Полярографія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Полярогра́фія (рос. полярография, англ. polarography; нім. Polarographie f)— електрохімічний метод якісного та кількісного аналізу, а також вивчення кінетики хімічних процесів, що ґрунтуються на вивченні вольтамперних кривих (полярограм), одержуваних при електролізі досліджуваної речовини (головним чином із ртутно-крапельним електродом). Застосовують, наприклад, для визначення домішок металів.

Загальна характеристика методу[ред.ред. код]

Полярографія — електрохімічний метод якісного і кількісного аналізу і дослідження речовин, а також вивчення кінетики хімічних процесів, який полягає у вимірюванні граничного дифузійного струму. Метод полягає у розшифруванні вольт-амперних кривих — полярограм, що виражають залежність сили струму від постійної напруги, прикладеної до електролітичної комірки. Вона знаходить широке застосування в різних галузях промисловості, для аналізу об'єктів навколишнього середовища, руд, мінералів, гірських порід. Її використовують у автоматичних аналізаторах концентрації компонентів у розчинах, а також аналізаторах, що встановлюються безпосередньо в технологічних потоках.

З історії полярографії[ред.ред. код]

Книга Євгена Скобця та Віри Скобець, видана 1963 року в Києві

«Батьком» полярографії є чеський хімік Ярослав Гейровський. 1922 року, досліджуючи електроліз на ртутнокрапельному електроді, він встановив залежність між потенціалами відновлення та окислення речовин та їх природою, а також між величиною дифузійного струму та концетрацією речовини в електроліті. Це відкриття послужило основою розробки методів полярографії. У 1950–1967 роках Гейровський був директором Державного полярографічного інституту в Празі.

1932 року в Одесі в Інституті рідкісних елементів було організоване виробництво перших вітчизняних полярографів. На I Всесоюзній конференції з полярографічного аналізу в Москві розглядалися теоретичні питання, пов'язані з розрахунком коефіцієнтів дифузії, відновленням кисневмісних аніонів на ртутному катоді. Деякі доповіді були присвячені застосуванню полярографічного методу для аналізу мінеральної сировини і використанню його в металургійному виробництві.

Теорією амальгамної полярографії упродовж багатьох років займався Армін Генріхович Стромберг. Він вивчив електродні процеси на амальгамному краплинному електроді й одержав вагомі результати. На основі теорії уповільненого розряду — іонізації з урахуванням концентраційної поляризації — Стромберг вивів рівняння необоротної анодно-катодної хвилі на амальгамному краплинному електроді без урахування і з урахуванням величини дифузного потенціалу.

Новим напрямком у полярографії є метод амальгамної полярографії з нагромадженням речовини на нерухомій ртутній краплі. Метод полягає в попередньому електролітичному осадженні малих кількостей речовини на стаціонарній ртутній краплі з реєстрацією кривих анодного розчинення амальгами при потенціалі, що безупинно змінюється. С. І. Синякова, Е. Н. Виноградова і Г. В. Прохорова запропонували рівняння для розрахунку концентрації металу в амальгамі. Стромберг зі співробітниками вивів рівняння, що показує залежність анодного струму від часу електролізу, обсягу розчину і радіуса ртутної краплі з урахуванням зміни концентрації металу в розчині під час попереднього електролізу.

Полярографічний метод став одним з найпоширеніших методів аналізу рідкісних елементів, металів, сплавів і мінеральної сировини. В Україні полярографічним методом аналізу займався Євген Скобець.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Реторта Це незавершена стаття з хімії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.