Польський коник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Польський коник
Походження
КраїнаПольща Польща
Стандарти порід
Polski Związek Hodowców KoniСтандарти порід
Equus ferus caballus

Польський коник (пол. konik polski, konik biłgorajski) — маленький, напівдикий кінь, що походить з Польщі. Польське слово konik (множина koniki) — це зменшувальна форма слова «кінь». Однак назва «коник» використовується для позначення певних конкретних порід. Коник демонструє примітивні ознаки, включаючи саврасу масть і дикі відмітини.

Характеристики

[ред. | ред. код]

Польські коники міцно та щільно збудовані, мають маленьку голову з прямим профілем і шию, поставлену низько з грудей. Коник має глибокі груди, товсту гриву, та вороно-саврасу масть, яку також розмовно називають «мишаста». Коник невисокий, починаючи від 130—140 см (12,3 — 13,3 хендів).[1] Мінімальна довжина збруї 165 см, мінімальні розміри гомілкової кістки для кобили 16,5 см, та 17,5 см для жеребця.[2] Вага 350—400 кг.[3]

Історія

[ред. | ред. код]
Польські коники на волі у заповіднику Оствардерсплассе

Коник — це польська порода коней, що походить від дуже витривалих коней з регіону Білґорай. Раніше ці коні мали переважно мишасту, кауру масть, але також і ворону або руду масть.[4] Деякі дослідники стверджують, що предки цих коней були створені розведенням гібридів з диким конем та були продані фермерам зоопарком в Замостя в 1806 році, які потім розводились як місцеві робочі коні.[4] Проте генетичні дослідження тепер суперечать думці про те, що коник є формою східноєвропейського дикого коня (що називається тарпан), і не є тісно пов'язаним з ними. Коник поділяє мітохондріальну ДНК з багатьма іншими одомашненими породами коней, а їх Y-хромосома майже ідентична.[5][6]

Під час першої світової війни ці коні були важливими транспортними засобами для російських і німецьких військ і називалися конями Panje.[4] У 1923 р. Тадеуш Ветулані, сільськогосподарський діяч з Кракова, почав цікавитися конями Panje, аборигенною породою Білґораю, і придумав назву «Konik», яка тепер встановлена ​​як загальна назва породи. У 1920-х роках було створено кілька громадських і приватних коней-виробників для збереження цієї тварини.[4] У 1936 році Ветулані відкрив заповідник Коник у Біловезькій пущі. Він був переконаний, що якщо коні будуть жити в природних умовах, вони будуть повертати свій первісний фенотип.[4] Хоча експерименти Ветулані добре відомі та широко оприлюднені,[7][8] його поголів'я фактично мале лише незначний вплив на сучасну популяцію коника.[4] Проте Друга світова війна поклала кінець проєкту «здичавіння». Його поголів'я було перенесено до Попельно (Вармінсько-Мазурське воєводство), де вони продовжували жити в напівдиких умовах. Попельно став головним дієвим господарством з розведення породи протягом 1950-х років, але табун також було збережено і покупками коників німецькими поціновувачами коней.[4]

Між двома світовими війнами німецькі брати Хайнц і Лутц Хек схрещували жеребців коня Пржевальського з кобилами польського коника та інших порід, таких як дюльменського поні, готландського поні, і ісландського коня, щоб створити породу, що схожа на їх розуміння фенотипу тарпана. Результат називається Кінь Хека.[9] Інші селекціонери схрещували коника з англо-арабськими або чистокровними кіньми, щоб збільшити їх якість у верховому використанні.[4]

Центри розведення та природні заповідники

[ред. | ред. код]
Коник в Розточанському національному парку

Коника сьогодні розводять або на фермах, або в відкритих заповідниках, і під керівництвом людей. В останні десятиліття коник виводився для більшої висоти в плечах, щоб поліпшити його цінність як робочого коня. У нього з'явився більш витончений вигляд, особливо голови. Вороні та руді коні були значною мірою виключені, але все ще з'являються в окремих випадках, як і коні з сірою мастю.[4] Одночасне утримання коників і на фермах, і резервах дозволило порівнювати здоров'я та поведінку коней за різних обставин. Наприклад, хвороби копита та алергії на сіна частіше зустрічаються у коників, вирощених у коморах, ніж у резервах.[4]

В Польщі коник в даний час проживає в заповідниках Попельно, Розточанському національному парку, на науковій станції Стобниця Природничого університету у Познані. Їх розводять в контрольованих умовах на фермі для розведення коней у Попельно, Серакуві. Зараз приватні селекціонери володіють 310 кобилами та 90 жеребцями; державні ферми 120 кобилами й 50 жеребцями.[10]

Позаяк коник фенотипово нагадує зниклого тарпана,[11] він також був введений в природні заповідники інших країн. Одним з перших став Оствардерсплассе в Нідерландах.[12] У 1995 році стадо було випущено в de Kleine Weerd, смузі землі розміром 12 гектарів (приблизно 100 кілометрів на 1 км) уздовж річки Мааз біля Маастрихту. Територія відкрита для громадськості, але людям рекомендується не підходити до коней, тому що тварини напівдикі та непередбачувані. Після успіху цієї програми, коники також були доставлені до Латвії і до Великої Британії, де вони були розміщені в заповідниках, у тому числі біля Кембриджу Національним трастом, та у графствах Кент, Саффолк, Норфолк та інших.

