Політична система Грузії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Політична система Грузії заснована на унітарній напівпрезидентській республіці з трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою та судовою, а також багатопартійній системі.

Президент[ред. | ред. код]

Докладніше: Президент Грузії

Президент є главою держави, має прерогативу у визначенні напрямків внутрішньої та зовнішньої політики держави, а також у сфері оборони та безпеки. Обирається шляхом всенародного голосування строком на 5 років. Одна і та ж особа може бути обрана президентом не більше двох разів поспіль.

Президент — Михайло Саакашвілі (з 25 січня 2004, повторно обраний 5 січня 2008). Відсоток отриманих голосів — 53,5% у першому ж турі.

Законодавча влада[ред. | ред. код]

Докладніше: Парламент Грузії

Однопалатний парламент у складі 150 депутатів (по 75 за пропорційною і мажоритарною системами). Останні вибори — 21.05.2008 року. Депутати представляють 4 політичних партії

  • провладна партія «Єдиний національний рух» — 120,
  • блок «Об'єднана опозиція» — 16,
  • опозиційний «Християнсько-демократичний рух» — 6,
  • опозиційна «Лейбористська партія» — 6,
  • опозиційна Республіканська партія — 2.

Спікер Парламенту Давид Бакрадзе (перший номер в списку правлячої партії).

Парламентські комітети:

  • комітет із захисту прав людини — 15 депутатів,
  • з аграрних питань — 18,
  • освіти, науки, культури і спорту — 18,
  • охорони навколишнього середовища і природних ресурсів — 15,
  • галузевої економіки і економічної політики — 19,
  • євроінтеграції — 15,
  • оборони і безпеки — 19,
  • юридичних питань — 17,
  • регіональної політики, самоуправління і високогірних регіонів −19,
  • зовнішніх зв'язків −17,
  • процедурних питань −15,
  • охорони здоров'я — 17,
  • фінансів та бюджету — 15.

Виконавча влада[ред. | ред. код]

Глава держави — президент, який є безпосереднім керівником для силових міністерств уряду. Уряд на чолі з прем'єр-міністром. Прем‘єр є керівником всіх інших міністерств. Президентом визначається кандидатура на пост прем'єр-міністра, який за погодженням з президентом формує список кандидатів до складу уряду. Склад уряду подається президентом до парламенту на затвердження.

Діючий Уряд Грузії сформовано в лютому 2009 року.

Прем'єр-міністр Грузії — Ніколо Гілаурі (з 06.02.09 року).

Міністр закордонних справ Грузії — Грі гол Вашадзе.

Судова влада[ред. | ред. код]

Судова влада: Конституційний суд, Верховний суд та місцеві суди (міські, районні).

Судді Конституційного суду призначаються на паритетних засадах, по 3 члени за квотами Президента, Парламенту та Верховного суду.

Судді Верховного суду призначаються парламентом за квотою президента та голови Верховного суду.

Інші судді обираються Парламентом.

Партії[ред. | ред. код]

Провладна партія: «Єдиний національний рух» (лідер партії — Михайло Саакашвілі, голова парламентської фракції — Петре Ціскарішвілі).

Найбільші опозиційні партії:

  • «Демократичний рух — Єдина Грузія» (лідер Ніно Бурджанадзе),
  • «Шлях Грузії» (Саломе Зурабішвілі),
  • блок «Об'єднана опозиція» (Леван Гачечіладзе),
  • «Християнсько-демократичний рух» (Георгій Таргамадзе),
  • Лейбористська партія (лідер Шалва Нателашвілі),
  • «Республіканська партія» (Давид Усупашвілі),
  • «Промисловість врятує Грузію» (Георгій Топадзе),
  • «Нові праві» (Давид Гамкрелідзе)
  • Консервативна партія (Звіад Дзидзигурі та Каха Кукава).

Зовнішня політика[ред. | ред. код]

Грузія активно працює з багатьма міжнародними організаціями. У 1999 р. стала повноправним членом Ради Європи і СОТ. Грузія була ініціатором розширення ГУУАМ (за рахунок Узбекистану). Вона тісно співпрацює з ООН та ОБСЄ, активно розвиває стосунки з НАТО. Грузія була членом СНД, але 17 серпня 2009 року добровільно вийшла з нього.

Внутрішньополітичні проблеми[ред. | ред. код]

Після розпаду СРСР Грузія успадкувала проблеми з внутрішніми автономіями. В останні роки свого існування московська комуністична верхівка заохочувала сепаратиські настрої в автономіях союзних республік, і підтримувала оформлення квазі-державних установ за прямої участі російських військових і спецслужбових кадрів, що протистояли республіканському центру.

У 1992—1993 роках напруга переросла в збройне протистояння. За участі російських найманців і російської зброї в протистоянні Грузія втратила контроль над більшою частиною Абхазії та Пвденної Осетії, грузинські державні установи на цих територіях були згорнуті, а сепаратиські режими заохочували прийняття громадянами російського громадянства. До 2008 конфлікти тут перебували в замороженій стадії. У вересні 2008 Грузія за допомогою збройних сил спробувала відновити свій суверенітет над непідконтрольною частиною Південної Осетії, але у відповідь отримала повноцінне вторгнення російських військ 58-ї армії і приданих формувань авіації і флоту на свою територію. 26 серпня 2008 Росія одноосібно визнала незалежність Абхазії та Пвденної Осетії.

Абхазія[ред. | ред. код]

Докладніше: Абхазія

Шида Картлі (Південна Осетія)[ред. | ред. код]

Докладніше: Південна Осетія

Аджарія[ред. | ред. код]

Докладніше: Аджарія

Посилання[ред. | ред. код]