Поліхлоровані дифеніли

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Поліхлоровані дифеніли
Ідентифікатори
Номер CAS 1336-36-3
Номер EINECS 215-648-1
Назва MeSH D02.309.750, D02.455.426.559.389.185.698 і D02.455.526.439.773
RTECS TQ1356000
SMILES
InChI
Властивості
Молекулярна формула C12H10−xClx
Молярна маса Перемінна
Зовнішній вигляд Світло-жовті або безбарвні густі маслянисті рідини[1]
Небезпеки
NFPA 704
2
1
0
Якщо не зазначено інше, дані наведено для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа)
Інструкція з використання шаблону
Примітки картки

Поліхлоровані дифеніли (ПХД) є висококанцерогенними хімічними сполуками, які раніше використовувалися в промислових і споживчих товарах, виробництво яких було заборонено в Сполучених Штатах Законом про контроль над токсичними речовинами в 1979 році та на міжнародному рівні Стокгольмською конвенцією про стійкі органічні забруднювачі в 2001 році. Це органічні сполуки хлору з формулою C12 H10− x Clx; колись вони широко використовувалися у виробництві самокопіювального копіювального паперу, як рідини для передачі тепла, а також як діелектрики та охолоджуючі рідини для електричного обладнання.

Через їх довговічність друковані плати все ще широко використовуються, навіть незважаючи на те, що їх виробництво різко скоротилося з 1960-х років, коли було виявлено безліч проблем[2]. З відкриттям екологічної токсичності ПХД і класифікацією їх як стійких органічних забруднювачів їхнє виробництво було заборонено федеральним законом Сполучених Штатів у 1978 році та Стокгольмською конвенцією про стійкі органічні забруднювачі у 2001 році[3].

Міжнародне агентство з дослідження раку (IARC) визнало ПХБ явними канцерогенами для людини. За даними Агентства з охорони навколишнього середовища США (EPA), ПХД викликають рак у тварин і, ймовірно, є канцерогенами для людини[4]. Багато річок і будівель, у тому числі школи, парки та інші об’єкти, забруднені ПХБ, і спостерігалося забруднення продуктів харчування цими речовинами. Крім того, через їх використання в якості охолоджуючої рідини в електричних трансформаторах ПХБ все ще зберігаються в будинках[5].

Фізичні та хімічні властивості[ред. | ред. код]

Фізичні властивості[ред. | ред. код]

Сполуки являють собою в'язку рідину блідо-жовтого кольору. Вони гідрофобні, з низькою розчинністю у воді : 0,0027–0,42 нг /л для бренду Aroclors, [6] , але вони мають високу розчинність у більшості органічних розчинників, оліях і жирах . Вони мають низький тиск пари при кімнатній температурі. Вони мають діелектричну проникність 2,5–2,7, [7] дуже високу теплопровідність[6],  і високі температури спалаху (від 170 до 380 °C)[6]. 

Будова і токсичність[ред. | ред. код]

ПХД отримують з дифенілу, який має формулу C12 H10, яку іноді називають (C6 H5 )2. У ПХБ деякі атоми водню в біфенілі заміщені атомами хлору. Існує 209 різних хімічних сполук, у яких від одного до десяти атомів хлору можуть замінювати атоми водню. ПХБ зазвичай використовуються як суміші сполук і мають єдиний ідентифікаційний номер CAS 1336-36-3. Близько 130 різних окремих ПХБ містяться в комерційних продуктах ПХД[6]. :2

Структури дванадцяти діоксиноподібних ПХД

 

Виробництво[ред. | ред. код]

Одна оцінка (2006) припускала, що 1 було вироблено мільйонів тонн ПХБ. Вважалося, що 40% цього матеріалу залишиться у використанні. Згідно з іншими оцінками, загальне світове виробництво ПХД становить близько 1,5 мільйонів тонн. Сполучені Штати були найбільшим виробником, виробивши понад 600 000 тонн між 1930 і 1977 роками. Європейський регіон слідує з майже 450 000 тонн до 1984 року. Малоймовірно, що повну інвентаризацію світового виробництва ПХБ коли-небудь точно підрахують, оскільки заводи в Польщі, Східній Німеччині та Австрії виробляли невідому кількість ПХД. У найсхідніших регіонах Словаччини досі зберігається 21 500 тонн ПХД[8].

Додатки[ред. | ред. код]

Користь ПХБ в основному ґрунтується на їх хімічній стабільності, включаючи низьку займистість і високу діелектричну проникність. В електричній дузі ПХБ утворюють негорючі гази.

