Поморяни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Поморяни
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Золочівський район
Рада Поморянська селищна рада
Код КОАТУУ: 4621855600
Основні дані
Засноване Дата заснування або першої писемної згадки — 1437 року
Магдебурзьке право коли видано — невідомо, було відновлено Якубом Собеським, батьком майбутнього короля Польщі Яна Собеського
Статус з 1940 року
Площа 4,18 км²
Населення 1370 (01.01.2011)[1]
Густота 327,75 осіб/км²
Поштовий індекс 80761
Телефонний код +380 3265
Географічні координати 49°38′37″ пн. ш. 24°55′57″ сх. д. / 49.64361° пн. ш. 24.93250° сх. д. / 49.64361; 24.93250Координати: 49°38′37″ пн. ш. 24°55′57″ сх. д. / 49.64361° пн. ш. 24.93250° сх. д. / 49.64361; 24.93250
Водойма р. Східна Золота Липа, Махнівка
Відстань
Найближча залізнична станція: Зборів
До станції: 19 км
До обл. центру:
 - залізницею: 90 км
 - автошляхами: 95 км
Селищна влада
Адреса 80760, Львівська обл., Золочівський р-н, смт. Поморяни
Карта
Поморяни is located in Україна
Поморяни
Поморяни
Поморяни is located in Львівська область
Поморяни
Поморяни

Commons-logo.svg Поморяни у Вікісховищі

Поморя́ни — селище міського типу Золочівського району Львівської області. Розташоване в неглибокій долині річки Східної Золотої Липи, що витікає зі східної частини Гологорів, та її притоки Махнівки.

Назва[ред.ред. код]

У давнину річка Золота Липа, починаючи від села Коропець до міста Бережани, була одним великим ставом і виглядала, наче море; тому поселення, що виросло над ним, отримало назву Поморяни.

Є ще одне пояснення назви Поморяни: у давнину поселення навістив «помор», від якого померло багато людей. Доступ до Поморян був дуже важкий: води, стави, мочари і великі ліси давали запоруку спокійнішого життя. Околиці Поморян не надавалися на воєнні дії, проте були придатні для господарства.

Назви поселень в Україні, здебільшого, утворювалися на основі лексем латинської, грецької, а іноді — готської, німецької, шведської, англійської мов. Назва «Поморяни» могла бути утворена від лексеми німецької мови «Moor», або шведської мови «moras» (болото, мочарі), грецьке «πινος» — бруд — і тоді «Поморяни» — «Помочари» (Поболотинці, пінчуки). В грецькій мові «μορα» — військовий підрозділ, а «μωρα» — нерозумний, глупий. У цьому випадку назва «Поморяни» може повторити назву ріки Мандау, яка протікає біля міста Ціттау (санскрит «manda» — глупий), що на південь від Баутцена. Можливо сюди переселились жителі тамтешніх лужичів, адже прізвище «Свинка» нагадує про назви «Еберсбах» (німецьке «Eber» — дика свиня, вепр). В топонімії України часто спостерігається антонімія назв: «Перемишляни» (думаючі) — «Поморяни» (не думаючі), Перемишль (думка) — «Перечин» (діло) тощо. Джерело: Оксентій Онопенко. Словник «Образи української міфології в історії і географії».

Частини містечка[ред.ред. код]

Раніше одна з частин Поморян називалась «Калинівка».[2]

Історія[ред.ред. код]

Герб містечка 1684 року

Історики вважають, що перше поселення на цій території виникло у кам'яну добу. Про це, зокрема, свідчить знайдена у 1960 році кам'яна сокира.

Поселення, де зараз є містечко Поморяни, виникло у давнину. У XIV ст. тут існував замок українських шляхтичів Свинок, що його побудував Микола Свинка, який отримав велику ділянку землі від короля Казимира над Золотою Липою. За «Поморянською Хронікою», першими жителями Поморян були 32 українські родини і 2 єврейські.

Найдавніше поселення, що його історики називають «старим містом», займало ледве 100 морґів площі, оточене з усіх сторін високим 4-кутним валом. Міські будинки були розташовані в середині клина між Золотою Липою і Махнівкою. Посередині цього простору є велика прямокутна площа-ринок, на якій побудовано ратушу з триповерховою вежею і одноповерховою забудовою.

