Фронт Змін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Політична партія «Фронт Змін»
логотип
Заснована / зареєстрована 26 червня 2007[1]
Штаб-квартира Київ
Політична ідеологія прагматичний лібералізм[2]
Союзники, блоки «Батьківщина», «Свобода»[3]
Очільник партії Арсеній Яценюк[4] (2009-2012)
Світлана Войцеховська (2012—)
Кольори білий, зелений
Кількість членів 21 145


Вебсторінка frontzmin.ua
Політика України
Політичні партії
Вибори

Фронт Змін — політична партія України, яка проіснувала з 2007 по 2013 рік. Лідером партії з 2009 по 2012 рік був Арсеній Яценюк[4]. У 2013 році «Фронт змін» об'єднався з ВО «Батьківщина».

Під час існування партії діяло 707 територіальних і місцевих організацій «Фронту змін». При партії працював проєкт політичної освіти «Школа влади», покликаний навчати кандидатів у члени партії європейським стандартам управління і політичної діяльності[5].

Ідеологія

[ред. | ред. код]

Мета діяльності партії з травня 2010 року була визначена як «побудова країни динамічного, сталого розвитку, у якій буде втілено європейські цінності свободи, рівності, справедливості, солідарності та толерантності, принципи демократії і суспільного діалогу, а також забезпечено можливість участі всіх громадян України у виробленні нової державної політики»[6].

Ідеологію партії було прийнято визначати як лібералізм[2][7][8]. При цьому «Фронт змін» фактично ігнорував питання національної ідентичності[9]. Деякі ініціативи партії оцінювалися як лівопопулістські[9].

Історія партії

[ред. | ред. код]

Партія була створена на установчих зборах 3 березня 2007 року[1]. Зареєстрована Міністерством юстиції Україні 26 червня 2007 року під назвою «Народна трудова партія»[1][10]. Керівником партії був Віктор Вашкевич[11].

18 жовтня 2008 року «Народна трудова партія» ухвалила рішення про зміну назви на «Демократичний фронт»[11].

23 вересня 2009 року партія «Демократичний фронт» ухвалила рішення про перейменування в партію «Фронт Змін»[1][12]. Новим головою партії замість Віктора Вашкевича був обраний Андрій Іванчук[12].

28 листопада 2009 року замість Андрія Іванчука лідером партії було обрано Арсенія Яценюка[4]. У 2007 році Яценюк був обраний до Верховної Ради України за списком блоку «Наша Україна — Народна самооборона», але членом жодної партії не був. У грудні 2008 року він заснував громадську організацію «Фронт Змін» (коли партія «Фронт Змін» ще носила назву «Демократичний фронт», а її керівником був Віктор Вашкевич)[13]. При цьому стверджувалось, що громадська організація «Фронт Змін» стала громадянською платформою для створення політичної партії «Фронт Змін»[5].

Участь у виборах

[ред. | ред. код]

Президентські вибори 2010 року

[ред. | ред. код]

Обравши 28 листопада 2009 року своїм лідером Арсенія Яценюка, партія «Фронт Змін» підтримала його висунення в президенти[4]. На президентських виборах Яценюк зайняв четверте місце, отримавши 6,96 % голосів.

Деякі аналітики висловлювали думку, що на результатах Яценюка позначилася невдала виборча кампанія. На білбордах Яценюка, що з'явилися по всій Україні в кінці червня 2009 року, Яценюк був зображений в мілітаристському стилі, тоді як до цього у нього був образ «молодого ліберала»[14].

21 лютого 2010 року новообраний президент Віктор Янукович запропонував трьох кандидатів на пост прем'єр-міністра України: Яценюка, Сергія Тігіпка та Миколу Азарова[15]. Яценюк відхилив пропозицію після того, як український парламент 9 березня 2010 року ухвалив поправку, яка дозволила взяти участь у формуванні коаліції більшості окремим депутатам, а не лише парламентським фракціям[16]. Замість цього він закликав до дострокових парламентських виборів[17].

Місцеві вибори 2010 року

[ред. | ред. код]

На виборах до місцевих рад 31 жовтня 2010 року партія «Фронт Змін» посіла третє місце по Україні, отримавши підтримку майже 7 % виборців. Стверджується, що особливістю «Фронту Змін» стала рівна підтримка по всій території Україні. Усього депутатами різних рівнів від партії стали 2827 чоловік. 12 представників партії стали мерами міст[5].

Парламентські вибори 2012 року

[ред. | ред. код]

За рік до парламентських виборів до «Фронту Змін» почали переходити помітні політики з інших опозиційних сил. Так, у вересні до партії вступили Микола Мартиненко, Руслан Князевич, Роман Ткач, Роман Зварич і Леся Оробець[18].

