Помісний собор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Помісний собор (також приватний; грец. τοπικὴ σύνοδος) — собор єпископів та інших кліриків, мирян, помісної Церкви або певної її області для обговорення та вирішення питань і справ віровчення, релігійно-морального життя, устрою, управління і дисципліни[1].

В УПЦ Київського Патріархату[ред. | ред. код]

В Українській Православній Церкві Київського Патріархату вища влада в галузях віровчення, церковного управління і церковного суду – законодавча, виконавча і судова – належить Помісному Собору. Собор скликається Патріархом Київським і всієї Руси-України, а в разі його смерті – Місцеблюстителем разом зі Священним Синодом мірою необхідності, але не рідше як один раз на п’ять років. Помісний Собор складається із єпархіальних та вікарних архиєреїв, представників кліру, чернецтва, духовних навчальних закладів і мирян, а також Вищої Церковної Ради. Процедура виборів на Помісний Собор делегатів від кліру, чернецтва, духовних навчальних закладів і мирян та їх кількість встановлюється Святійшим Патріархом та Священним Синодом[2].

Помісний Собор: тлумачить вчення Православної Церкви на підставі Священного Писання і Священного Передання, на підставі постанов і правил семи Вселенських Соборів, зберігаючи єдність з Помісними Православними Церквами; вирішує канонічні, богослужбові, пастирські та інші питання, які стосуються внутрішньої чи зовнішньої діяльності, зберігаючи єдність, чистоту православної віри, християнської моралі та побожності; затверджує, змінює, анулює і роз’яснює свої постанови, які стосуються церковного життя, канонізує святих і встановлює відповідні богослужбові чинопослідування; приймає Статут про управління Української Православної Церкви Київського Патріархату та затверджує зміни і доповнення до нього, прийняті Архиєрейським Собором; обирає Патріарха Київського і всієї Руси-України за процедурою, встановленою Статутом. Помісний собор затверджує постанови Архиєрейських Соборів і оцінює діяльність Священного Синоду і Синодальних установ; Також помісний собор утворює або анулює органи церковного управління; встановлює процедуру всіх церковних судів; піклується про справедливі відносини між Церквою і державою, відповідно до Статуту і чинного законодавства України; приймає рішення з питань взаємовідносин з іншими Право¬славними Церквами; звертається до української пастви з Посланнями[3].

Головою Помісного Собору є Патріарх Київський і всієї Руси-України, за відсутності Патріарха – Місцеблюститель Патріаршого Престолу. Помісний Собор являє собою останню інстанцію, яка має право розглядати догматичні і канонічні відхилення в діяльності Патріарха і він також судить в останній інстанції всі справи, які попередньо розглянуті Архиєрейським Собором і передані ним для їх остаточного вирішення[3].

Кворум Помісного Собору складають 2/3 законно обраних делегатів Собору, включаючи 2/3 архиєреїв від загальної кількості ієрархів – членів Собору. Ухвали Помісного Собору стають правосильними, коли їх прийнято простою більшістю голосів присутніх членів Собору, включаючи 2/3 голосів архиєреїв при рішенні догматичних питань. При рівності голосів переважає думка, за яку голосує Святійший Патріарх. Постанови Собору набувають сили відразу після їх прийняття і підписання Святійшим Патріархом (або Місцеблюстителем), членами Президії і секретарем. Як правило, голосування на Соборі є відкритим (окрім випадків, передбачених Статутом). У разі потреби за рішенням Собору може відбуватися таємне голосування. За поданням Архиєрейського Собору Помісний Собор затверджує порядок денний, програму і регламент проведення своїх засідань. Собор обирає простою більшістю голосів присутніх чле¬нів Собору членів президії від духовенства і мирян, секретаріат і формує необхідні робочі органи та їх персональний склад[3].

До президії Собору входять за посадою Святійший Патріарх (Місцеблюститель) – Голова президії, постійні члени Священного Синоду, за обранням – один священик і один мирянин. Президія керує засіданнями Собору[3].

Секретаріат Собору складається з секретаря в архиєрейському сані та двох помічників: клірика і мирянина. Секретаріат несе відпо¬відальність за підготовку матеріалів для роботи Собору і за веден¬ня протоколів засідання. Ці протоколи підписуються Головою та чле¬нами президії.

Офіційною мовою Собору і ведення протоколів є українська[3].

Соборну Раду складає Президія, секретар і голови робочих органів. Вона є керівним органом Собору. До її компетенції належить: розгляд питань, які виникають з порядку денного, вне¬сення пропозицій про спосіб їх вивчення Собором;координація всієї діяльності Собору; розгляд процедурних і протокольних питань; адміністративно-технічне забезпечення нормальної діяль¬ності Собору[3].

Архиєрейську нараду складають всі архиєреї – члени Собору . Нарада скликається Головою Собору за його ініціативою, за рішенням Соборної Ради, або на пропозицію не менше 1/3 архиєреїв. До завдання Наради входить обговорення тих постанов Собору, які мають особливу важливість або викликають сумніви з точки зору відповідності їх Священному Писанню, Священному Переданню, догматам і канонам, а також мають значення для підтримання церковного миру і єдності. Якщо яка-небудь постанова Собору чи її частина відхиляється 2/3 присутніх архиєреїв, то вона виноситься на повторний соборний розгляд. Якщо ж і після цього 2/3 присутніх на Соборі архиєреїв її відхиляють, то вона втрачає силу соборної постанови[3].

Відкриттю Собору і його щоденним засіданням передують Божественна літургія, молебень та молитва.

Засідання Собору очолює Голова Собору або, за пропозицією Голови, – член президії Собору в архиєрейському сані. У засіданнях Собору, крім делегатів, можуть брати участь за¬прошені богослови, спеціалісти, спостерігачі та гості. Ступінь їхньої участі визначається регламентом, але в будь-якому випадку во¬ни не мають права брати участь у голосуванні. Пропозиції щодо проведення закритих засідань виносяться на розгляд Собору Соборною Радою[3].

Список помісних соборів УПЦ КП[ред. | ред. код]

  1. 25-26 червня 1992 р. Всеукраїнський Православний Собор (об'єднавчий) - на якому було проголошено створення УПЦ КП шляхом об'єднання УПЦ і УАПЦ[2].
  2. 21-22 жовтня 1993 року Освячений Всеукраїнський Собор .
  3. 20-21 жовтня 1995 року Всеукраїнський Помiсний Собор (Обрання патріархом Філарета)[4].
  4. 9 - 10 сiчня 2001 року Ювiлейний Помiсний Собор
  5. 11 липня 2008 року Освячений Помісний Собор
  6. 27 червня 2013 р. Помiсний Собор
  7. 2018 рік (ще не відбувся)

Історія[ред. | ред. код]

Практика скликання церковних соборів виникає вже в стародавній церкві і бере свій початок з Єрусалимського собору на який зібралися апостоли для вирішення питань додержання охрещеними з язичників вимог Мойсеєвого закону (Дії 15). Рішення ряду помісних соборів, поряд зі Вселенськими, стали нормами церковного права.

Древні собори іменують по містам, в яких вони відбувалися (Лаодикійський, Сардикийский і т. п.). Також існує поділ за географічним положенням церков, представники яких у них брали участь у роботі собору (східної церкви, західної церкви), за назвами помісних церков, в яких збиралися собори (собори Константинопольської церкви, Антіохійської, Римської, Карфагенської і т. п.), за назвами країн і територій, де вони проходили (іспанські, малоазійські), за народностям (собори української, сербської, румунської церков), за конфесіями (собори православної, римо-католицької, грузинської, вірменської, лютеранської церков).

За визначенням Всеросійського Собору 1917-1918 і Собору 1945[ред. | ред. код]

Помісний Собор, що був відкритий 31 січня 1945 року у храмі Воскресіння в Сокільниках, прийняв Положення про управління Російською Православною Церквою[5]. Стаття 1-ша Положення майже повторює 1-й пункт Ухвали від 4 листопада 1917 року за вилученням слова «контролює»; також не йдеться і про те, що Собор скликається «у визначені строки».

Стаття 7-я свідчила: «Патріарх для вирішення назрілих важливих питань скликає з дозволу уряду Собор преосвященних архієреїв» — таким чином засновувався інститут архієрейського Собору поряд з Помісним.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]