У давнину ратуша служила у нижній частині за склад зброї, а перший поверх був призначений на мешкання. За часів Австрії і Польщі нижню частину ратуші займали крамниці. З цієї площі вели дороги на північ — на Зарудку, на захід — на Загребелля і на схід — на Підзамче, де вони розходилися: одна до Кального, а друга до Розгадова. 4-кутна площа ринку була забудована будинками, при східнім виході з ринку був кам'яний римо-католицький костел, у північно-східній частині ринку — велика мурована божниця. У 19401941 та 19441959 були центром Поморянського району.

Згадується 3 січня 1446 року в книгах галицького суду [3].

Середина XV ст. — власником був шляхтич Грицько Кердейович. В кінці 15 століття маєтність перейшла до Жигмунта Сененського. 1494 року шляхтич Ян Сененський набув половину замку та міста Поморян з передмістями.[4]

Власник міста — майбутній подільський воєвода Ян Сененський (підтримував кальвінський збір у Поморянах):

  • 1552 р. отримав привілей на торги і ярмарок для Поморян
  • 1564 р. перевів Поморяни на німецьке право
  • 1569 р. отримав звільнення міщан від податків на 20 років.[5]

Місто було в руках представників роду Сененських до 16191620 років, коли ці землі купив Якуб Собеський — батько майбутнього короля Польщі. Якуб Собеський сприяв розвитку міста, поновив Магдебурзьке право, заклав костел і церкву, наділивши їй стільки землі, скільки зміг зорати плуг за два дні (легендарні подробиці, що на казковому скелеті обростають плоттю бувальщини), заснував притулок для убогих і старців. Після смерті Якуба Собеського замок перейшов у власність його дружини Теофілії, від неї до сина — звитяжця під Віднем короля Яна III. Навколо міста було насипано вали і викопано рови, направлені замкові мури.

Завдяки розумному розташуванню замок неодноразово витримав затяжні облоги турків і кримських татар. Так, 1672 року, коли Золочівський замок зруйнували яничари, поморянська твердиня вистояла перед численними військами. Під час другого походу турків на Львів 1675 року залога замку, не маючи достатньо сил для оборони, покинула таємним ходом фортецю, вийшла до лісу і заховалась у Свірзькому замку. Залишений напризволяще замок цілком спустошили, невдовзі його відбудував тодішній власник Ян III Собеський. 22 серпня 1684 року Ян Собеський підтвердив для містечка Магдебурзьке право й надав герб із зображенням cв. Івана Хрестителя (з Божим ягням біля ніг) на блакитному тлі.

Фортецю знов зруйнували 1684 року кримські татари. Після цього замок витримав всі татарські напади й облоги 16871695 років; по смерті короля переходив від одних власників до інших, дуже підупав і почав втрачати вигляд фортеці.

З 1740 року Поморяни були власністю Радзивілів. 1789 року перейшли у власність Прушинських. У 1940–1941 та 1944–1959 роках були центром Поморянського району

Пам'ятки[ред.ред. код]

Церква в Поморянах[ред.ред. код]

Дерев'яна церква в Поморянах
Церква Собору Богородиці1690/2010 р.

На жаль, найдавніших документів про місцеву церкву немає, бо місцеві церкви пережили багато пожеж, але й ті архівні документи, що збереглися, походять з досить давніх часів.

1648 року, під час походу військ гетьмана Богдана Хмельницького на Львів через Поморяни проходили козаки полковників Кривоноса та Морозенка. Вони були в добрих відносинах з місцевим населенням і збудували для поморянців з тесаних дубів церкву в козацькому стилі, віддавши її під покров Святої Богородиці. Дерев'яна церква збереглася до наших днів у первісному вигляді. На вхідних дубових дверях є глибоко викарбуваний рік — 1648. В поморянців існувало переконання, що Покров Святої Богородиці не раз рятував місто від нещасть і тому всі молилися до заступниці покровительки Поморян, якої ікона, дарунок козаків, була на престолі «Горішньої церкви», як її називають у Поморянах.

1718 року нижче від «Горішньої церкви» збудували нову церкву, однобанну, з двома вежами, на дзвіниці було 6 дзвонів. За розпорядженням Золочівського староства від 7 лютого 1878 року, церкву Св. Трійці закрили. Було вирішено будувати нову церкву. Таким чином, у місті було дві старі церкви та будувалася третя.

19 травня 1889 року в Поморянах сталася пожежа, яка знищила всі парафіяльні будинки та дзвіницю. У вогні навіть розплавилися дзвони, і згодом метал із них використали для відливання нових дзвонів.

