Місцеві події та статистика: «Повінь у Кременчуці» (1845), некрологи видатних полтавців (1851), статистичні описи Полтави і Кременчука (1851), статті про українські ярмарки (1858). Газета регулярно друкувала дані про фабрики, заводи, храми, кількість населення та поміщицькі володіння.[1] Для сучасних дослідників цінність становлять публікації про найбільші маєтності губернії (1850) та щотижневі рубрики про рух населення (приїжджих та виїжджих з Полтави).[1]
- Мовне питання: У 1845 році (під час перебування Т. Шевченка на Полтавщині) газета друкувала працю Ів. Срезневського «Погляд на пам'ятки української народної словесності», де українська мова оцінювалася як одна з найбагатших слов'янських мов, а не «наречіе» польської чи російської.[1]
Після смерті Бодянського та в умовах посилення цензури внаслідок Валуєвського циркуляру (1863) та Емського указу (1876) рівень газети знизився. Оригінальних статей друкувалося мало, видання стало буденним і нецікавим для читача.[1]
Новий етап пов'язаний з Дмитром Іваненком (редактор у 1889—1902 рр.), який перетворив неофіційну частину на першу в губернії щоденну суспільно-літературну та політичну газету.[1] Він залучив до співпраці провідні місцеві літературні сили, зокрема Василя Бучневича («Полтавський Хрестовоздвиженський монастир», 1891), Віктора Василенка («Опішня», 1889; «Про дослідження сільських ярмарок», 1889), а також П. М. Дубровського, О. М. Лісовського та інших.[5]
На початку ХХ ст. в умовах жорсткої конкуренції (на 1905 рік у губернії було 97 періодичних видань) газета перетворилася на «газету фактів».[1] У 1902 році, наприклад, вийшла стаття «До питання про нащадків Гоголя» (№ 36).[1] Крім обов'язкових постанов, друкувалися розлогі списки кандидатів у присяжні засідателі (1901—1906), списки виборців до Державної думи (1905—1906, 1912), списки вбитих, поранених та зниклих безвісти під час російсько-японської війни (1906).[1] У 1901—1916 рр. — оголошення про підряди, поставки та інші офіційно-відомчі матеріали.
Неофіційна частина «Полтавских губернских ведомостей» з № 430 за 1909 р. мала додатки: «Ежедневная газета», з № 724 за 1910 р. — «Ежедневная общественная, политическая газета». У 1911 р. — "Ілюстрований додаток до № «Полтавских ведомостей».
У 1908—1911 рр. «Полтавские губернские ведомости» виходили під назвою «Полтавские ведомости».
Від 1918 року газета стала двомовною.[1] У цей період на її шпальтах публікуються Закони Центральної Ради («Про поділ України на землі», «Про реєстрацію громадянства УНР») та постанова Міністерства внутрішніх справ «Про українізацію» (1918, № 19).[1] Газета продовжувала виходити за Гетьманату, Директорії, більшовицької влади та денікінському режимі.[1] Випуск припинився після остаточного встановлення влади більшовиків. Останнє відоме число, яке підписав В. Куліковський, датоване 6 листопада 1919 року.[1]
Вважаються родоначальником сучасного видання «Зоря Полтавщини».
«Полтавские губернские ведомости» були першою газетою у губернії.[1] Від 1838 року до початку ХХ ст. вона залишалася єдиним цивільним періодичним джерелом інформації на Полтавщині, справляючи значний вплив на формування громадської думки.[1] Колектив редакції набув великого досвіду, а журналісти видання згодом започаткували низку інших часописів у губернії.[1]
Публікації газети, особливо з огляду на втрату багатьох архівних документів XIX — поч. ХХ ст., сьогодні є безцінними і набувають ваги першоджерел для дослідників.[1]
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб Пустовіт, Тарас. «Полтавські Губернські Відомості» перше періодичне видання Полтавщини // Рідний Край : загальноукраїнський тижневик. — 2024. — Число 50 (1914). — С. 1–3.
- ↑ Періодичні видання Полтави та Полтавської губернії (1838-1917): Список. — Київ
- ↑ а б Некролог [П. Бодянський] // Полтавські єпархіальні Відомості. — 1867. — Число 12. — С. 466–468.
- ↑ Ротач П. Читаючи «Полтавские Губернские ведомости» // Київська старовина. — 1997. — Число 3/4 (316). — С. 56–61.
- ↑ Пустовіт Т. П. Редактор Дмитро Іваненко // Зоря Полтавщини. — 1998. — Число 40 (19051). — С. 4.
- Пустовіт, Тарас. «Полтавські Губернські Відомості» перше періодичне видання Полтавщини // Рідний Край : загальноукраїнський тижневик. — 2024. — Число 50 (1914). — С. 1–3.
- Печатное дело в Малороссии в начале ХІХ ст. // Киевская старина. — 1900. — Т. LXX (сентябрь). — С. 83-85.
- Исторический взгляд на развитие книгопечатания в России // Полтавские Губернские ведомости. — 1847. — Число 13. — С. 195.
- Сумцов Н. Губернские ведомости, как пособие при изучении истории и этнографии // Киевская старина. — 1885. — Т. XI. — С. 391-399.
- Періодичні видання Полтави та Полтавської губернії (1838-1917): Список. — Київ
- Некролог [П. Бодянський] // Полтавські єпархіальні Відомості. — 1867. — Число 12. — С. 466–468.
- Ротач П. Читаючи «Полтавские Губернские ведомости» // Київська старовина. — 1997. — Число 3/4 (316). — С. 56-61.
- Иваненко Д. А. Записки и воспоминания. 1888-1908 гг. — Полтава : Изданіе редакціи «Полт. Голос», 1909.
- Пустовіт Т. П. Редактор Дмитро Іваненко // Зоря Полтавщини. — 1998. — Число 40 (19051). — С. 4.
|
Це незавершена стаття про газету. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Це незавершена стаття про Полтаву. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Це незавершена стаття з історії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |