Поморяни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
смт Поморяни
Країна Україна Україна
Область Львівська
Район/міськрада Золочівський
Рада Поморянська селищна рада
Код КОАТУУ: 4621855600
Основні дані
Засноване Дата заснування або першої писемної згадки — 1437 року
Магдебурзьке право 1564; було відновлено Якубом Собеським
Статус з 1940 року
Площа 4.18 км²
Населення 1346 (01.01.2017)[1]
Густота 327,75 осіб/км²
Поштовий індекс 80761
Телефонний код +380 3265
Географічні координати 49°38′37″ пн. ш. 24°55′57″ сх. д.H G O
Водойма р. Східна Золота Липа, Махнівка
Відстань
Найближча залізнична станція: Зборів
До станції: 19 км
До обл. центру:
 - залізницею: 90 км
 - автошляхами: 95 км
Селищна влада
Адреса 80760, Львівська обл., Золочівський р-н, смт. Поморяни
Карта
Поморяни. Карта розташування: Україна
Поморяни
Поморяни
Поморяни. Карта розташування: Львівська область
Поморяни
Поморяни

Commons-logo.svg Поморяни у Вікісховищі

Поморя́ни — селище міського типу Золочівського району Львівської області. Розташоване в неглибокій долині річки Східної Золотої Липи, що витікає зі східної частини Гологорів, та її притоки Махнівки.

Топоніми[ред. | ред. код]

У давнину річка Золота Липа, починаючи від села Коропець й до міста Бережани, була одним великим ставом та виглядала, наче море; тому поселення, що виросло над ним, отримало назву Поморяни.

Є ще одне пояснення назви Поморяни: у давнину поселення навістив «помор», від якого померло багато людей. Доступ до Поморян був дуже важкий: води, стави, мочари та великі ліси давали запоруку спокійнішого життя. Околиці Поморян не надавалися на воєнні дії, проте були придатні для господарства.

Назви поселень в Україні, здебільшого, утворювалися на основі лексем латинської, грецької, а іноді — готської, німецької, шведської, англійської мов. Назва «Поморяни» могла бути утворена від лексеми німецької мови «Moor», або шведської мови «moras» (болото, мочарі), грецьке «πινος» — бруд — і тоді «Поморяни» — «Помочари» (Поболотинці, пінчуки). В грецькій мові «μορα» — військовий підрозділ, а «μωρα» — нерозумний, глупий. У цьому випадку назва «Поморяни» може повторити назву річки Мандау, яка протікає біля міста Ціттау (санскрит «manda» — глупий), що на південь від Баутцена. Можливо сюди переселились жителі тамтешніх лужичів, адже прізвище «Свинка» нагадує про назви «Еберсбах» (німецьке «Eber» — дика свиня, вепр). В топонімії України часто спостерігається антонімія назв: «Перемишляни» (думаючі) — «Поморяни» (не думаючі), Перемишль (думка) — «Перечин» (діло) тощо. Джерело: Оксентій Онопенко. Словник «Образи української міфології в історії і географії».

Урбаноніми

Колись частини Поморян мали свої назви:

Історія[ред. | ред. код]

Герб містечка 1684 р.

Історики вважають, що перше поселення на цій території виникло у кам'яну добу. Про це, зокрема, свідчить знайдена у 1960 році кам'яна сокира.

Поселення, де зараз є містечко Поморяни, виникло у давнину. У XIV ст. тут існував замок українських шляхтичів Свинок, що його побудував Микола Свинка, який отримав велику ділянку землі від польського короля Казимира IV над Золотою Липою. За «Поморянською Хронікою», першими жителями Поморян були 32 українські та 2 єврейські родини.

Найдавніше поселення, що його історики називають «старим містом», займало ледве 100 морґів площі, оточене з усіх сторін високим 4-кутним валом. Міські будинки були розташовані в середині клина між Золотою Липою і Махнівкою. Посередині цього простору є велика прямокутна площа-ринок, на якій збудовано ратушу з триповерховою вежею та одноповерховим будинком. У давнину, в нижній частині ратуші містився склад зброї, а перший поверх був житловим. За часів Австрії та Польщі у нижній частині ратуші містилися крамниці. З центральної площі шляхи вели на північ — на Зарудку, на захід — на Загребелля і на схід — на Підзамче, де вони розходилися: один до Кального, а другий — до Розгадова. 4-кутна площа ринку була забудована будинками, при східному виході з ринку знаходився кам'яний римо-католицький костел, у північно-східній частині ринку — велика мурована божниця.