Будівництво церкви закінчили 1889 року, посвячення відбулося 15 липня 1890 року. При церкві також був збудований шпиталь. В часи російської окупації 1914 року в Поморянах був православний священик, який при відступі війська забрав з церкви цінності, царська армія також забрала дзвони з дзвіниці.

З нагоди деканального свята Великого Ювілею у Поморянах 26-27 серпня 2000 року видали буклет з описами зцілення людей, які зверталися до ікони Богородиці з Горішньої церкви.

Поморянський замок[ред.ред. код]

1876 року замок перейшов у власність Романа Потоцького, чий син Єжи (Юрій, помер 1961 року) опікувався замком до 1939 р.

Влітку 1941 року в замку розташовувалась Підстаршинська школа ОУНР. Її організатором і керівником був Івахів Василь. Але невдовзі Гестапо арештувало командний склад школи і протягом (1941–1942) вони перебували в ув'язненні в тюрмі на Лонцького, звідки були викуплені митрополитом Андреєм Шептицькии.

Дотепер збереглись два двоповерхових корпуси і кругла кутова вежа.

Станом на 2009 рік замок знаходиться в жалюгідному стані: влітку 2008 року стик двох крил замку впав, розбирають кам'яну огорожу…

Костел в Поморянах[ред.ред. код]

Фасад костелу
Герб на костелі
Портал над вхідними дверима до костелу

Вченим не вдалося достеменно простежити, коли в Поморянах постав костел і виникла римо-католицька парафія.

4 січня 1633 року новий дідич — Яків Собеський — актом, ним складеним в Золочеві, заново заснував парафію Римо-Католицької Церкви, приміщення кальвінського збору, збудованого та фундованого за сприяння дідича Кшиштофа Сененського, перетворив на костел.[6]

Близько 1748 року Гумніцький заклав в Поморянах фундамент мурованого костелу. У «Помянику» зазначено, що будівництво костелу почалося 1738 року. Для будівництва королевич Якуб-Людвік залишив фонд 12 000 злотих і за ці кошти ксьондз Гумніцький звів стіни костелу до вікон. Закінчити не зумів, бо 6 вересня 1758 року помер. Стіни так і залишилися на 10 років.

Восени 1803 року ксьондз Левандовський писав, що костел почав будуватися з писаного каміння ще 50 років тому, але стоїть непокритий. Богослужіння відбувалися в захристії.

При ксьондзі Левандовському (18071808) будівництво костелу було завершене і він був покритий. 28 лютого 1812 року сюди на парафію призначили ксьондза Яна Ясінського, при якому повністю були завершені всі роботи в костелі (коштом Юзефа Прушинського).

1854 року в костелі сталася пожежа, а наступного року пані Менжинська привезла сюди з Парижа статую Богородиці. При ксьондзі Бжезінському художник Тирович намалював великий образ Трійці у вівтарі. Художник Фелікс Бедрицький розмалював стіни костелу, а вівтар встановив різьбяр Олександр Швачук з Колодієва. Обидва працювали разом, прикрашаючи церкви та костели Галичини.

В костелі було декілька гарних картин: портрет Яна III (автор Й. Купецький), портрет Ю. Прушинського (автор Рейхан-молодший), образ Христа (автор Андре дель Сарто), образ святого Йосифа (автор Вассарій), образ святого Йосифа (італійського автора Гцерціна). Орнати (ризи) були виготовлені з турецьких прапорів, здобутих Яном III.

Зараз костел має готичну сиґнатурку і класичний фасад. Це єдина історична будівля, що добре збереглася,  — її використовують за призначенням римо-католики. Костел має статус пам'ятника архітектури, дуже цікавим є його фасад. На фасаді міститься герб, на якому зображено традиційний для Галичини символ — око в трикутнику, в оточенні янголів. Також цікавим є портал над вхідними дверима в костел.

Орган поморянського костелу[ред.ред. код]

Костел Святої Трійці, закладений 1748 р.

Як і в кожному костелі, в костелі в Поморянах був орган, який ще встигли вивезти до Львова, поки він не зруйнувався зовсім. При розбиранні та перевезенні органа з рами вилетіли цвяхи незвичайного вигляду: ковані, чотиригранні, з двома зубцями-вухами, які при забитті зміцнювали щеплення з матеріалом. Експерти-історики вказали, що такі цвяхи виготовляли до початку XVIII ст. Таким чином вдалось визначити, що корпус органа був виготовлений наприкінці XVII ст.

