Помідор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Помідор
Плоди помідора
Плоди помідора
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Судинні (Tracheophyta)
Насінні (Spermatophyta)
Покритонасінні (Magnoliophyta)
Еудікоти
Підклас: Айстериди
Порядок: Пасльоноцвіті (Solanales)
Родина: Пасльонові (Solanaceae)
Рід: Паслін (Solanum)
Підрід: Помідор (Lycopersicum)
Види
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Solanum lycopersicum
EOL logo.svg EOL: 392557
IPNI: 316947-2
ITIS logo.svg ITIS: 521671
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 49274

Помідо́р, тома́т (Lycopersicum) — підрід квіткових рослин з роду паслін родини пасльонові.

Опис[ред. | ред. код]

Однорічна (у тропічних зонах — багаторічна) трав'яниста або напівкущова рослина заввишки 40—120 см. Цвіте в червні — вересні. Листки непарноперисторозсічені, з довгасто-яйцеподібними листочками. Квітки двостатеві, дрібні, жовті, на довгих ніжках, зібрані півзонтиками. Плід — велика куляста або видовжена, соковита, м'ясиста, дво- чи багатокамерна ягода.

Застосування[ред. | ред. код]

Відомо 7 видів, що дико ростуть у тропічній Америці. Найважливіше господарське значення має 1 вид: Помідор звичайний або їстівний (L. esculentum) — овочева культура. Плоди містять велику кількість вітамінів (B1, B2, C, P, PP), провітамін A, цукри (2.1—8.8 %), яблучну і цитринову кислоту та мінеральні речовини. Помідори споживають сирими, вареними, соленими, маринованими; з них виготовляють томатний сік, томат-пюре. Іноді рід помідор об'єднують із родом паслін (лат. Solanum).

Помідори квашені

Історія[ред. | ред. код]

Батьківщина помідорів — Центральна й Південна Америка, де й досі трапляються дикі й напівкультурні форми помідорів. В 1498 році Христофор Колумб вперше привіз помідори в Іспанію і Португалію. Перші описи рослини походять з Італії першої половини 16 століття. В 1544 році П'єтро Андреа Матіолі (Pietro Andrea Matthioli) в своєму описі рослини назвав її «Pomi d'oro» (золоте яблуко), а 1554 року він ввів латинський термін Mala aurea, що має такий же переклад.

В XVII й XVIII століттях ці рослини використовували насамперед як декоративні. У Північній Америці помідори тривалий час вважали смертельно отруйними. Так, в історії відомий курйоз, коли зі згоди англійського короля Георга III цими «червоними ягодами» намагалися «отруїти» борця за незалежність США Джорджа Вашингтона, який, звичайно, вдало пережив «замах». Були також відомі окремі випадки медичного використання — в англійському перекладі книги Турнафорта (Tournafort) «The Complete Herbal» (1719) згадується, що вже в той час плоди помідорів їли в Італії. А вже наприкінці 18 століття, згідно з енциклопедією «Британіка», вживання плодів помідорів в їжу стало звичним і буденним.

Розсада[ред. | ред. код]

Сіянці помідорів починають розсаджувати, щойно виростуть два листочки. Найкраще пікірувати у півлітрові пластикові стаканчики[1]. Щоби корінь краще прийнявся, наступні п'ять днів розсаду не поливають.[2]

Добрим насінням вважають взяте з дозрілих плодів. Насіння з недозрілих томатів має велику вологість і при висиханні втрачає свою схожість. Якість оцінюють за зовнішніми ознаками. Насіння повинне бути з округлими краями, повне, зберігати своє забарвлення. Незріле при висиханні покривається зморшками. Насіння обов'язково потрібно просушити і впорядкувати, щоб виростити гарні томати.

Якщо починає скручуватися листя — на розсаду впала хвороба. Півсклянки молока розводять у літрі води. Обприскують розсаду вранці. При світлі рослина краще вбирає розчин.[3]. Ще краще скористатися сироваткою, як сепараторною, так і від кислого молока. Розсаду не підгортають, але якщо при пророщуванні ґрунт був неоднорідний, то буває, що паросток ніби «викидає» на поверхню. Тоді можна підсипати кілька міліметрів. Можна мульчувати ґрунт навколо уже висаджених кущів торфом або хвойними голками, що дуже неприємно жукам. Однак слід остерігатися, аби не переборщити із кислотністю.

Помідорну розсаду не можна тримати з баклажанами. Це згубно для обох, але якщо помідор просто гальмує розвиток, то найбільша біда для баклажана: він не росте, а листя стає багрове.

Переопилення[ред. | ред. код]

Помідори легко переопилюються з деякими своїми родичами із родини пасльонових.

Картопляні гени сорту «Мікадо» видає форма листя. (У народі кажуть: «бараболяна помідора»).

Садити помідори вперемішку з перцем — популярна практика у домогосподарствах. Втім, не варто дивуватися помідорам з порожнинами, типовим для перцю розташуванням насіння, пряним смаком і навіть «ребристістю». Найбільше переопилюються жовті сорти. При цьому, смак гібридів непоганий, лише своєрідний.

Рідше трапляється переопилення з баклажанами. Плоди рожеві, довгуваті, своєрідна схема розташування насіння.

Переопилюються помідори і між собою. Щоб штучно отримати гібрид двох помідорів, потрібно видалити пилок з квітки вручну і потерти квіткою потрібного сорту

Уникнути переопилення можна лише в теплиці без доступу комах або зав'язувати китиці квітів, зав'язь яких піде на насіння, агроволокном.

Деякі сорти помідорів[ред. | ред. код]

Вирощування помідора 'Кронос' у плівковій теплиці

Цікаві факти[ред. | ред. код]

  • У той час, коли українські селяни раділи знайомству із «псинками» (або «нимидорами»), лікуючи ними опіки, мозолі, заквашуючи їх разом із огірками, у США і Західній Європі помідори садили на газонах і в ботанічних садах і навіть підкладали в їжу як отруту, а дехто обходив десятою дорогою це «сатанинське бадилля».
  • У Кам'янці-Дніпровській на Запоріжжі стоїть монумент, що має назву «Слава помідору!»
  • Найбільший жовтий сорт виведений в Новосибірську і носить назву «Золотиє Купола». Заявлена вага — 400—800 г. Попри назву, цей помідор дуже примхливий, і молода поросль гине ще не виткнувшись із землі, щойно випустити її з поля зору на кілька днів.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]