У грудні 2011 року Арсеній Яценюк підписав з В'ячеславом Кириленком угоду про спільну опозиційну діяльність та об'єднання його партії «За Україну!» з «Фронтом Змін» після виборів[19]. 22 січня 2012 року Яценюк підписав «Угоду про спільні дії Об'єднаної опозиції Україні» із заступником голови партії «Батьківщина» Олександром Турчиновим, головою партії «Свобода» Олегом Тягнибоком і лідерами інших опозиційних сил. Згідно з угодою, опозиційні сили зобов'язалися сформувати єдиний список на мажоритарних округах, а після перемоги на виборах в 2012 році утворити парламентську більшість[3].

У лютому 2012 року стало відомо про переговори «Фронту змін» з партією «Батьківщина» про створення спільного списку кандидатів у народні депутати[7]. На початку березня журналіст «Української правди» Сергій Лещенко повідомив, що, за інформацією видання, в разі досягнення згоди єдиний список буде формуватися на базі «Батьківщини», а очолить його Арсеній Яценюк, тоді як начальником штабу буде Олександр Турчинов[20]. Наприкінці квітня про це було оголошено офіційно[21].

У червні 2012 року Арсеній Яценюк був обраний головою ради «Об'єднаної опозиції»[22]. У липні Яценюк та інші члени «Фронту змін» припинили членство в партії, щоб взяти участь в парламентських виборах за списком «Батьківщини» як безпартійні[23]. Виконуючою обов'язки лідера «Фронту змін» стала керівник секретаріату партії Світлана Войцеховська[24].

За підсумками парламентських виборів «Об'єднана опозиція» отримала 62 місця в парламенті (25,55 % голосів) за пропорційною системою і ще 39, вигравши в 39 мажоритарних округах — в загальній складності 101 місце (22,67 %) з 450[25]. Лідером фракції був обраний Яценюк[26].

Фінансування

[ред. | ред. код]

У різний час фінансування партії приписувалося Дмитру Фірташу, Віталію Гайдуку, Віктору Пінчуку, Ринату Ахметову[27]. У 2011 році Яценюк заявляв, що діяльність партії фінансується 28 бізнесменами[28].

Об'єднання з ВО «Батьківщина»

[ред. | ред. код]

Ще в квітні 2012 року після оголошення про спільну з «Батьківщиною» участь у парламентських виборах Яценюк підкреслював, що «„Фронт змін“ існував і буде існувати»[29], але також заявляв, що об'єднання опозиції може закласти основу для створення єдиної партії[30].