Екологічний транспорт і перетворення[ред. | ред. код]

ПХД потрапили в навколишнє середовище як через використання, так і через утилізацію. Екологічна доля ПХД є складною та глобальною за масштабом[6].

Вода[ред. | ред. код]

Через низький тиск пари ПХБ накопичуються головним чином у гідросфері, незважаючи на їхню гідрофобність, в органічній частині ґрунту та в організмах, включаючи тіло людини[9]. Гідросфера є основним резервуаром. Величезний об’єм води в океанах все ще здатний розчиняти значну кількість ПХД[10].

Повітря[ред. | ред. код]

Невелику кількість ПХД було виявлено в земній атмосфері. Атмосфера служить основним маршрутом для глобального транспортування ПХД, особливо тих конгенерів, які містять від одного до чотирьох атомів хлору[11].

Гомологи[ред. | ред. код]

Щоб отримати повний список 209 конгенерів PCB, перегляньте список конгенерів PCB. Зауважте, що біфеніл, хоча технічно не є конгенером ПХБ через відсутність у ньому хлорних замісників, все ще зазвичай входить до літератури.

Гомолог PCB CASRN Кл
замісники 		Число конгенери
Дифеніл (не PCB) 92-52-4 0 1
Монохлорбіфеніл 27323-18-8 1 3
Дихлорбіфеніл 25512-42-9 2 12
Трихлорбіфеніл 25323-68-6 3 24
Тетрахлорбіфеніл 26914-33-0 4 42
Пентахлорбіфеніл 25429-29-2 5 46
Гексахлорбіфеніл 26601-64-9 6 42
Гептахлорбіфеніл 28655-71-2 7 24
Октахлорбіфеніл 55722-26-4 8 12
Нонахлорбіфеніл 53742-07-7 9 3
Декахлорбіфеніл 2051-24-3 10 1

Див. також[ред. | ред. код]

  • Зодіак, роман Ніла Стівенсона, в якому йдеться про ПХБ та їхній вплив на навколишнє середовище.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Hazardous Substance Fact Sheet. New Jersey Department of Health. 
  2. ↑ PCBs: Recent advances in environmental toxicology and health effects. Lexington, KY: University Press of Kentucky. 2004. с. 11. ISBN 978-0813122267. 
  3. ↑ Implementing the Stockholm Treaty on Persistent Organic Pollutants. Occupational and Environmental Medicine 59 (10): 651–652. October 2002. PMC 1740221. PMID 12356922. doi:10.1136/oem.59.10.651.  Проігноровано невідомий параметр |vauthors= (довідка)
  4. ↑ Health Effects of PCBs. Washington, D.C.: U.S. Environmental Protection Agency (EPA). 15 вересня 2016. 
  5. ↑ Identification, Management, and Proper Disposal of PCB-Containing Electrical Equipment used in Mines. Environmental Protection Agency. 
  6. ↑ а б в г д UNEP Chemicals (1999). Guidelines for the Identification of PCBs and Materials Containing PCBs. United Nations Environment Programme. с. 40. Архів оригіналу за 14 квітня 2008. Процитовано 7 листопада 2007.  Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «unep» визначена кілька разів з різним вмістом
  7. ↑ PCB Transformers and Capacitors from management to Reclassification to Disposal. chem.unep.ch. United Nations Environmental Program. с. 55, 63. Архів оригіналу за 21 червня 2003. Процитовано 30 грудня 2014. 
  8. ↑ Towards a global historical emission inventory for selected PCB congeners--a mass balance approach. 1. Global production and consumption. The Science of the Total Environment 290 (1–3): 181–198. May 2002. Bibcode:2002ScTEn.290..181B. PMID 12083709. doi:10.1016/S0048-9697(01)01075-0.  Проігноровано невідомий параметр |vauthors= (довідка)
  9. ↑ External exposure and bioaccumulation of PCBs in humans living in a contaminated urban environment. Environment International 36 (8): 855–861. November 2010. PMC 2891214. PMID 19394084. doi:10.1016/j.envint.2009.03.005.  Проігноровано невідомий параметр |vauthors= (довідка)
  10. ↑ A Look at How Long-Banned PCBs Persist in the Ocean. Eos. 7 травня 2019. 
  11. ↑ Polychlorinated Biphenyl - an overview | ScienceDirect Topics. www.sciencedirect.com. Процитовано 18 червня 2022. 

Посилання[ред. | ред. код]


CHEM: Це незавершена стаття з хімії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Поліхлоровані_дифеніли&oldid=38504685