Вперше Поморяни згадуються 3 січня 1446 р. в книгах галицького суду[3].

Середина XV ст. — власником був шляхтич Грицько Кердейович. Наприкінці XV ст. маєтність перейшла до Жигмунта Сененського. 1494 р. шляхтич Ян Сененський набув половину замку та міста Поморян з передмістями.[4]

Власник міста — майбутній подільський воєвода Ян Сененський (підтримував кальвінський збір у Поморянах):

  • 1552 р. отримав привілей на торги і ярмарок для Поморян;
  • 1564 р. перевів Поморяни на німецьке (магдебурзьке) право;
  • 1569 р. отримав звільнення міщан від податків на 20 років.[5]

Місто було в руках представників роду Сененських до 16191620 рр., коли ці землі купив Якуб Собеський — батько майбутнього короля Польщі. Якуб Собеський сприяв розвитку міста, поновив Магдебурзьке право, заклав костел і церкву, наділивши їй стільки землі, скільки зміг зорати плуг за два дні (легендарні подробиці, що на казковому скелеті обростають плоттю бувальщини), заснував притулок для убогих і старців. Після смерті Якуба Собеського замок перейшов у власність його дружини Теофілії, від неї до сина — звитяжця під Віднем короля Яна III. Навколо міста було насипано вали і викопано рови, направлені замкові мури.

Завдяки розумному розташуванню замок неодноразово витримав затяжні облоги турків і кримських татар. Так, 1672 року, коли Золочівський замок зруйнували яничари, поморянська твердиня вистояла перед численними військами. Під час другого походу турків на Львів 1675 р. залога замку, не маючи достатньо сил для оборони, покинула таємним ходом фортецю, вийшла до лісу і заховалась у Свірзькому замку. Залишений напризволяще замок цілком спустошили, невдовзі його відбудував тодішній власник Ян III Собеський. 22 серпня 1684 р. Ян Собеський підтвердив для містечка Магдебурзьке право й надав герб із зображенням cв. Івана Хрестителя (з Божим ягням біля ніг) на блакитному тлі.

Фортецю знов зруйнували 1684 р. кримські татари. Після цього замок витримав всі татарські напади й облоги 16871695 рр.; по смерті короля переходив від одних власників до інших, дуже підупав і почав втрачати вигляд фортеці.

Від 1740 р. Поморяни були власністю Радзивілів, 1789 р. перейшли у власність Прушинських. У 19401941 рр. та 19441959 рр. були центром Поморянського району.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Церква в Поморянах[ред. | ред. код]

Дерев'яна церква в Поморянах
Церква Собору Богородиці1690/2010 р.

На жаль, найдавніших документів про місцеву церкву інформації немає, оскільки місцеві церкви пережили багато пожеж, але й ті архівні документи, що збереглися, походять з досить давніх часів.

Під час Хмельниччини, 1648 р., через Поморяни проходили козацькі загони під проводом полковників Кривоноса та Морозенка, що прямували на Львів. Вони були в добрих відносинах з місцевим населенням і збудували для поморянців з тесаних дубів козацьку церкву Покрову Святої Богородиці, що збереглася до наших днів у первісному вигляді/[6]. На вхідних дубових дверях є глибоко вирізблений рік — 1648. В поморянців існувало переконання, що Покров Святої Богородиці не раз рятував місто від нещасть і тому всі молилися до заступниці покровительки Поморян, ікона якої, дарунок козаків, була на престолі «Горішньої церкви», як її називають у Поморянах.

1718 р. нижче від «Горішньої церкви» збудували нову церкву, однобанну, з двома вежами, на дзвіниці було 6 дзвонів. За розпорядженням Золочівського староства від 7 лютого 1878 р., церкву Святої Трійці закрили. Було вирішено будувати нову церкву. Таким чином, у місті було дві старі церкви та будувалася третя.

19 травня 1889 р. в Поморянах сталася пожежа, яка знищила всі парафіяльні будинки та дзвіницю. У вогні навіть розплавилися дзвони, і згодом метал із них використали для відливання нових дзвонів.

Будівництво церкви закінчили 1889 р., а освячення храму відбулося 15 липня 1890 р.. При церкві також був збудований шпиталь. Під час російської окупації 1914 р. в Поморянах був православний священик, який при відступі війська забрав з церкви усі цінності, а царська армія забрала дзвони з дзвіниці.

З нагоди деканального свята Великого Ювілею у Поморянах 26-27 серпня 2000 р. видали буклет з описами зцілення людей, які зверталися до ікони Богородиці з Горішньої церкви.

Поморянський замок[ред. | ред. код]

1876 р. замок перейшов у власність Романа Потоцького, а згодом до його сина Єжі (Юрія, помер 1961 р.) опікувався замком до 1939 р.

Влітку 1941 р. в замку розташовувалась Підстаршинська школа ОУНР. Її організатором і керівником був Івахів Василь. Але невдовзі Гестапо арештувало командний склад школи і протягом 1941–1942 рр. вони перебували в ув'язненні в тюрмі на Лонцького, звідки були викуплені митрополитом Андреєм Шептицькии.

Дотепер збереглись два двоповерхових корпуси і кругла кутова вежа.

Станом на 2009 р. замок знаходиться в жалюгідному стані: влітку 2008 р. стик двох крил замку впав, розбирають кам'яну огорожу…

Костел в Поморянах[ред. | ред. код]

Фасад костелу
Герб на костелі
Портал над вхідними дверима до костелу

Будівля костелу у Поморянах, була закладена як кальвіністська церква (будинок зборів) на кошт та сприяння дідича Кшиштофа Сененського. В епоху активної боротьби із протестантизмом у Речі Посполитій, кальвіністський храм було передано новоствореній римо-католицькій громаді[7], заснованій 4 січня 1633 р. новим дідичем Яковом Собєським (актом виданим ним у Золочеві). Подальша доля першої споруди невідома. Ймовірно, вона ще якийсь час використовувалась римо-католицькою громадою, після чого була демонтована.

Близько 1748 р. у «Помянику» згадано про початок будівництво нової костельної споруди під 1738 роком. Для цього будівництва королевич Якуб-Людвік залишив фонд 12 000 злотих і за ці кошти ксьондз Гумніцький звів стіни до вікон. Закінчити не встиг, через свою передвчасну смерть 6 вересня 1758 р.. У такому стані костел простояв майже 50 років і восени 1803 р. ксьондз Левандовський писав, що костел почав будуватися з писаного каміння ще 50 років тому, але стоїть непокритий. В цей час Богослужіння відбувалися в захристії, що свідчить про малочисельність тодішньої римо-католицької громади Поморян.

При ксьондзі Левандовському, у 18071808 рр., будівництво костелу було завершене остаточно. 28 лютого 1812 р. сюди на парафію призначили ксьондза Яна Ясінського, за якого, коштом Юзефа Прушинського, повністю були завершені всі роботи в костелі.

1854 р. в костелі сталася пожежа, а наступного року пані Менжинська привезла сюди з Парижа статую Богородиці. При ксьондзі Бжезінському художник Тирович намалював великий образ Трійці у вівтарі. Художник Фелікс Бедрицький розмалював стіни костелу, а вівтар встановив різьбяр Олександр Швачук з Колодієва. Обидва працювали разом, прикрашаючи церкви та костели Галичини.

В костелі було декілька картин: портрет Яна III (автор Й. Купецький), портрет Ю. Прушинського (автор Алоїзій Рейхан), образ Христа (автор Андреа дель Сарто), образ святого Йосифа (автор Вассарій), образ святого Йосифа (італійського автора Гцерціна). Орнати (ризи) були виготовлені з турецьких прапорів, здобутих Яном III.

Зараз костел має гострокутну сиґнатурку і класичний фасад. Це одна з небагатьох історичних будівель, що добре збереглася. Після проголошення Незалежності України костел було передано для вжитку Римо-католицькій церкві.

Костел має статус пам'ятника архітектури. На фасаді міститься герб, на якому зображено. — око в трикутнику, в оточенні янголів. Також цікавим є портал над вхідними дверима.

Орган поморянського костелу[ред. | ред. код]

Костел Святої Трійці, закладений 1748 р.

Як і в кожному костелі, в костелі в Поморянах був орган, який ще встигли вивезти до Львова, поки він не зруйнувався зовсім. При розбиранні та перевезенні органа з рами вилетіли цвяхи незвичайного вигляду: ковані, чотиригранні, з двома зубцями-вухами, які при забитті зміцнювали щеплення з матеріалом. Експерти-історики вказали, що такі цвяхи виготовляли до початку XVIII ст.. Таким чином вдалось визначити, що корпус органа був виготовлений наприкінці XVII ст..

