Політичний міф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Політи́чний міф (від грец. πολιτική  діяльність самоуправління в полісі (місто, держава) та грец. μύθοσ  — казка, переказ, оповідання) — форма позараціонального віддзеркалення та інтерпретації в індивідуальній і масовій свідомості політичної реальності та суспільних цінностей.

Визначення[ред.ред. код]

Політичний міф це — цілісне, спрощене, переважно ірраціональне віддзеркалення в індивідуальній і масовій свідомості політичної реальності та основних суспільних цінностей, своєрідний символічний засіб їх інтерпретації, моделювання світу i соціального життя; інструмент реалізації конкретних політичних завдань — боротьби за владу, її легітимації, утвердження нової політичної ідеології тощо; інтегрована форма міфологічної й політичної свідомості, особливий вид міфу, що зберігає в колективній пам'яті народу його соціальний досвід, імперативи духовно-морального виміру політичних процесів.[1]

Як форма свідомості, що продукує специфічну картину світу, міф існує поряд з іншими формами свідомості — релігією та раціональністю. Політичний міф  є універсальною конструкцією, яку завжди можна наповнити конкретним політичним змістом. У наукових дослідженнях використовується як важливий інструмент для з'ясування особливостей політичної діяльності, політичної поведінки, політичних конфліктів тощо.

Основні ознаки політичного міфу[ред.ред. код]

Основними ознаками сучасного політичного міфу вважають, як правило, його всезагальність, консервативність, синкретичність, біполярність, персоніфікований та маніпулятивний характер, архетипність, символічний супровід.
Елементами політичного міфу є: архетип певної ситуації, пов'язаної зі здійсненням заходів соціального регулювання й примусу, зміст конкретного досвіду, отриманого в ситуаціях, об'єднаних цим архетипом, та систему алегоричних образів, функціональна символіка яких співвідносить «бажане» з «належним», тобто зі сформованим архетипом. Значущість політичного міфу полягає в можливості викликати до життя той архетип, який дозволить задати певний мотив діяльності — через політичну рекламу, ритуал тощо. Архетип уможливлює поєднання бажаного і належного спочатку в міфологічних категоріях (мовою політичних метафор), згодом — у політичній діяльності.[2]

Розрізняють «короткострокові» та «довгострокові» (вічні) міфи. Короткострокові, або технологічні міфи, створюються для реалізації конкретних політичних завдань. Це «міфи на один день» або псевдоміфи, оскільки вони не укорінені в архетипах людської свідомості. Натомість «вічні» міфи вписані в структуру ментальності народу.[3] Отже, політичний міф — це архетипна конструкція, яка визначає існування певної політичної системи та особливу роль у ній особистості чи політичної організації. Політичний міф стає найбільш дієвим засобом у кризові періоди суспільного розвитку — війни, революції, реформи тощо. За допомогою міфу суспільство може відновлювати зруйновану картину світу.[4]

Архаїчні та сучасні політичні міфи суттєво відрізняються. Якщо архаїчна міфологія переважно космологічно змодельована, то сучасна міфологія вирізняється своєю соціальною спрямованістю. Основним завданням архаїчного міфу було пояснення світу, побудова єдиної цілісної картини світосприйняття, метою ж сучасного політичного міфу є своєрідне обґрунтування життя соціуму, певна інтерпретація суспільних процесів. Сучасна міфотворчість ускладнена переоцінкою тривалого історичного процесу, взаємообміном культур і традицій, новими тенденціями суспільного розвитку. Через розповсюдження міфологем формується нова світоглядна парадигма, яка за умови схвалення її політичними суб'єктами та сприйняття з боку суспільства може перетворитися на дієву ідеологію. Хоча політичний міф загалом є ірраціональним феноменом, але він здатний поєднувати в собі свідоме і несвідоме, реальне й ідеальне, раціональне та ірраціональне.[5]

Механізми політичного міфотворення[ред.ред. код]

У ХХ ст. було започатковано розуміння міфу як об'єктивного культурного та психологічного феномена (К. Юнг, Ж. Сорель, Е. Фромм, М. Еліаде, К. Флад), як основи символічних форм пізнання реальності, що відкривають нові можливості у політиці зокрема, через пов'язаність міфології та ідеології. Як сукупність певних символів, форм символізації політичного простору, вони створюють комплекс орієнтаційних символів, за допомогою яких відбувається взаємодія влади з громадськістю.

Механізм міфотворення розкрито у структурній теорії міфу (К. Леві-Строс),[6] сутність якої полягає у виявленні сукупності несвідомих логічних операцій та інструментів для вирішення світоглядних суперечностей. При цьому так звана міфологічна логіка досягає своїх цілей ненавмисне, обхідним шляхом. Іншою засадничою теорією у розумінні сутності політичного міфу стала символічна теорія (Е. Кассірер)[7]. Символізм міфу ґрунтується на тому, що конкретні предмети, не втрачаючи своєї конкретності, можуть перетворюватися на певні знаки для відбиття інших предметів або явищ, тобто слугувати їх символічним аналогом. Міф виникає як замкнута символічна система, об'єднана характером функціонування і способом моделювання навколишнього світу. Як комунікативну систему трактує міф у своїх дослідженнях Р. Барт,[8] який називає його «метамовою» створення значеннєвих символічних систем. Позараціональною й водночас невід'ємною складовою політики і політичної діяльності постає міф у дослідженнях вітчизняного науковця Ю. Шайгородського[1].

