Поляни (східні)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Поля́ни або східні поляни — східнослов'янське плем'я (союз племен) VI–IX ст., що нібито мешкало в Центральній Наддніпрянщині.

"Невловимі" племена[ред.ред. код]

Археологічні дослідження не дозволяють виокремити ареал існування союзу племен, названого полянами у «Повісті минулих літ». Попри те, що літопис характеризує полян як найрозвинутіші в соціально-економічному відношенні східнослов'янські племена, пам'ятки, досліджені в міжріччі Тетерева і Росі (де "Повість" вміщує полян) суттєво не відрізняються від досліджених на захід від Тетерева, а відтак можуть бути ідентифіковані як древлянські[1]. Микола Корінний вважає мешканців Києва і Переяслава уличами, а існування окремого полянського союзу - міфом[2]

До того ж невідомо, чи є назва «поляни» самоназвою, адже окрім «Повісті минулих літ» в жодних інших вітчизняних письмових джерелах воно не використовується. З огляду на те, що союз з ідентичною назвою відомий на берегах Варти, і саме від нього отримала свою назву Польська держава, Микола Нікольський зробив висновок, що назва швидше за все є запозиченням з західнослов'янських джерел, внесеним до літопису ігуменом Києво-Печерської Лаври Ніконом у XII сторіччі[3]. Саме Нікон міг поєднати це повідомлення з інформацією вірменського літопису 7 ст.про землю «Палунь» та заснування міста трьома братами.

За версією Валентини Петрашенко, справжньою назвою племен, що мешкали навколо сучасного Києва, міг бути етнонім лендзяни, згаданий Костянтином Багрянородним поруч із уличами і древлянами[4], в той час як інші дослідники отожнюють лендзян з лучанами або ж волинянами.

Повідомлення літописів[ред.ред. код]

Вперше поляни згадуються в найдавнішій, недатованій частині «Повісті минулих літ», За повідомленням літопису на чолі полянського союзу стояв напівлегендарний князь Кий, а також його брати Щек і Хорив, які заснували Київ, що перетворився на племінний центр.

Основою господарства мешканців Центральної Наддніпрянщини було землеробство із застосуванням рала і плуга. Розвинутими були також скотарство, промисли та ремесла.

В процесі розкладу родо-племінного ладу і становлення феодальних відносин у 6-9 ст. у межах племінної території полян на землях навколо Києва утворилося політичне об'єднання, відоме з іноземних джерел як Куявія. Власне Київське князівство більшої частини 9 ст. посідало доволі скромну за розмірами територію у Середній Наддніпрянщині. На півночі, за р. Тетеревом, за декілька десятків кілометрів від Києва, починалася земля ще не залежного від цього князівства, величезного союзу древлянських племен. На лівобережжі Дніпра рубежі цієї першої Київської держави простяглися на схід лише на 50-70 км. На півдні кордон князівства сягав р. Рось, тобто був за 100 км від Києва. Проте політичний вплив Києва поширювався на велику територію і залежали від неї інші союзи племен, зокрема сіверян.

Київські князі IX–X ст., на відміну від ватажків підкорених ними племен, не використовували титул «князя полян». Літопис пояснює це тим, що з часом «полян» стали йменувати «руссю». Дослідники, щоправда, бачать у цьому поясненні пізнішу редакційну вставку. Назву «русь» використовують і іноземні джерела, яким невідоме ім'я «полян». Зокрема, коли розповідають, про морські походи русів проти наймогутнішої держави середньовічного світу — Візантії. Наприкінці 8 чи на початку 9 ст. загін русів на чолі з князем Бравлином штурмом здобула візантійське місто Сурож (нинішній Судак) у Криму, а інше військо, ім'я ватажка якої невідоме, між 825 і 842 рр. заволоділа візантійським містом Амастридою на малоазійському узбережжі Чорного моря. Тоді ж Київське князівство вийшло на міжнародну арену. 839 р. посольство Русі відвідало імператора франків Людовика Благочестивого з пропозицією дружби. Прикметно, що посли називали князя русів хазарським титулом «каган» (цар).

Київське князівство стало ядром великої давньоруської держави — Київської Русі. Останній раз поляни згадуються в літописі під 944 р.

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Спицын А.А. Расселение древнерусских племен по археологическим данным, Журнал министерства народного просвещения, 1899, №8, с.323
  2. Коринный М.М. Переяславская земля X- первая половина XIII века.- К., 1992, с.31
  3. Никольский Н . К . Повесть временных лет как источник для истории начального периода русской письменности и культуры. Вып. I, Л., 1930, с.50-58
  4. Петрашенко В. О. Літописні поляни — міф чи реальність. "Археологія", № 2., с.53—55.


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.