Пономарьов Борис Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пономарьов Борис Миколайович
Boris Ponomarev.jpg
 
Партія: КПРС
Освіта: Етнологічний факультет МДУ[d] і Інститут червоної професури
Науковий ступінь: доктор історичних наук
Народження: 17 січня 1905(1905-01-17)[1]
Зарайськ, Московська область[2]
Смерть: 21 грудня 1995(1995-12-21)[1] (90 років)
Москва, Росія
Нагороди:
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Вітчизняної війни I ступеня орден Трудового Червоного Прапора ювілейна медаль «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За оборону Москви» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Ветеран праці»
Ленінська премія
орден Клемента Готвальда

Медіафайли у Вікісховищі?

Бори́с Микола́йович Пономарьо́в (4 (17) січня 1905 року, місто Зарайськ, Рязанська губернія, тепер Московська область — 21 грудня 1995 року, місто Москва) — радянський партійний діяч, ідеолог, академік АН СРСР з 29 червня 1962 року (член-кореспондент з 20 червня 1958, професор з 1932 року). Кандидат у члени ЦК КПРС у 1952—1956 роках, член ЦК КПРС у 1956—1989 роках. Секретар ЦК КПРС (з 31 жовтня 1961 до 25 лютого 1986). Кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС (з 19 травня 1972 до 25 лютого 1986). Депутат Ради Національностей Верховної Ради СРСР 5—11-го скликань (1958—1989) від РРФСР. Герой Соціалістичної Праці (17.01.1975).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у родині службовця. У 1919—1920 роках — у Червоній армії і військово-революційному комітеті міста Зарайска.

Член РКП(б) з 1919 року.

У 1920 році, після демобілізації із армії, працював токарем механічних майстерень Зарайської прядильно-ткацької фабрики «Красный Восток». У 1920—1923 роках — на комсомольській і партійній роботі в Зарайська: секретар Зарайського повітового комітету комсомолу (РКСМ), член Бюро Рязанського губернського комітету РКСМ; секретар фабричної партійної організації у Зарайську.

У 1923—1926 роках — студент Московського державного університету імені Ломоносова (МДУ). У 1926 році закінчив етнологічний факультет МДУ.

У 1926—1928 роках — на партійно-пропагандистській роботі в Туркменській РСР і на Донбасі: член, заступник керівника пропагандистської групи ЦК ВКП(б).

Потім працював викладачем у вищих навчальних закладах. У 1932 році закінчив Інститут червоної професури у Москві.

У 1932—1934 роках — заступник директора Історико-партійного інституту Червоної професури та завідувач кафедри історії партії цього ж інституту, в 1934—1937 роках — директор Інституту історії партії при Московському комітеті ВКП(б).

У 1936—1943 роках — політреферент Секретаріату і помічник керівника Виконавчого комітету Комінтерну Георгія Димитрова.

У 1943—1944 роках — заступник директора Інституту Маркса-Енгельса-Леніна-Сталіна при ЦК ВКП(б).

У 1944—1946 роках — заступник завідувача відділу міжнародної інформації ЦК ВКП(б).

З 24 липня 1946 по 25 липня 1947 року — 1-й заступник начальника, з 25 липня 1947 по 1949 рік — начальник Радінформбюро при Раді Міністрів СРСР.

У 1948—1955 роках — 1-й заступник завідувача відділу зовнішніх зносин; Зовнішньополітичної комісії; Комісії, потім Відділу зв'язків з іноземними комуністичними партіями ЦК ВКП(б) (КПРС).

У 1955—1957 роках — завідувач відділу зв'язків з іноземними комуністичними партіями, з 1957 по 1986 рік — завідувач Міжнародного відділу ЦК КПРС (по зв'язках з комуністичними партіями капіталістичних країн). Був одним з основних осіб, що формували зовнішню політику СРСР.

З 31 жовтня 1961 до 25 лютого 1986 року — секретар ЦК КПРС.

Голова Наукової ради АН СРСР «Історія робітничого і національно-визвольного руху» (1962—1985). Відповідальний редактор десятитомника «Історія Радянського Союзу з найдавніших часів до наших днів» (1963). Керівник авторського колективу підручника «Історія КПРС» (1960, 4-е вид. 1971—1974). Член Головної редакції багатотомної «Історії КПРС».

З 1986 року — на пенсії. Похований на Новокунцевському кладовищі в Москві.

Основні праці[ред. | ред. код]

Автор понад 100 наукових і публіцистичних праць, серед яких:

  • Історія Комуністичної партії Радянського Союзу (1959, 7-е вид. 1985; редактор);
  • Перемога в ім'я світу: Велика Перемога та її міжнародне значення (1985);
  • Живе та дієве вчення марксизму-ленінізму: Відповідь критикам (1986);
  • Великий Жовтень. 70 років. Науково-технічний прогрес (1987);

Нагороди та звання[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. а б SNAC — 2010.
  2. Пономарёв Борис Николаевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.