Створення політичного міфу передбачає появу чогось нового, чого не існувало раніше в актуалізованій формі. У цьому процесі виокремлюють три змістові складові політичного міфу, а саме: ціннісну, мотиваційну та комунікативно-смислову, завдяки яким проявляються його особливості.[9] Суб'єктами політичної міфотворчості можуть виступати певні політичні угруповання (партії, рухи, об'єднання), етнічні спільноти, органи державної влади, окремі особистості (політичні лідери) тощо.

Особливості сучасних політичних міфів[ред.ред. код]

Особливістю сучасних політичних міфів є, з одного боку, тенденція до створення нових міфів внаслідок утвердження нових суспільних явищ (формування політичного ринку, трансформація інституту багатопартійності, віртуалізація політичних процесів), з другого — міфи стають технологічною складовою управління (маніпулювання) суспільною свідомістю. Пануючи у сфері колективного несвідомого, міф суттєво впливає на масову свідомість. Багатоаспектністю політичного міфу (феномен свідомості, наукова категорія, історична реальність, складова символічного світу політики тощо) обумовлена увага до цього явища не лише з теоретичної точки зору, але й з огляду на визначення його функціональності як способу пояснення і сприйняття соціально значущої інформації, формування ціннісного ставлення до політичних явищ[10]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Шайгородський Ю. Ж. Політика: взаємодія реальності і міфу: [монографія] / Ю. Ж. Шайгородський / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. — К. : Знання України, 2009. — 400 с.
  2. Шайгородський Ю. Ж. Міф політичний / Ю. Ж. Шайгородський // Політична енциклопедія [Редкол. : Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін.] — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 457—458.
  3. Цуладзе А. Политическая мифология: [монографія] / А. Цуладзе. — М. : ЭКСМО, 2003. — 383 с.
  4. Шайгородський Ю. Ж. Політична міфологія у кризовому суспільстві / Ю. Ж. Шайгородський // Освіта регіону. — 2009. — № 1 . — С.61-65.
  5. Шайгородський Ю. До визначення сутності поняття «політичний міф» / Ю. Шайгородський // Сучасна українська політика: політики і політологи про неї. — К. : Укр. центр політ. менеджменту, 2009. — Вип. № 16. — С. 49-53.
  6. Леви-Строс К. Структурная антропология / К. Леви-Стосс; пер. с франц. В. В. Иванова. — М. : Академический проект, 2008. — 555 с.
  7. Кассирер Э. Техника современных политических мифов / Э. Кассирер // Вестник Московского ун-та. — Сер. 7. — 1990. — № 2. — С. 58-69.
  8. Барт Р. Миф сегодня / Р. Барт Избранные работы: Семиотика. Поэтика. — М.: Прогресс; Универс, 1994. С. 72—130.
  9. Шайгородський Ю. Об'єднавчий потенціал сучасного політичного міфу / Ю. Шайгородський // Український соціум. — № 2. — 2012. — С. 135—146.
  10. Шайгородський Ю. Політичний міф / Ю. Шайгородський // Політологія: навч. енциклопед. словн.-довідн. — Львів: «Новий Світ», 2014. — С. 514—516.

Література[ред.ред. код]

  • Шайгородський Ю. Ж. Міф політичний // Політична енциклопедія [Редкол. : Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін.] — К. : Парламентське видавництво, 2012. — С. 457—458.
  • Бушанський В. Політика символічна // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2012. — с.572 ISBN 978-966-611-818-2
  • Шайгородський Ю. Ж. Політичний міф // Політологія: навч. енциклопед. словн.-довідн. для студ. ВНЗ / За ред. Н. М. Хоми. — Львів: «Новий Світ — 2000», 2014. — 779 с. — С. 514—516.
  • Міф політичний // Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х. : Право, 2015
  • Кассирер Э. Техника современных политических мифов / Э. Кассирер // Вестник Московского ун-та. — Сер. 7. — 1990. — № 2. — С. 58-69.
  • Барт Р. Мифологии / Р. Барт; пер. с франц. С. Зенкина. — М. : Изд-во им. Сабашниковых, 1996. — 316 с.
  • Элиаде М. Аспекты мифа / М. Элиаде; пер. с франц. — М. : Академический проект, 2000. — 224 с.; Юнг К. Г. Человек и его символы / К. Г. Юнг. — М., 2006. — 352 с.
  • Лосев А. Диалектика мифа / А. Лосев. — М. : Академический проект, 2008. — 303 с.
  • Леви-Строс К. Структурная антропология / К. Леви-Стосс; пер. с франц. В. В. Иванова. — М. : Академический проект, 2008. — 555 с.
  • Сорель Ж. Размышления о насилии / Ж. Сорель. — М. : Фаланстер, 2013. — 293 с.
  • Шайгородський Ю. Ж. Політика: взаємодія реальності і міфу: [монографія] / Ю. Ж. Шайгородський. — Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. — К. : Знання України, 2009. — 400 с.
  • Цуладзе А. Политическая мифология / А. Цуладзе. — М. : ЭКСМО, 2003. — 383 с.