Думка про те, що польський коник — недавній «нащадок» європейського дикого коня, нині відкинута.[13][14][15] Міфологізація і сприйняття зробили простого польського фермерського коня нібито розведеним «диким конем» і іконою нового управління пасовищами в європейських заповідниках.

Польський коник в Україні

[ред. | ред. код]
Коник в Яворівському національному парку

У Яворівському національному природному парку, в рекреаційному осередку «Оселя Розточчя» створено Центр розведення та збереження нащадків дикого коня — тарпана: цих унікальних тварин завезено із Розточанського національного природного парку. За інформацією офіційних представників парку, проєкт створення Центру розведення та збереження нащадків диких коней-тарпанів розроблено науковцями та спеціалістами Інституту Карпатського регіону Української Академії аграрних наук (Оброшино), кафедри екології та біології Львівського національного аграрного університету, а також Яворівського НПП. Мета створення Центру — збереження генофонду нащадків диких коней-тарпанів, розвиток кінного туризму, рекреації та екоосвіти у Яворівському НПП. А прикладом науково-практичного вирішення цих завдань є робота стосовно відтворення популяції нащадків диких коней-тарпанів у Розточанському народному парку, що поблизу міста Замость.

Також коників періодично завозять на територію Дельти Дунаю, де вони разом з іншими кіньми, такими як гуцулики складають популяцію місцевих здичавілих та напівдиких коней.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Stud-book of Origin of Konik polski breed [Архівовано 20 лютого 2016 у Wayback Machine.]. Polski Związek Hodowców Koni (Polish Horse Breeders Association). (англ.)
  2. Księgi stadne. Stadniny Izery. (пол.)
  3. Koniki dzisiaj. Stadniny Izery. (пол.)
  4. а б в г д е ж и к л Tadeusz Jezierski, Zbigniew Jaworski: Das Polnische Konik. Die Neue Brehm-Bücherei Bd. 658, Westarp Wissenschaften, Hohenwarsleben 2008, ISBN 3-89432-913-0
  5. Jansen et al. 2002: Mitochondrial DNA and the origins of the domestic horse
  6. Cieslak et al. 2010: Origin and History of Mitochondrial DNA lineages in domestic horses
  7. Piotr Daszkiewicz (2003), «Konik Polski.»
  8. http://www.staff.amu.edu.pl/~vetulani/tadeusz/pl/index.html [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.] and translation
  9. Bunzel-Drüke, Finck, Kämmer, Luick, Reisinger, Riecken, Riedl, Scharf & Zimball: Wilde Weiden: Praxisleitfaden für Ganzjahresbeweidung in Naturschutz und Landschaftsentwicklung. Arbeitsgemeinschaft Biologischer Umweltschutz im Kreis Soest e. V. (ABU), Bad Sassendorf-Lohne, 2. Auflage, 2009. ISBN 9783000243851
  10. Edyta Pasicka (2013). Polish Konik horse – Characteristics and historical background of native descendants of Tarpan (PDF). Acta Sci. Pol., Medicina Veterinaria. 12 (2-4): 26—28. ISSN 1644–0676. {{cite journal}}: Перевірте значення |issn= (довідка)
  11. Volf, J. (1979). The tarpanoid horse ("konik") and its breeding in Popielno (Poland) [Tarpanoidni kun ("konik") a jeho chov v Popielne (Polsko)]. Gazella. 2: 67—73. ISBN 0791418898 — через Lee Boyd & K.A. Houpt 1994.}
  12. Marris, Emma (2011). Rambunctious Garden: Saving Nature in a Post-Wild World.
  13. van Vuure, Cis (2015). From kaikan to konik - Facts and perceptions surrounding the European wild horse and the Polish konik. Warsaw: Semper. с. 445. ISBN 978-83-7507-185-6.
  14. Van Vuure, Cis (2014). On the origin of the Polish konik and its relation to Dutch nature management (PDF). Lutra. 57 (2): 111—130. With these analyses, the myth of the konik, as being the closest existing descendant of the European wild horse and the breed most similar to it should be laid to rest.[p. 14]
  15. van Vuure, Cis (2014). Konik polski i rodzina Zamoyskich. Zamojski Kwartalnik Kulturalny. 119 (2): 10—14.

Посилання

[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Польський коник

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Maas, P.H.J. 2006. Selective breeding. The Extinction Website. Downloaded at 27 August 2006.
  • Maas, P.H.J. 2006. Tarpan — Equus ferus ferus. The Extinction Website. Downloaded at 27 August 2006.
  • Markerink, M., 2002. Koniks, wilde paarden in Nederland. Stichting Ark, Hoog Keppel.