При ремонті органа, який виконав В. Півнов, довелось замінити на нові труби двох регістрів та деякі язички в трубах, підправити механіку.

Орган має один мануал, 10 регістрів, 740 труб. Серед регістрів є екзотичний і дуже приємний — бамбукова флейта, труби якого виготовлені з використанням натурального бамбука.

З концертною метою орган не використовується через відсутність повітряної машини. Існує пропозиція передати інструмент у Вірменський кафедральний собор, де б його могли використовувати при богослужіннях.

На сьогодні це найстаріший із потенційно діючих органів України. Довгий час зберігався у Домініканському костелі у Львові, 2008 року перенесений до Вірменської катедри, де перебуває в розібраному стані.

Ратуша в Поморянах (01.05.2008)

Ратуша[ред.ред. код]

Неоготична будівля колишнього магістрату (Поморянська ратуша), що розташована поруч із костелом та замком, була збудована у другій половині ХІХ століття. Первинна будівля була у три рази більшою, ніж ту, якe ми бачимо сьогодні. Під час першої світової війни центральна та одна з бічних сторін будівлі магістрату сильно постраждали і тому пізніше були розібрані.

У наш час пам'ятка архітектури не була внесена до жодного реєстру, а у 1996 році її придбав місцевий мешканець Михайло Савчук. Нині власником будівлі є його син Богдан. Будівля поморянського магістрату хоча і нині має багатий вигляд, але знаходиться у край занедбаному стані та потребує значних капіталовкладень на його відновлення, а це орієнтовно 1 млн. гривень. Оскільки родина немає таких коштів, то було вирішено виставити будівлю ратуші на аукціон [7].

Втрачені споруди[ред.ред. код]

  • Синагоги. В Поморянах існувало дві єврейські синагоги, але ці споруди до наших днів не збереглися.
  • Млин ХІХ століття. Свого часу розібраний на будматеріали.

Відомі люди[ред.ред. код]

Народились[ред.ред. код]

  • Квіт Іван Дмитрович — український математик із м. Поморяни, нащадок древнього козацького роду.
  • д-р Антін Жуковський (27 вересня 1904—1984) — лікар, громадський та політичний діяч; тут закінчив школу, все життя працював лікарем: в Галичині, згодом у Німеччині, в Америці.[8]
  • Жуковський Василь Ярославович — український хімік, кандидат хімічних наук, доцент Української академії друкарства, в якій викладає загальну, фізичну, колоїдну і прикладну хімію.
  • Грипа Андрій Григорович (нар. 31 березня 1968) — підприємець, громадський діяч.
  • Гудзяк Теодор Михайлович — український політик, міський голова Винників у 2006—2010 роках.
  • Стефанишин Богдан Іванович (* 1933) — український лісівник, заслужений лісівник України.

Проживали[ред.ред. код]

Дідичі[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Kalinówka (po rusku Kalyniwka) 4, część Pomorzan w pow. złoczowskim // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1882. — T. III : Haag — Kępy. (пол.) — S. 682. (пол.)
  3. Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.145, №1631 (лат.)
  4. F.Kiryk. Sienieński Jan z Sienna i Gołogór h. Dębno (zm. po 1526) // Polski Słownik Biograficzny. Warszawa — Kraków, 1996. t. XXXVII/2, zeszyt 153. s. 181 (пол.)
  5. H.Kowalska. Sienieński Jan z Pomorzan h. Dębno (zm.1598/99) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków, 1996. t. XXXVII/2, zeszyt 153. s. 183–188 (пол.)
  6. Pomorzany // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1887. — T. VIII : Perepiatycha — Pożajście. (пол.). — S. 748
  7. Antoniuk D. Ratusz w Pomorzanach wystawiono na sprzedaź // Kurier Galicyjski — Lwów: 16-29 lutego 2016. — nr. 3 (247) — s. 17 (пол.)
  8. Д-р Антін Жуковський (1904—1984) / УЛТ у Львові
  9. Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму // Серія «Львівська сотня». — Львів : Тріада плюс, 2010. — 228 с., іл. — С. 188.
  10. власне так у джерелі, однак можна припустити, що мало б бути з Псарів — тепер Приозерне (Рогатинський район)
  11. Boniecki Adam. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Lw. — Cz. 1. — t. 8. — S. 276. (пол.)

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]