При ремонті органа, який виконав В. Півнов, довелось замінити на нові труби двох регістрів та деякі язички в трубах, підправити механіку.

Орган має один мануал, 10 регістрів, 740 труб. Серед регістрів є екзотичний і дуже приємний — бамбукова флейта, труби якого виготовлені з використанням натурального бамбука.

З концертною метою орган не використовується через відсутність повітряної машини. Існує пропозиція передати інструмент до Вірменського кафедрального собору, де б його могли використовувати при богослужіннях.

На сьогодні це найстаріший із потенційно діючих органів України. Довгий час зберігався у Домініканському костелі у Львові, 2008 р. перенесений до Вірменської катедри, де перебуває в розібраному стані.

Ратуша в Поморянах

Ратуша[ред. | ред. код]

Неоготична будівля колишнього магістрату (Поморянська ратуша), що розташована поруч із костелом та замком, була збудована у другій половині ХІХ ст.. Первинна будівля була у три рази більшою, ніж ту, якe ми бачимо нині. Під час першої світової війни центральна та одна з бічних сторін будівлі магістрату сильно постраждали і тому пізніше були розібрані.

У наш час пам'ятка архітектури не була внесена до жодного реєстру, а у 1996 р. її придбав місцевий мешканець Михайло Савчук. Нині власником будівлі є його син Богдан. Будівля поморянського магістрату хоча і нині має багатий вигляд, але знаходиться у край занедбаному стані та потребує значних капіталовкладень на його відновлення, а це орієнтовно 1 млн. гривень. Оскільки родина немає таких коштів, то було вирішено виставити будівлю ратуші на аукціон.[8].

Парк[ред. | ред. код]

Поруч з Поморянським замком розташований «Парк XIX століття», який має статус парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення.

Втрачені споруди[ред. | ред. код]

  • Синагоги. В Поморянах існувало дві єврейські синагоги, але ці споруди до наших днів не збереглися.
  • Млин ХІХ століття. Свого часу розібраний на будматеріали.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народились[ред. | ред. код]

  • Квіт Іван Дмитрович — український математик із м. Поморяни, нащадок древнього козацького роду.
  • д-р Антін Жуковський (27 вересня 1904—1984) — лікар, громадський та політичний діяч; тут закінчив школу, все життя працював лікарем: в Галичині, згодом у Німеччині, в Америці.[9]
  • Жуковський Василь Ярославович — український хімік, кандидат хімічних наук, доцент Української академії друкарства, в якій викладає загальну, фізичну, колоїдну і прикладну хімію.
  • Грипа Андрій Григорович (нар. 31 березня 1968) — підприємець, громадський діяч.
  • Гудзяк Теодор Михайлович — український політик, міський голова Винників у 2006—2010 рр..
  • Стефанишин Богдан Іванович (нар. 1933) — український лісівник, заслужений лісівник України.

Проживали[ред. | ред. код]

Дідичі[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Kalinówka (po rusku Kalyniwka) 4, część Pomorzan w pow. złoczowskim // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1882. — T. III : Haag — Kępy. (пол.) — S. 682. (пол.)
  3. Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.145, № 1631 (лат.)
  4. F.Kiryk. Sienieński Jan z Sienna i Gołogór h. Dębno (zm. po 1526) // Polski Słownik Biograficzny. Warszawa — Kraków, 1996. t. XXXVII/2, zeszyt 153. — S. 181.(пол.)
  5. H. Kowalska. Sienieński Jan z Pomorzan h. Dębno (zm.1598/99) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków, 1996. t. XXXVII/2, zeszyt 153. — S. 183–188. (пол.)
  6. Дерев'яна церква
  7. Pomorzany // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1887. — T. VIII : Perepiatycha — Pożajście. (пол.). — S.748
  8. Antoniuk D. Ratusz w Pomorzanach wystawiono na sprzedaź // Kurier Galicyjski — Lwów: 16-29 lutego 2016. — nr. 3 (247). — S. 17.(пол.)
  9. Д-р Антін Жуковський (1904—1984) / УЛТ у Львові
  10. Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму // Серія «Львівська сотня». — Львів : Тріада плюс, 2010. — 228 с., іл. — С. 188.
  11. власне так у джерелі, однак можна припустити, що мало б бути з Псарів — нині Приозерне (Рогатинський район)
  12. Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Lw. — Cz. 1. — t. 8. — S. 276.(пол.)

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]