14 червня 2013 року партія «Фронт Змін» на своєму з'їзді ухвалила рішення про самоліквідацію партії з метою створення об'єднаної політичної сили з ВО «Батьківщина». Згідно з рішенням з'їзду, депутати місцевих рад усіх рівнів від «Фронту Змін» вступають в «Батьківщину», одночасно припинивши існування фракцій «Фронту Змін»[31]. Лідер партії «Фронт Змін» Арсеній Яценюк за пропозицією голови «Батьківщини» був обраним головою політради ВО «Батьківщина».[32]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г Статут партії. Фронт Змін. Архів оригіналу за 27 січня 2012. Процитовано 2 лютого 2012.
  2. а б Павел Булгак (19 січня 2011). Объединенный Фронт перемен: первые противоречия. Наш Век. Архів оригіналу за 28 липня 2012. Процитовано 2 лютого 2012.
  3. а б У День Соборності Об’єднана опозиція оголосила Угоду про спільні дії. Фронт Змін. 22 січня 2012. Архів оригіналу за 21 березня 2012. Процитовано 2 лютого 2012.
  4. а б в г «Фронт перемен» поддержит своего новоизбранного лидера Яценюка. LB.ua. 28 листопада 2009. Архів оригіналу за 2 лютого 2014. Процитовано 3 лютого 2012.
  5. а б в Про партію. Фронт Змін. Архів оригіналу за 28 липня 2012. Процитовано 2 лютого 2012.
  6. Партія «Фронт Змін» оголосила про зміну мети своєї діяльності. Міністерство юстиції України. 23 липня 2010. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 2 лютого 2012.
  7. а б Ольга Куришко (20 лютого 2012). «Батькивщина» идет на «Фронт». Коммерсантъ Украина. Архів оригіналу за 23 лютого 2012. Процитовано 4 квітня 2012.
  8. Днепропетровская оппозиция разработала механизм для «мажоритарщиков». LB.ua. 29 березня 2012. Архів оригіналу за 29 березня 2012. Процитовано 4 квітня 2012.
  9. а б Андрій Скумін (2 квітня 2012). Відкритий запит, пропозиції — нуль. Український тиждень. Архів оригіналу за 28 липня 2012. Процитовано 4 квітня 2012.
  10. Олександр Лавринович (26 липня 2007). Про реєстрацію Політичної партії «Народна трудова партія». Міністерство юстиції України. Архів оригіналу за 14 грудня 2007. Процитовано 2 лютого 2012.
  11. а б «Народна трудова партія» заявила про зміну назви та мети діяльності. Міністерство юстиції України. 3 листопада 2008. Архів оригіналу за 23 грудня 2012. Процитовано 2 лютого 2012.
  12. а б Партія «Демократичний фронт» заявила про зміну назви на «Фронт змін». Міністерство юстиції України. 27 жовтня 2009. Архів оригіналу за 22 грудня 2012. Процитовано 2 лютого 2012.
  13. Реєстр громадських організацій. Міністерство юстиції України. 27 січня 2012. Архів оригіналу за 28 липня 2012. Процитовано 2 лютого 2012.
  14. Alina Pastukhova (19 ноября 2009). Paid advisers descend on candidates, nation. Kyiv Post. Архів оригіналу за 24 листопада 2009. Процитовано 28 листопада 2011.
  15. Янукович рассматривает кандидатуры Тигипко, Яценюка и Азарова на пост украинского премьера. Интерфакс-Украина. 21 февраля 2010. Архів оригіналу за 24 лютого 2010. Процитовано 28 листопада 2011.
  16. Яценюк отказался от предложения Януковича занять высокий пост. РИА Новости. 9 марта 2010. Архів оригіналу за 25 квітня 2013. Процитовано 28 листопада 2011.
  17. Відкритий лист лідера «Фронту Змін», народного депутата України Арсенія Яценюка до президента України Віктора Януковича. Фронт Змін. 8 марта 2010. Архів оригіналу за 11 січня 2012. Процитовано 28 листопада 2011.
  18. Яценюк продовжує поповнювати свою силу «багнетами». Українська правда. 9 вересня 2011. Архів оригіналу за 27 січня 2013. Процитовано 2 лютого 2012.
  19. Кириленко об'єднався з Яценюком. Українська правда. 22 грудня 2011. Архів оригіналу за 7 січня 2012. Процитовано 2 лютого 2012.
  20. Арсеній Яценюк може замінити Юлію Тимошенко. Українська правда. 2 березня 2012. Архів оригіналу за 3 червня 2012. Процитовано 4 квітня 2012.
  21. ТИМОШЕНКО І ЯЦЕНЮК ОБ’ЄДНАЛИСЯ. Українська правда. 23 квітня 2012. Архів оригіналу за 28 липня 2012. Процитовано 23 квітня 2012.
  22. Об’єднана опозиція обрала свого лідера. Дзеркало тижня. 7 червня 2012. Архів оригіналу за 6 серпня 2012. Процитовано 3 липня 2012.
  23. Яценюк покинул "Фронт перемен" ради списка "Батькивщины". ТСН.ua. 14 липня 2012. Архів оригіналу за 17 серпня 2012. Процитовано 1 січня 2013.
  24. Яценюк идет на выборы как беспартийный. Аргументы и Факты Украина. 16 липня 2012. Архів оригіналу за 30 травня 2013. Процитовано 1 січня 2013.
  25. Вибори-2012. Результати голосування [Архівовано 29 грудня 2012 у Wayback Machine.], Українська правда
  26. Five factions, including Communist Party, registered in parliament [Архівовано 20 січня 2016 у Wayback Machine.], Kyiv Post (12 December 2012)
  27. У Яценюка опровергли слухи о продаже Фронта змін Ахметову. Фокус.ua. 21 липня 2011. Архів оригіналу за 29 січня 2012. Процитовано 2 лютого 2012.
  28. Яценюк розповів, хто його фінансує. Українська правда. 28 грудня 2011. Архів оригіналу за 7 лютого 2012. Процитовано 2 лютого 2012.
  29. "ФРОНТ ЗМІН" ІДЕ В РАДУ З "БАТЬКІВЩИНОЮ". Українська правда (укр.). 7 квітня 2012. Архів оригіналу за 23 листопада 2016. Процитовано 1 січня 2013.
  30. Unification of opposition could lay basis for single party, says Yatseniuk. Kyiv Post (uage=англійською) . 23 квітня 2012. Архів оригіналу за 7 жовтня 2013. Процитовано 1 січня 2013.
  31. Яценюк каже, що з "Батьківщиною" вже назавжди. "Фронт змін" ліквідовують. Українська правда. 14 червня 2013. Архів оригіналу за 18 червня 2013. Процитовано 14 червня 2013.
  32. З'їзд опозиції одноголосно підтримав злиття партій Тимошенко і Яценюка. Архів оригіналу за 23 серпня 2013. Процитовано 17 червня 2013.

Посилання

[ред. | ред. код]